Олег Собчук: "Відкритий до експериментів не тільки в музиці!"

— Олеже, днями ви зіграєте концерт разом із камерним оркестром. До цього ви готувалися два місяці, і що в результаті вийшло?
— Так, в цю п'ятницю у нас відбудеться велике концертне шоу з камерним оркестром С.К.А.Й. — ALIVE в концертному залі Stereo Plaza. З одного боку, ми були сповнені ідей, а з іншого — ламали голову, які пісні ляжуть на камерне звучання, а які ні. Самі не очікували, але драйвовий "Бест друг" дуже навіть цікаво звучить з оркестром. Вирішили ще зробити рок-кавер на пісню Тараса Петриненка "Україна" та рок-варіант "Смереки". А ще будуть кілька пісень в акустичному варіанті з роялем. Тому мені, власне, самому цікаво, що з цього вийде.
— Над останнім альбомом "Край неба" ви працювали чотири роки. Чому така пауза?
— Багато чого за ці роки було: зміни у складі групи, багато колесили з концертами. Та й взагалі, стабільно видавали сингли. На мій погляд, тут важливе не швидкість, а якість. Акцент намагалися зробити на тому, щоб пісні звучали з тим драйвом, яким вони звучать на концертах. Тому записували не одним кожного музиканта окремо, а грали всі разом і відразу ж писали вокал, — масовки за склом хіба що не було. І щоб усі разом звучали класно, звичайно, доводилося переписувати раз за разом. А це все — час.
— За освітою ви психолог. Якось допомагає це в шоу-бізнесі або по життю?
— Освіта не минуло безслідно. Іноді приходить до мене друг, ділиться зі мною якимись своїми проблемами і переживаннями. І тут я викладаюся по-повній: вислуховую і коментую як психолог. Але собі допомогти — ніколи не можу, емоції заважають. І взагалі, я — людина настрою, іноді дуже важко дивитися на речі об'єктивно. І якби довелося працювати за фахом, то вельми нелегко далося б. І довелося б десь місяць згадувати теорію за конспектами (сміється). Але зате без цих почуттів, без комплексів, які в мені є, я не зміг би писати свої пісні і навіть бути собою. Ці комплекси роблять мене таким, який я є, і я вирішив їх полюбити.
— Серйозно? Ви ж рокер, які комплекси?
— У всіх є комплекси. Найбільший, — це комплекс страху втратити людину, яку цінуєш.
— Незважаючи на кар'єру музиканта, спеціальної освіти у вас немає. Коли потяг до музики відчули?
— Ще в дитинстві. У вісім-дев'ять років я слухав Сандру, Мадонну, "Queen". І поняття не мав, про що вони взагалі там співають на своєму англійською, які слова вимовляють, але в точності наспівував їх собі під ніс. І коли в будинок приходили гості, батьки ставили мене на стільчик і я співав "Ла Ісла Боніта" Мадонни на весь голос! А потім подорослішав і пішло-поїхало: гітара в походах, ДДТ, БГ, Цой...
— І навчилися грати на гітарі без керівництва досвідченого наставника? І, взагалі, чому саме гітара?
— А мені от цікаво — яку силу волі треба мати, щоб ходити кожен день в музичну школу і сидіти там на заняттях. З одного боку, заздрю, звичайно, таким людям, з іншого боку — співчуваю. А взагалі, в 90-ті хлопець без гітари нікому не потрібен був. По вулицях ходили з гітарами навіть ті, хто грати не вмів, а я знав шість акордів — так взагалі був нереально крутим (сміється). Та й дівчатам хотілося подобається, не без цього. Не знав нот абсолютно, ні як вони виглядають, ні як називаються. Включав на магнітофоні якусь пісню, слухав її по кілька секунд, вимикав, підбирав на слух. От просто, як чув. І записував у зошит, у мене вона збереглася. І хотілося навчитися так сильно, що в 14 років міг за гітарою просидіти весь день безвилазно в кімнаті.
— Колись ви сказали, що відкриті до експериментів у творчості. До яких конкретно?
— Наприклад, одного разу я пробував себе в оперному співі. Брав спеціальні уроки, і навіть співав оперу з репертуару Андреа Бочеллі. Виконую по-своєму, звичайно ж (сміється). Для мене це як нова фішка якась, але це не торкнеться творчості "С.К.А.Й.". А ще, заради одного телешоу навчився танцювати на льоду за два тижні. Так що я відкритий до експериментів не тільки в музиці.
— Олеже, ви були на Майдані в ніч на 1 грудня, в ніч розгону студентів. Бачили революцію своїми очима. Чи відчуваєте зміни, які підтримували?
— Не могло все змінитися ось так відразу на краще. Але мене радує хоча б той факт, що мій президент вміє говорити українською. Я радий, що ми рухаємося в Європу. Радий, що весь Харків оздоблений в синьо-жовті кольори. Шкода лише, що такою ціною ... Я бачу, що Україна воскресла. І все хороше у нас ще попереду.
— Сильно вплинула ваша політична позиція на стосунки з друзями?
— Друзів поменшало. Але воно, напевно, й на краще. Та що тут говорити — моя сестра на межі розлучення з чоловіком через ці всіх подій. Вона живе в Україні, а він — у Росії, у них є син, мій хрещеник. Сестра приїздила до нього побачитися, так її сприймали там як біженку, уявляєте? Наскільки сильна ця пропаганда в Росії — сім'ї розпадаються.
— Кажуть, через те, що Україна зараз у всіх на слуху, у нашої музики є шанс вирватися на міжнародну арену. Чи згодні ви з цим?
— Це залежить від самого музиканта і від групи в першу чергу. Не потрібно надягати окуляри, щоб побачити, наскільки Майдан згуртував українців у всьому світі. Наприклад, ми виступали в Данії. Було близько тисячі осіб, майже всі українці, і вони сміялися, плакали, раділи. Це було неймовірне єднання. Зараз для українського музиканта двері відкриті практично скрізь, крім Сходу.