Головна Сьогодні

Оксана Білозір: "Квіти після концерту повернула на клумбу"

Оксана Білозір розповіла "Сегодня" про майбутній сольний концерт і чому вирішила зайнятися політикою

Народна артистка і народний депутат України Оксана Білозір розповіла "Сегодня" про майбутній сольний концерт, чому вирішила зайнятися політикою, як проводить вихідні з родиною і про найнезабутніший виступ у своїй кар'єрі.

— Оксано Володимирівно, розкажіть про нову програму, яку представите 27 лютого у Палаці "Україна"?

— Я завжди намагалась додавати до своєї музики щось новаторське, у мене були проекти різних музичних напрямків. Цей концерт буде таким самим – з використанням сучасних стилів, різних жанрів, буде незвичайне прочитання вже відомих пісень. У моїх програмах завжди були якісь "фішки", я ніколи не зациклювалася, що не можу співати ту чи іншу музику. Трохи відкрию секрет: це буде близько до українських обрядових пісень, тобто фолк плюс автентика, але із сучасним музичним дизайном – поєднання таких, здавалося б, непоєднуваних речей.

— Пам'ятаєте свій найперший вихід на сцену?

— Якщо говорити про початок моєї творчої роботи, то це було, коли я вчилася в Яворові, у середній школі №1. Перша пісня, яку я заспівала, була "Степом, степом". Що стосується професійної сцени, то це була робота у Львівській обласній філармонії, куди нас запросили як учасників вокально-інструментального ансамблю Львівського автобусного заводу. У нас тоді вже був музичний колектив, який називався "Ритми Карпат". Правда, коли нам запропонували перейти до Львівської обласної філармонії, ми отримали іншу назву, яка на той момент вже була у філармонії, – "Ватра". Перший концерт ми давали неподалік від Львова, в селищі Солонка. Ми приїхали на площу, де, з одного боку, церква і будинок культури, а з іншого – школа і великий парк з клумбами. Пам'ятаю, був вересень, і на концерті було багато дітей. Ще до початку, коли ми тільки репетирували, до нас багато діток підходило – приносили цукерки, яблука, печиво. І ось концерт почався, і між піснями мені стали вручати квіти – це були айстри, але прямо з корінням, із землею, адже їх просто так не зламати, треба зрізати ножем. Наприкінці концерту у нас на сцені була гора з тих айстр разом із землею (сміється). Спустившись зі сцени, ми побачили клумбу, на місці якої залишилася просто чорна земля, і нам довелося ту клумбу назад засаджувати. Тому я дуже добре запам'ятала свій перший концерт.

— Ви з дитинства знали, що пов'яжете своє життя зі сценою?

— Ніколи я не мріяла про таке, бо у нас вдома співачкою завжди була моя мама, яку ще називали "волинським соловейком". Її досі добре пам'ятають у Волинському народному хорі. До речі, її направили до Львова в консерваторію, і за результатами прослуховування їй там запропонували стипендію, гуртожиток – вона повинна була відразу йти туди вчитися. Приїхавши додому, до своєї мами, моєї бабусі Олі, вона сказала: "Мама, мама, мене приймають до консерваторії!" На що їй бабуся, таким спокійним, холодним голосом сказала: "Ніно, ти співати і так вмієш. Тепер навчися в цьому житті щось робити". Так моя мама пішла вчитися на економіста і все життя пропрацювала в цій сфері. Але, незважаючи на це, вона все життя співала, була артисткою і виступала в кожному місті, де ми жили. А ми, важливо зауважити, часто переїжджали, тому що тато був політв'язнем і нам заборонялося довго жити на одному місці. Тобто півроку – і знову потрібно переїжджати. У нас вдома часто були концерти: мама грала і на гітарі, і на фортепіано, і на сопілці, і на губній гармошці – одним словом, справжній музикант! А у мене ніколи не було думок, що я буду співачкою. Але так в житті склалося, що мені випала доля реалізувати творчу стежку, яку не змогла свого часу реалізувати мама.

— Який найнезабутніший виступ був у вашому житті на цей момент?

— Я об'їздила з концертами майже всі континенти, де живуть українці, і можу сказати, що кожна країна по-своєму унікальна. Але сьогодні, враховуючи, чим ми зараз живемо, найбільше мені пригадуються поїздки до Афганістану. Я була двічі в цій країні, в основному їздила до місць розташування контингенту радянських військ, тому що мої поїздки організовували на прохання українських солдатів. Ніколи не могла уявити, що колись так станеться, що в Україні, на українській землі, буде війна, в якій воюватимуть діти тих воїнів – "афганців", з якими я в свої 20 років зустрічалася в тій далекій країні! Що я буду волонтером-переговірником з пошуку і звільнення наших заручників. Що ми будемо робити це спільно з тими людьми, з ким я тоді зустрічалася в Афганістані, які дуже добре пам'ятають і мене, і ті наші зустрічі.

— Останній концерт, на якому ви побували, чим запам'ятався?

— Я дуже люблю Андреа Бочеллі, обожнюю його творчість. Він настільки ніжний і душевний співак! Була на його виступі в Києві, коли він приїжджав останній раз.

— Самі яку музику слухаєте?

— Чесно зізнаюся, на це у мене мало вільного часу. Але я вихоплюю якісь найцікавіші тенденції, які є в Україні, відстежую молодих українських виконавців. Навіть в моєму концерті буде сюрприз. Я запросила виступити, як "Відкриття року", молодого співака, він теж зі Львова. А взагалі для мене справжній відпочинок – це тиша. Я люблю її слухати.

— Навіщо ви спочатку пішли в політику?

— Є така фраза: "Якщо ви не будете цікавитися політикою, то політика зацікавиться вами". Власне, це і стимулювало мене йти в політику: на моє переконання, в політиці критично важлива присутність людей-гуманітаріїв, які віддані українській справі, українській ідеї, які сповідують Україну як своє покликання і свою місію. Які живуть за принципом: "Де народився, там і згодився". Власне, це і мотивувало мене до політичної діяльності. Але я йшла не бездумно, розуміла, що потрібно мати певну базу знань. І хоча я закінчила консерваторію, мала вищу музичну освіту, усвідомлювала, що цих знань недостатньо. Тому я пішла вчитися на стаціонар, на контракт, до Дипломатичної академії при МЗС, й здобула другу вищу освіту за спеціальністю "зовнішня політика". Ця тема мені близька, тому що, перебуваючи з концертами в різних країнах, я за фактом була свого роду народним дипломатом. Навчаючись два роки в дипломатичній академії, я удосконалювала себе й готувалася до політичної діяльності – щоб зрозуміти механізми державного управління, взаємодії держави і суспільства. Мені було цікаво вчитися, цікаво робити те, чим я займалася і займаюся в політиці, робити позитивні зміни. І хоча ми часто скаржимося, що все погано, але є багато позитивних речей, які невидимі на перший погляд, але вони закладають основу нашого українського майбутнього.

— Ваші стосунки зі спортом?

— Я зі спортом не дружу. З танцями дружу, а ось зі спортом – ні. У моїй життєвій філософії немає такого, щоб я чимось спеціально займалася, робила певні вправи. Але я люблю багато ходити, просто гуляти швидким кроком. Це і є мій спорт.

— Чи сидите на дієті?

— Час від часу так, без дієти неможливо. Але моя дієта дуже давня: починати їсти об одинадцятій ранку і закінчувати не пізніше шостої години вечора. Їсти те, що ти хочеш, не обмежувати себе ні в чому, але не їсти після 17-ї години. Ось, власне, і є моя дієта: вона на перший погляд дуже проста, а насправді її дотримуватися дуже важко.

— Як зазвичай виглядає ваш вихідний день?

— Вихідний день у мене – для душі, для дому. Тоді у мене є можливість постояти біля плити, приготувати щось смачненьке, навести лад у речах, документах. З великим задоволенням сідаю щось почитати в інтернеті. Дуже люблю, коли приїжджають діти з онуками в гості (у нас є така традиція).

Нагадаємо, телеведуча Ольга Фреймут в інтерв'ю "Сегодня" розповіла про стосунки з дочкою Златою, як поєднувала зйомки в проекті "Від пацанки до панянки" (прем'єра на Новому каналі 21 лютого) з турботою про дітейі як доглядає за собою.

Підпишись на наш telegram

Лише найважливіше та найцікавіше

Підписатися
Читайте Segodnya.ua у Google News
Джерело: Сьогодні

Новини партнерів

Популярні статті

Новини партнерів

Натискаючи на кнопку «Прийняти» або продовжуючи користуватися сайтом, ви погоджуєтеся з правилами використання файлів cookie.

Прийняти