Головна Сьогодні

Як збирають дітей до школи в різних країнах світу

У Данії учнів забезпечують навіть планшетами, а в Індії – суперохороною

Щорічно в кінці серпня в сім'ях зі школярами гаряче. Скоро школа, і батьки хапаються за голову: і медогляд пройти, і учнівський арсенал закупити. До того ж – батьківські збори, де попросять скинутися до фондів класу і школи. Все це серйозне навантаження на сімейний бюджет: як уже писала "Сегодня", лише шкільна форма забирає 1000-1500 грн при середній зарплаті в Києві близько 7500 грн (а в Полтаві – 3900).

Полегшують гаманець і внески на нескінченні потреби школи, а це сотні або тисячі залежно від апетитів адміністрації. Іноземцям наших проблем не зрозуміти – в світі, де не знали радянських дефіцитів, не купують дітям одяг і канцелярію раз і на рік. Формальностей на зразок медоглядів немає, а позакласні витрати, на відміну від наших шкіл, в закордонних дійсно добровільні. Ми з'ясували, як збирають школярів в різних країнах світу.

У Грузії, наприклад, форма не потрібна або її видає школа. Канцелярія дорога, її намагаються брати оптом на базарах, але в сумі все одно – мінімум 320 ларі при середній зарплаті 630 (приватна школа – 5000 ларі). Гроші на ремонт не збирають, подарунки вчителям заборонені: нишком можна скинутися по 5 ларі на квіти на велике свято. А ще першокласникам в держшколи дарують простенькі ноутбуки – так зручніше букви вчити.

ТУРЕЧЧИНА: ОБСИПАЮТЬ ВЧИТЕЛІВ ДАРАМИ ЗА "ОСОБЛИВУ УВАГУ"

Юлія Наджар працює за контрактом в одній з приватних шкіл Егейського узбережжя Туреччини. "Тут у безкоштовній діти відзаймалися до першої години дня – і додому, а в приватній їх займають до 5-6 вечора. Дуже зручно для працюючих батьків, – каже вона. – У приватній програма більш насичена, а в державній педагоги часто працюють, не напружуючись. Це при тому, що стати вчителем в Туреччині, а потім отримати високооплачувану роботу в держшколі – дуже престижно, а тому – ой як непросто". Але педагогам багато прощається, бо в цій країні, за словами Юлії, до них ставлення традиційно особливе.

ЩЕДРА ДУША. Підносити презенти і хабарі вчителям суворо забороняється, всюди камери стеження, і карається це строго. Але на свята (День вчителя, День матері, кінець навчального року) директор, як правило, закриває на це очі. Вчителям дарують квіти, предмети інтер'єру на кшталт статуеток, причому родкоми намагаються переплюнути один одного.

"На День вчителя з 25 учнів класу подарунки принесли всі 25. Я йшла додому, обвішана пакунками, – згадує Юлія. – В кінці навчального року обдаровувати прийнято з ніг до голови. Мені вручили коробку, а там – дороге золоте кольє і список з 16 іменами тих, хто здав гроші".

Щоб до дітей ставилися добре, турки готові на багато що. "Чоловік ходив до вчительки, мовляв, можу допомогти і тим і цим. Мені пояснив: інакше вона подумає, що ми не цікавимося справами дитини", – наводить приклад мама першокласника з Ізміра Валентина Туран.

А ще тут люблять широкі жести. У приватній школі, де викладала Юлія, у малюків був клас для ігор. Одного разу батьки одного учня, сяючи, принесли туди дорогу ігрову качель. "Інші побачили – і назавтра притягли шикарне дитяче піаніно. Пішла ланцюгова реакція бравування подарунками", – розповідає Юлія Наджар.

Особливе випробування для вчителів приватних шкіл – візити додому, щоб перевірити умови для занять учнів. "Оточують увагою, пригощають солодощами (і спробуй не їсти!), і доводиться сидіти і щебетати, – описує вчитель-методист з Луцька. – Дитина підіймається на табуретку і читає вірші, а мама-тато починають перемивати кістки іншим батькам. На прощання намагаються запхати в сумку подарунки і просять звертати на дитя "особливу увагу".

ЗБОРИ ДО ШКОЛИ. У кожної школи – своя форма. Три рази з'явився без неї – на тиждень відлучають від занять, розповідає Юлія. Комплект з 6 предметів коштує близько $ 50. У приватній початковій школі Юлію попросили купити для доньки ранець, пляшечку для води і ланч-бокс. Щоденники (туди педагоги записують, як дитина їла, поводився, і з чим у неї труднощі) видають в школі, домашні завдання – на роздруківках. У держшколи можуть попросити оплатити підручники.

"Навчання безкоштовне, але їм постійно щось потрібно: то на комп'ютер, то на навчальні матеріали, – розповідає Юлія. – У приватних все це вже входить в суму оплати. Правда, один раз зібрав нас директор – потрібно поміняти штори. Якщо хто з батьків може дістати зі знижкою, попросимо його чи оголосимо, що треба скинутися".

У таких випадках педагоги потрапляють в незручне становище, каже Юлія: батьки і так вже виклали за навчання $ 3000-6000, і, як правило, знаходиться хоч пара людей, не згодних здавати додатково. І хоча внески добровільні, на таких решта батьків дивляться, звичайно, вовком.

"Також витрачаємо на автобуси-розвозки – близько $ 40 в місяць. Збирають гроші на спільні пікніки батьків з дітьми (щомісяця)", – розповідає Юлія Наджар. Кілька тисяч доларів – відчутна витрата для турецької сім'ї (середня зарплата в різних містах – $ 520-720), але освіту в приватній школі є майже кожному завдяки системі знижок. Можна домовитися про оплату частинами протягом року, педсклад має знижку 50%, діти-напівсироти теж.

"Для вступу до школи здають іспит. 10 дітей, які показали найкращі результати, теж платять половину суми, – розповідає українка. – І це дуже чесні іспити: клас втиканий камерами, за кожним педагогом стежать, щоб і шансу не мав підказати".

new_image5_267

По-східному. Вчителю – і висока зарплата, і ювелірка

ІНДІЯ: БЕЗ ПЕРЕРВ І З ОХОРОНОЮ

Всі пристойні школи в Індії – приватні. Те, що побудувала держава, – для зовсім вже малозабезпечених, яких навіть годують кашею, розповідає Галина Чоудхарі з Делі. "Дуже важко отримати місце в школі, батьки в стресі вже з 3-4-річного віку дитини, – скаржиться вона. – Кожному кандидату нараховують бали, "зважаючи на обличчя". Шансів більше, якщо батьки дитини закінчили цей же заклад, в ньому навчаються старші сестри-брати".

На початку навчального року батьки кожного учня роблять внесок $ 500 (entry fee), а потім щоквартально сплачують 200 (середня місячна зарплата в Делі – $ 670, в провінції може не досягати і 200). У більш престижних районах елітна школа обходиться близько $ 3000 в рік. "Форму купуємо тільки в конкретних магазинах, часто вони знаходяться в будівлі школи або поруч. З цим строго: якщо школяр прийшов без неї, на перший раз пробачать, на другий – не допустять до занять", – розповідає Галина. Підручники, зошити купуються в наборі з канцелярією, разом з формою це коштує від 100 доларів.

МІСЦЕВІ ПОРЯДКИ. Уроки в індійських школах починаються о 8:00 з лінійки. Діти грають на барабанах, акордеонах, читають молитву (встановленого зразка, незалежно від віросповідання), співають гімн. Потім – 6 уроків без єдиної перерви. "Закінчився урок, діти ще не переписали завдання з дошки, як заходить наступний педагог і все стирає, – описує процес мешканка Делі. – Близько 12:00, правда, є маленька перерва на обід. Його даємо в ланч-бокс з дому: тушковані овочі, коржики чапати, бутерброди. Рис або суп заборонені".

Процес навчання складний. У класі – по 45 учнів. "З 1-го класу починаються перегони: дитина витрачає на уроки півдня, а потім ще займається з репетитором вдома, – каже вона. – Я два роки пробувала підтягнути її сама, але безрезультатно. Найняли педагога – за місяць навчила дочку читати і писати (послуги – $ 30-40 на місяць)". Методика викладання зовсім інша, відзначає колишня тернополянка, з упором на зубріння. Так, індійська таблиця множення перевалює за 10: 11х2, 11х3 – і далі треба знати назубок! Після кожного триместру з 1-го класу – іспити. "Садять по одному за парту і дають бланки із завданнями і мокрими печатками", – розповідає Галина.

СУВОРО ПО ЧЕКУ. Крім покладеної плати, школа не стягує нічого, а вчителям заборонено приймати будь-які дари. Сплачене витрачається за призначенням: дітям привозять питну воду, в класах кондиціонери, решітки на вікнах. "Охороні – особлива увага: високий паркан по периметру, колючий дріт. Крім павичів і бурундуків, у двір чужий не пробереться", – говорить мама школярки. В кінці кожного місяця – батьківські збори, але йдеться аж ніяк не про здачу грошей: "Приходять всі, але успішність кожного учня вчитель обговорює наодинці з кожним батьком", – підкреслює українка.

new_image3_390

Особливості процесу. У найбідніших школах навіть парт немає

ВЕЛИКОБРИТАНІЯ: ЛОТЕРЕЇ І ЗБОРИ

"Купуємо тільки шкільну форму, взуття та рюкзак. Решту забезпечує школа", – розповідає Марина Осійчук, мама учениці початкової школи з Йоркшира. – "Форма вважається соціальним товаром – вона дешевша, ніж в Україні, і якісніша". Гарне плаття – 7 фунтів (близько 300 грн), і ціни однакові у всіх магазинах – хоч в брендових, хоч в супермаркетах. Предшкільної паніки серед англійських мам не спостерігається : "За кілька днів до початку навчання їдемо в найближчий магазин. Купуємо для дочки блузку (3-4 фунти), плаття (5-7), штани (5-7), трусики (6-8), шкарпетки (4-5), майки (4-6), рюкзак (близько 10), – описує процес Осійчук. – Зібрати дитину до школи – копійки: все, тільки без взуття, на рік коштує фунтів 50 (1200-1300 грн) – при мінімальній місячній зарплаті в країні 1000 фунтів".

СПОСОБИ ЗАРОБИТИ. За 3 роки, за її словами, ніяких грошей з батьків "в фонд класу" не збирали жодного разу. Але в "кишенькових" сумах адміністрація іноді все ж потребує. "Час від часу школа влаштовує ярмарки, – розповідає вона. – Батькам розсилають листи: пожертвуйте, хто що може (солодощі, книжки, канцтовари). Це все використовується як призи". Вчителі організовують різні вікторини та спортивні змагання, за участь в яких платять символічний внесок (на наші гроші – близько гривні). За кілька днів до заходу школа продає лотерейні квитки – призовий фонд – 100 фунтів, їх купують всі і багато.

ПОДАРУНКИ. Скромні презенти допускається робити педагогам на Різдво і в кінці навчального року. Для таких цілей батьки не кооперуються – це справа індивідуальна. "Зазвичай діти самі вибирають, що подарувати: іграшки, саморобні сувеніри або просто листівку, – ділиться Марина Осійчук. – Деякі батьки – вино або цукерки. Але вчителі роблять відповідні подарунки, а отримані цукерки роздають".

new_image4_326

Дешево. Зібрати дитину до школи можна за 50 фунтів

ДАНІЯ: ПОСУД ВЧИТЕЛЯМ І "ОСОБЛИВІ" ДІТКИ У КЛАСАХ

Син Ірини Когут з Копенгагена в цьому році йде в третій клас. У Данії навчання починається з середини серпня, так що тут давно відстрілялися з закупівлями. Правда, за словами українки, ажіотажу навколо зборів тут не буває – максимум супермаркети викладають шкільні товари в розширеному асортименті на перший план.

"Школа забезпечує підручниками та зошитами (спеціальні робочі, вже з завданнями), а в старших класах – комп'ютерами і навіть планшетами для роботи. Купуємо хіба що рюкзак і пенал з вмістом", – розповідає Ірина.

Форму в датських школах не носять – тільки в найконсервативніших, тому збори в школу нічим не відрізняються від рядового походу в супермаркет. "Рюкзаки мало хто оновлює щорічно, вони якісні і зручні. Син 3-ій рік зі старим", – говорить вона. – В цілому від сімейного доходу ці витрати – мізер".

Відмінний ортопедичний рюкзак – близько 100 євро, але можна і за 50, якщо він з минулорічної колекції, решта – дрібниці. "Медогляду немає. Протягом року проводять зустрічі зі шкільною медсестрою, але ту цікавить більше психологічний стан дитини. А весь анамнез з щепленнями – у медичній базі, в онлайн-журналі, заведеному на кожного громадянина країни", – говорить мама третьокласника.

ЗВЕРХВИТРАТИ. У касу класу вноситься раз в рік сума на приватні потреби діток (на кшталт призів до конкурсів або походів в музей) – близько 30 євро з кожного. Фондом розпоряджається батьківський комітет, звітує до копійки. "Скидаємося на символічні подарунки вчителям на кінець навчального року. Це можуть бути елементи дизайнерського посуду (не набір), подарунковий сертифікат на захід, навіть ювелірка", – розповідає Ірина.

МІСЦЕВІ РОДЗИНКИ. У Данії школи – державні і приватні, в останніх плата за навчання – близько 200 євро на місяць, і це недорого (середня зарплата в Копенгагені – 2725 євро). "Але треба чекати в черзі 4-5 років, щоб прийняли. Вважається, що в приватних більше уваги до дитини, ретельніше відбирають педсклад і обов'язково ухил в якусь із дисциплін", – пояснює вона. Проблемами ремонтів батьків не напружують – це турбота місцевої влади на кшталт райрад. А плата за навчання включає витрати на навчальні посібники і екстра-програми. Також в садках в останній рік створюють "шкільні групи" – дітки, яким пора в школу, раз в день на годину збираються на "заняття". В ігровій формі з ними займаються, привчаючи до сидіння за партою і самому поняттю "завдання".

"Все, кому в поточному році виконується 6, обов'язково йдуть в школу. Незалежно від дати народження, – розповідає Ірина. – У нульовому класі вчаться абияк читати і рахувати, але головне – відсиджувати по 45 хвилин на уроці і просто бути один з одним (соціалізація). У кожному класі – 1-2 дитини з особливими потребами. У нашому – дівчинка з дислексією (специфічний розлад читання): діти її люблять і піклуються, син дуже пишається, коли вдається їй чимось допомогти".

new_image2_465

Школи. Вчитися в Данії – задоволення і для дітей, і для батьків

Підпишись на наш telegram

Лише найважливіше та найцікавіше

Підписатися
Читайте Segodnya.ua у Google News
Джерело: Сьогодні

Новини партнерів

Популярні статті

Новини партнерів

Натискаючи на кнопку «Прийняти» або продовжуючи користуватися сайтом, ви погоджуєтеся з правилами використання файлів cookie.

Прийняти