Головна Сьогодні
Партнерський матеріал

Катерина Кононенко: "Своїм прикладом надихаю на перемогу!"

Рак молочної залози – це хвороба, яка лікується, і з нею можна жити повноцінно. Свою історію розповідає фітнес-тренер з Дніпра, кохана дружина і любляча мама семирічної доньки

Життя таке чудове, що за нього варто поборотися, впевнена Катерина Кононенко
Життя таке чудове, що за нього варто поборотися, впевнена Катерина Кононенко

Катя Кононенко — дівчина з Дніпра, засновниця фітнес-клубу, професійний тренер. А ще вона любляча донька, сестра, мама, дружина. Яскрава і неординарна особистість із позитивним мисленням і величезною жагою до життя. Двічі за 37 років Каті довелося почути страшну фразу: "У вас — рак"…

Спорт — це всесвіт,
у ньому теж запалюються зірки

У невеличкому селі, що на Дніпропетровщині, скільки себе пам’ятає, Катя завжди була в перших рядах: по господарству, по успішності в школі, серед учасників збірної школи з легкої атлетики...

"Намагалася не відставати від татка, який теж в молодості захоплювався спортом. Удома було багато його нагород, медалей, дипломів, — розповідає наша героїня. — Коли інші дівчатка стрибали в "резинки" чи на скакалці, я присідала, віджималася на кулачках, робила сальто".

Коли Катя закінчувала школу, як дівчата-однолітки, мала грандіозні плани на майбутнє: вступити до вишу, отримати спеціальність, знайти роботу в місті, зустріти того єдиного і створити щасливу сім’ю.

Та саме в цей час батьки вирішили розлучитися. Стало зрозуміло, що вступати Каті доведеться туди, де навчання безкоштовне, що потрібно буде навчатися і водночас працювати, щоб заробляти на життя, підтримувати маму, яка через зраду батька перебувала в депресивному стані, та потурбуватися про подальше життя молодшого брата. Катя відкидала думки, що їй, ще зовсім юній дівчині, це буде не до снаги, вона знала, що здаватися — це не про неї.

Спорт зміцнює не тільки тіло, говорить Катерина
Спорт зміцнює не тільки тіло, говорить Катерина

"Спорт зміцнює не тільки тіло, а й характер людини та її силу волі, — впевнена Катерина. — Я б не змогла вистояти усі випробовування долі, якби не була загартована, адже завжди знала, що попри труднощі чи невдачу, потрібно рухатися далі!"

У 24 роки — керівник підприємства

Вивчаючи в дніпропетровському виші програмування, Катя паралельно працювала і продавцем, і касиром — бралася за будь-яку роботу, яку могли запропонувати студентці. Після закінчення навчання пішла працювати менеджером, паралельно здобувала другу освіту.

"Один із партнерів нашої фірми, помітивши мій потенціал та старанність, запропонував зайняти керівну посаду на його підприємстві, — згадує Катя. — Ось так у свої 24 роки я стала керівником фірми і пропрацювала ним майже 10 років поспіль".

Життя вирувало: відповідальна й високооплачувана посада, чудові колеги і друзі поруч, придбання квартири (хоч і в кредит). Здавалося, все складається як тільки про це може мріяти ще зовсім молода жінка. Та якось серед насичених роботою буднів Катя відчула дискомфорт у грудях. Відмахнувшись від думки про візит до лікаря, Катя продовжила свій звичний режим життя. Але проблема не зникла. Тому довелося у щільний графік внести й похід до лікарні. Оглянувши дівчину, фахівець заспокоїв, що це мастопатія, призначив лікування. Ліки закінчувалися, а біль залишався. Тому Катя звернулася в місцеву приватну клініку. Попередній діагноз там "скасували" і запропонували пройти обстеження. УЗД, мамографія, біопсія — великого значення всім цим процедурам Катя не надавала, адже була впевнена, що у неї все гаразд. Пройшовши обстеження, вона знову з головою "пірнула" у стрімку життєву круговерть.

"У вас є багаті родичі?"

За всіма нарадами, зустрічами, ремонтом у квартирі Катя не мала часу думати про результати біопсії, які мали надійти з дня на день. Хоча біль у молочній залозі, на який жінка намагалася не зважати, час від часу нагадував про себе. І ось одного дня пролунав дзвінок від лікаря: "Під’їдьте, є новина".

"Зустріли мене чомусь на подвір’ї лікарні", — згадує жінка.

Навіть не запросивши до кабінету, а просто присівши на лавку, лікар запитав: "Катю, у вас є багаті родичі?" Ця фраза дуже здивувала дівчину і навіть змусила трішки розгубитися: "А що сталося?" — "У вас рак 3 стадії, і якщо у вас немає родичів, які зможуть оплатити лікування, ми вас не врятуємо", — винісши вердикт, лікар піднявся і пішов геть.

Від заперечення до прийняття

"Ні, цього не може бути! Чому я? Образа, розгубленість, злість — ось що я відчула в перші хвилини. Та найбільше мене турбувало питання, як я скажу про це мамі?" — пригадує той день Катерина.

Що таке рак, Катя знала: багато родичів батька хворіли і помирали від онкозахворювань. Отже, і на неї чекає те ж саме?! А що буде з мамою? А як же підлеглі, які так у неї вірять? А як бути з іпотекою? А де взяти гроші на лікування? І взагалі, що робити? Тисячі думок роїлися в голові Каті. Від лікарні до її будинку було близько 10 кілометрів, Катя не пам’ятає як подолала цю відстань. Сльози заливали обличчя, важкі думки затьмарювали розум…

Зайшовши в квартиру, де тільки розпочався ремонт, Катя обвела поглядом приміщення. Сліз уже не було, розпачу теж: "Зберися, Катю! Ти — сильна, ти впораєшся! У спорті ти ще не такі перешкоди долала! Це теж свого роду змагання, тільки цього разу — змагання за життя!"

Ніщо так не вбиває зсередини, як зрада

Найбільше, чого потребує людина в подібній ситуації, — це підтримка і розуміння оточення, адже рідні люди завжди залишаються поруч і підтримують, незалежно від обставин. На жаль, у Каті було з точністю до навпаки.

Друзі та близькі люди, яких у неї було завжди багато, раптом майже всі десь зникли.

"Слова медиків про мій діагноз не збентежили мене так, як розуміння того, що мене зрадили найближчі, — ділиться Катерина. — Зрада — це біль. Хронічний. Його не можна вилікувати пігулками. Він не зникне, навіть якщо зрадник вже давно прощений вами, все одно буде тягнутися нитка спогадів".

Із плином часу Катя усвідомила, що цей досвід допоміг їй стати впевненішою, сильнішою і мудрішою. Вона навчилася оточувати себе людьми, котрі завжди підтримають, допоможуть і приймуть її такою, яка вона є. Вона навчилася уникати тих, хто не готовий бути для неї другом чи партнером, на якого вона заслуговує. Але це згодом… А поки вона відчувала себе нікчемною, покинутою і знедоленою…

У кожного є свій ангел-охоронець
у подобі людини

Цього чоловіка, який від самого початку був для Каті просто "людиною з вулиці", нині вона називає своїм ангелом-охоронцем. Знайомство переросло в міцну дружбу, якою Катерина дуже дорожить. До неї він завжди ставився як до доньки, вона його вважала "другим татом", у нього навіть ім’я як у рідного батька Каті, але останній після розлучення участі в її житті не брав.

З усіма важливими питаннями Катя за порадою зверталася саме до нього. Ось і цього разу Катя набрала знайомий номер.

"У мене рак, — сказала й розридалася в телефон як маленька дівчинка. Здавалося, нарешті весь розпач і біль вийшли назовні. Голос старшого товариша був на диво спокійним і впевненим: "А чому ти плачеш, Катю? Захворіла, отже, будемо лікуватися, а потім одужувати!"

Уже згодом Катя дізналася, що він та власники фірми спільними зусиллями знайшли кошти на її лікування.

Зібратися з духом і перетерпіти

Зі своїм довгим, шикарним волоссям Катя вирішила розпрощатися ще до початку хіміотерапії. Прийшовши до перукаря, сіла в крісло і рішуче сказала: "Хочу коротку стрижку".

Свої 25 років дівчина зустрічала в лікарні. Після хіміотерапії відбулася операція.

"Про очікуваний результат мені лікарі не говорили, — згадує Катерина. — Однозначної відповіді, чи збережуть молочну залозу, теж не було. Я морально готувалася до всього".

…Коли Катя отямилася після операції, першою, кого вона побачила, була мама. З червоними від сліз очима, вона намагалася через силу усміхатися і підбадьорювати доньку. А потім задзвонив телефон, на дисплеї висвітився номер брата, який на той час перебував на військовій службі.

"Спочатку я почула якийсь гул і ще під дією анестезії не зрозуміла, що відбувається. А потім до мене чітко долинув голос брата: "Рота, запевай!" Не знаю, яким чином і чого це йому вартувало, але на плацу зібралася рота солдат, і на мою честь залунала пісня: "Расцветали яблони и груши…", — розчулено розповідає героїня. — Сльози котилися моїм обличчям, але я усміхалася і подумки підспівувала. Вже минуло 12 років від дня операції, а я й досі це пам’ятаю".

Згодом лікарі повідомили, що операція пройшла успішно. Пухлину видалили, встановили імплант, попереду — декілька сеансів хіміотерапії і близько 30 сеансів променевої терапії.

"Згадки про той період у мене не з приємних, під час сеансів променевої я отримала значні опіки, — говорить Катя. — Вже зараз я розумію, що причиною цього був і застарілий апарат, на якому я проходила опромінення, і непрофесіоналізм лікарів, які з ним працювали. До речі, цей апарат досі працює в тій лікарні. З етичних міркувань заклад не називатиму".

Доленосний "Париж"

Період реабілітації був для Каті нелегким, але справлятися з болем допомагало фізичне загартування. Та й морально Катерина потроху одужувала, розуміючи, що потрібно щонайшвидше залишити пережите позаду і рухатися далі.

Період реабілітації був для Каті нелегким, але допомагала фізичне загартування
Період реабілітації був для Каті нелегким, але допомагала фізичне загартування

Часто наша доля розпоряджається так, що бонусом після перенесеної травми стають зустрічі на шляху з новими людьми, новими подіями, новими почуттями.

Якось зустрівшись із подругами у розважальному закладі "Париж", не звертаючи увагу на оточуючих, Катя почула від дівчат, що за нею спостерігає якийсь чоловік. Дівчина відмахнулася від подружок: та кому вона зараз цікава — змарніла, виснажена, без вій і брів, з перукою замість волосся.

Але не встигла Катя заперечити, як симпатичний незнайомець вже стояв біля столика, запрошуючи її на танець.

"Я навіть не розгледіла добре, який вигляд має мій кавалер, не до кінця чула, що він говорить, адже вся моя увага була сконцентрована на перуці, яка так і норовила сковзнути з моєї голови, — сміючись, згадує Катя. — Ми обмінялися телефонами, і я, якщо чесно, відразу й забула про це знайомство".

Але Андрій нагадав про себе за декілька днів, запросивши Катю на побачення. Дівчина вирішила розставити всі крапки над "і", тому з’явилася перед кавалером без перуки й розповіла свою історію. На диво, чоловіка це не злякало й не відштовхнуло. Через кілька днів Катя з подругою відлітали на відпочинок за кордон. Коли ж дівчата поверталися додому, в залі очікування Катя здалеку помітила чоловіка з величезним букетом і подумки позаздрила тій, кого він зустрічав. Підійшовши ближче, дівчина пізнала у ньому Андрія. Вручивши Каті троянди, чоловік освідчився в коханні і запропонував "руку і серце". Зрозуміло, дівчина була не готова до такого повороту подій і спочатку подумала, що це невдалий жарт. Але Андрій був переконливий і робив все, аби Катя почувалася поряд із ним захищеною і щасливою. І невдовзі дівчина здалася. Весілля було незабутнім!

Вагітність і рак — речі несумісні?

Коли Катя дізналася, що вона при надії, — це був найщасливіший день у її житті. Але з вагітністю повернулися спогади про хворобу, яку вона намагалася забути. І це не стосувалася здоров’я: всі 9 місяців Катя продовжувала активно працювати і чудово почувалася. Про колишній діагноз їй нагадували медпрацівники. Дізнавшись, що Катя вагітна, гінеколог порадила щонайшвидше робити переривання, адже існує ризик рецидиву. Це був перший і останній візит Каті до тієї лікарні. На сьомому місяці вагітності Катерині сказали, що її не допустять до пологів, якщо вона не пройде флюорографію, адже вона онкологічний пацієнт у минулому. А коли Катя народила здорову дівчинку, їй не дозволили прикласти дитину до грудей. Аж поки лікар, який їй проводив операцію, у телефонному режимі не підтвердив, що грудне вигодовування Каті не протипоказане.

"Чому до онкологічних пацієнтів таке ставлення — мені не зрозуміло й досі. Рак — не вирок, це хронічна хвороба, яка у певних випадках не виліковується, але яка лікується, і з нею можна прожити якісне і довге життя!"

Донечка Тая народилася в той самий день, коли Каті провели операцію. Ось що дивно: у немовлятка був вроджений шраму на тому ж місці, де у мами був справжній після перенесеної операції…

Свої знання — іншим!

Відчути себе в ролі мами — було великим щастям для Катерини. Проте через кілька років вона зловила себе на думці, що розмови з іншими матусями під час прогулянки точаться лише навколо їжі, підгузків, сну малюків тощо.

"Я зрозуміла, що продовжуючи займатися вихованням донечки, можу спробувати здійснити свою давню мрію — відкрити власний фітнес-клуб", — розповідає жінка.

Від своїх цілей Катя не звикла відступати. І ось у Дніпрі з’явилася новенька вивіска — фітнес-клуб "ЕnergyKvartal". Катерина стала не лише засновницею клубу, а й професійним тренером.

Катерина здійснила свою давню мрію – відкрила власний фітнес-клуб
Катерина здійснила свою давню мрію – відкрила власний фітнес-клуб

Жінки із задоволенням ставали учасницями груп, які набирала і вела Катя.

"А дехто приходив просто з цікавості — подивитися на тренерку, яка була онкологічним пацієнтом, — усміхається Катерина. — Вони відкрито висловлювали подив і захоплення. Тоді я зрозуміла, що своїм прикладом, можливо, надихаю людей: когось — на перемогу над страхами, інших — на нові можливості в житті, а тих, хто пережив такий самий діагноз як і я, — на перемогу.

Й нині Катерина постійно удосконалює свої знання, проходить всі можливі курси та тренування в найкращих професіоналів України та зарубіжжя і передає свій досвід іншим.

Двічі в одну річку…

Восени 2020 року Катя повернулася з чергового майстер-класу. Вона була втомлена: тіло гуло, м’язи після декількох днів тренувань були натягнуті, як струна. Чоловік помітив ущільнення на здоровій молочній залозі дружини, але Катя спершу списала це на фізичне навантаження, яке завжди було присутнє під час важких тренувань. Проте маючи гіркий досвід, жінка помчала до свого лікаря хірурга-мамолога. І знову ті ж маніпуляції, що й 12 років тому: УЗД, мамографія, біопсія… І знову очікування результатів.

"Я дуже довіряю своєму лікарю, вона стала справжнім членом нашої сім’ї, — говорить Катя. — Тому коли вона мені сказала про необхідність трепан-біопсії, не роздумуючи, погодилася".

І ось одного ранку Каті зателефонували з поліклініки, де вона проходила обстеження, і без будь-яких передмов видали: "Катерина Володимирівна, у Вас рак".

"Я її обманула?"

Зараз донечці Каті 7 років. Ще маленькою вона увесь час запитувала: "А чому твої груди відрізняються?", "А що це у тебе за шрами?"

Коли Тая підросла, мама повідала їй про хворобу, яку перенесла. Дитина замислилася, а потім, пильно зазирнувши у вічі, промовила: "Мамочко, пообіцяй мені, що ти більше ніколи-ніколи не захворієш!" Катя усміхнулася, пригорнула свою улюбленицю і з серйозним виглядом сказала: "Обіцяю!"

Цей момент — найперше, що згадала Катя у той злощасний ранок. З повними очима сліз вона зайшла в кімнату, де ще спали донечка і чоловік. "Отже, я її обманула?" — подумала Катя.

Але це вже були не ті емоції, що й 12 років тому. Тепер це було зовсім інакше, адже у неї є заради кого боротися.

"Я була готова до повтору всього: знала, що таке операція, хіміотерапія, біль. Так, у мене зміниться життя. Так, довгий час мене не буде вдома. Але точно знала, що і цього разу все витримаю! — згадує свій стан наша героїня. — Єдине, чого боялася, — це зрада близьких, бо знала, що ще раз цього не переживу…"

Знайомство з LISOD

Почалися безкінечні консультації і перегляд історії хвороби в різних лікарнях: державних і приватних. Катя вже розуміла, що не варто робити як вперше: послухати думку одного лікаря і відразу лягти на операційний стіл. Потрібно шукати найкращу лікарню і спеціалістів, які викличуть довіру.

"Я все частіше думала про лікування за кордоном, але розуміла, що це дуже дорого. Прагнула знайти клініку, у якій лікують так само як в розвинутих країнах, але в Україні, — ділиться Катя. — Не пам’ятаю хто саме порадив мені звернутися до ізраїльського фахівця, головного лікаря Ізраїльського медичного центру "Хорев". Через онлайн-зв'язок він надавав мені консультацію, підтверджуючи рекомендації мого лікаря. А також радив подальші кроки. Від нього я дізналася про ПЕТ-КТ і була здивована, чому раніше мені ніхто не призначав це обстеження? Саме від нього я почула про Лікарню ізраїльської онкології LISOD".

Потрібно шукати кращу лікарню і фахівців, які викличуть довіру, переконана Катя
Потрібно шукати кращу лікарню і фахівців, які викличуть довіру, переконана Катя

Після консультації зі спеціалістом з Ізраїлю, вже з певним багажем знань Катя записалася на прийом до всіх онкологів і мамологів Дніпра.

"Всюди мене зустрічали непривітно: а чого ви до нас прийшли, якщо консультувалися з ізраїльським лікарем, їдьте в Ізраїль! — згадує Катя. — Коли повернулася до свого мамолога, очікувала на таку ж реакцію".

На велике здивування Катерини, лікарка схвалила те, що жінка намагається розібратися в своїй хворобі й шукає "другу думку". Вислухавши всі рекомендації, фахівець упевнено сказала: "Катя, їдьмо в LISOD!"

"Пам’ятаю своє перше знайомство з лікарнею. Красива територія, ввічливі адміністратори, які тебе зустрічають, проводять, куди потрібно, — для мене це було чимось із області фантастики, — розповідає Катерина. — Спочатку я записалася лише на ПЕТ-КТ. Потім вирішила ще й пройти консультацію. Переглядаючи історію хвороби, клінічний онколог Зоя Шкляр запропонувала зробити обстеження на мутацію генів. Про такий аналіз я чула вперше. Чому раніше мені ніхто про це не говорив?"

Крім того, з’ясувалося, що той хіміопрепарат, який був призначений, Катерині приймати не можна.

"Він застосовувався під час лікування при першому моєму діагнозі. А його токсичність проявляється лише через 10 років. Тобто якщо мені зараз, через 12 років, знову його почати приймати — це може бути смертельно небезпечно для мого організму, — зазначає жінка. — Я була вражена знаннями лікарів LISOD. Те, що розповіли про хворобу і лікування вони, ніхто в жодній клініці мого міста не говорив. Додому я їхала з відчуттям полегшення: тепер про свій діагноз і про подальші кроки у боротьбі з хворобою я знала все!"

Не відмовляйтеся від допомоги!

Цього разу Катя вирішила ні до кого не звертатися за допомогою. Вона боялася знову розчаруватися в людях. Тому навіть тим, хто намагався допомоги, сказала своє рішуче "ні!"

"Перед першим сеансом лікування написала в групі своїм дівчатам з фітнесу: "Все! Я стартувала!" і заснула, я завжди спала під час сеансів хіміотерапії, — згадує Катя. — Після закінчення процедури, зробивши селфі і відправивши своїй родині, щоб не хвилювалися, зайшла в інтернет. І тут на мене чекав справжній шок — на всіх інформаційних платформах інтернету я побачила своє фото і заклик "Допоможіть врятувати нашого тренера!" І це були не лише члени нашого клубу. На допомогу мені "зголосилося" все місто Дніпро!"

"Мені було приємно і водночас незручно, адже не очікувала такого, — говорить Катя. — Зараз розумію, що не варто закриватися в собі, не потрібно відгороджуватися. Важко боротися з проблемами власними силами — потрібно приймати допомогу від людей. Адже вони це роблять щиро!"

Життя продовжується

Сеанси хіміотерапії Катя проходила в Дніпрі. Водночас її почала турбувати друга молочна залоза. Після обстеження Катерині повідомили, що потрібна термінова заміна імпланту. Коли вона зателефонувала хірургу приватної клініки у своєму місті, який раніше погодився її оперувати, неочікувано почула: "Я відмовляюся від Вас".

Не вагаючись, жінка поїхала в LISOD. За словами Катерини, операція пройшла блискавично. Керівник центру сучасної мамології Андрій Жигулін зробив усе, аби її груди були не лише здоровими, а й красивими.

"Я безмежно дякую всьому колективу лікарні! Такої допомоги і такої підтримки я не відчувала ніде! Професіоналізм, чіткість, швидкість, людяність лікарів, сестер, менеджерів глибоко мене вразили. Я ніби побувала на іншій планеті, — ділиться Катерина Кононенко. — Від’їжджаючи додому і прощаючись із прекрасним колективом LISOD, я плакала. Ці люди зробили те, чого не міг зробити ніхто!"

Зараз Катя проходить променеву терапію, попереду — період реабілітації. Хоча лікарі ще не дозволяють фізичних навантажень, але вона вже потроху займається вправами і готується до виходу на роботу, де її зачекалися "учениці".

Катерина вже потроху робить вправи і готується до виходу на роботу
Катерина вже потроху робить вправи і готується до виходу на роботу

Катя впевнена, що з діагнозом "рак" жити можна. Жінка знає, що ефект від лікування цього захворювання залежить не тільки від ліків або методу, але ще й від власного настрою.

"Серед онкопацієнтів є вислів, що можна померти і від раку першої стадії, як і якісно жити з четвертою. Не треба боятися! Онкологія, рак — це жахливі слова, але сьогодні хвороба лікується. І якщо прийти вчасно і до потрібного спеціаліста, можна жити довго і щасливо, — впевнена Катя. — Ніхто з лікарів-онкологів не обіцяє пацієнтам повного одужання від хвороби. Але позитивний настрій — уже половина успіху. Інше зроблять лікарі і новітні методи лікування. Я бажаю всім пацієнтам якнайшвидшого одужання, віри в себе і в своє майбутнє! Життя таке чудове, що за нього варто поборотися!"

Підпишись на наш telegram

Лише найважливіше та найцікавіше

Підписатися
Читайте Segodnya.ua у Google News

Новини партнерів

Популярні статті

Новини партнерів

Натискаючи на кнопку «Прийняти» або продовжуючи користуватися сайтом, ви погоджуєтеся з правилами використання файлів cookie.

Прийняти