Музика вулиць: як живеться зіркам, що починав кар'єру в переходах і на вулицях

17 травня в Києві ,Івано- Франківську, Одесі ,Дніпропетровську, Львові таХаркові плануютьпровестифестивальвуличноїмузики.Сотнівиконавцівнапрочуд різнихмузичних стилівзберутьсянатротуарах ,узбіччях івпереходах ,щоб зігратиі заспіватилюдямвласну музику ."Музика- це те ,щодопоможенам усім ,всій країні ,вийтиз депресії " ,- упевненіорганізатори."Сегодня"дізналася ,чим живутьстоличнімузиканти ,які починаликар'єру впереходах ,і з'ясувала ,чи можназдобутисяуспіху і визнання ,почавшиз вулиці.

Кар'єрапочаласяз даху

Не всі зірки української естради люблять говорити про своє минуле – особливо про те, як починалася кар'єра. Але деякі не приховують, що їм доводилося грати в не самих престижних місцях. Наприклад, учасники української групи Mead Heads в 1991 році організовували свої концерти на даху двадцятиповерхового будинку на Березняках. "Нам з виступами допомагали друзі-глядачі. Їх збиралося на даху до 20-30 чоловік. Допомагали тягнути апаратуру", – згадує фронтмен Вадим Красноокий. Природно за виступи хлопцям не платили. Були, правда, і неприємні моменти : мешканці будинку, на даху якого співали музиканти, кілька разів викликали міліцію. "Ночами ми, звичайно ж, не співали, але жителі все одно викликали дільничного. А нам щоразу вдавалося вмовити його не штрафувати, і всі розходилися з миром. Я до сих пір пам'ятаю звучання інструменту на даху – воно особливе. Зовсім не таке, як на землі. Веселий був час... Ми і зараз не проти зіграти на даху", – говорить Красноокий.

Деокупація півдня країни – як українські військові відвойовують території

Заборона на пересування країною для військовозобов'язаних – всі деталі

Ракетні удари по мирних українськиих містах - липень 2022

Ядерний тероризм Росії

"ЇДУ ГРАТИ В КРИМ".Вуличних музикантів у Києві сотні. Хлопці навіть створили свій ресурс в соцмережах, де обмінюються інформацією, шукають напарників для гри, торгують музінструментів і шукають роботу. "Я граю на саксофоні, біля метро "Театральна", шукаю напарника для гри", – пише киянин Володимир. Деякі музиканти готуються до поезкой до Криму і збирають оркестр для гри на тамтешніх пляжах. "Нас не лякає, що Крим вже не український. У нас же на лобі не написано, що ми бандерівці. А гроші потрібні. Там за сезон 1,5-2 місяці можна заробити кілька тисяч гривень", – говорить Вадим. Записуються в групу до музикантів і звичайні кияни: "Хлопці, допоможіть помиритися з коханою дівчиною. Не хочу її втратити. Я сам погано граю і не вмію співати. Будь ласка, хто може, відгукніться. Я заплачу, скільки потрібно. Потрібен гітарист або скрипаль", – благає киянин Юрій.

"Зірки" ,що стартувализ переходів

Із сотеньвуличнихмузикантів ,якіграють длянас у підземнихпереходахі просто на вулицях ,не всімвдається досягтиуспіху і статипопулярними.Проте деякікультовінинівиконавціна початку кар'єрискладали небагатотисячнімайданчики вконцерт- холах ,акілька людей упереході."Сегодня"поспілкувалася зартистами ,творчийшлях якихпочинався зпідземки.

НА САЛО І СИГАРЕТИ ВИСТАЧАЛО.Фронтмен популярної фолк-поп-групи "Мандри" Фома (Сергій Фоменко ) початок кар'єри згадує з ностальгією. "Грати на вулиці я почав ще у шкільному віці, в підземному переході на станції метро "Льва Толстого". Там тоді збиралися такі хіпуючі барди з гітарами і просто хлопці, які любили співати під гітару. Я вже з 7-го класу писав пісні, і підземний перехід був першим майданчиком для їх презентації публіці", – розповідає "Сегодня" музикант.

У переході Фома співав і свої пісні, і чужі – добре відомі. "У моєму вуличному "трек-листі" були пісні Володимира Висоцького і Адріано Челентано. Причому італійську мову я не знав, але у мене був хороший слух і музична пам'ять – я просто наспівував те, що запам'ятав. Ну, а з Висоцьким проблем не було. У Києві співав також у переході на Майдані і на Андріївському узвозі", – згадує музикант.

У 1997 році Фома разом з колегами створив групу "Мандри", яка радує публіку мелодіями в стилі фолк. Але і тоді, і зараз гроші для Сергія Фоменко – далеко не головний фактор, стверджує він: "Коли грав у переході, капелюх, звичайно ж, біля ніг лежала, і в неї кидали гроші різні хороші люди. Конкретних цифр заробітку я не пам'ятаю, але на гречку, хліб, сало і сигарети вистачало. А що стосується вуличного досвіду, то я не тільки не соромлюся того, що грав у переході в центрі Києва, а навпаки – вважаю, що це дуже корисна школа і досвід! Адже на вулиці все по-чесному. Добре граєш – людям подобається! Погано граєш – в капелюсі порожньо! Рекомендую всім охочим спробувати", – сміється Фома. Зараз "Мандри" дають концерти в Канаді. Але навіть у Торонто Фома знайшов час і пограв на вулиці.

ЗБИРАЛИ НА СТРУНИ.Учасники рокабіллі – групи OT VINTA теж починали свою кар'єру з підземного переходу. "У 1997 році ми готувалися до поїздки на фестиваль "Перлини сезону", а грошей – нуль. І ми пішли грати в підземний перехід у Рівному, щоб заробити на струни до гітари. Комплект американських струн коштував тоді $ 7,5 – величезні гроші! Але за пару годин ми ці гроші заробили", – згадує фронтмен гурту Юрій Журавель.

Зараз група OT VINTA за один концерт отримує близько $ 5 тис., і минуле учасники згадують з меланхолією. "Часи були складні. Ми виживали за рахунок того, що возили товари в Білорусь. Але торгувати мені не подобалося, і щоб заробити, я грав на вулицях Бреста. І в Києві пару раз доводилося грати в переходах", – згадує Журавель.

Щоб виживати, доводилося музикантам і шахраювати, зізнався Юрій. "Пам'ятаю, як нас один час запрошували на всілякі музичні фестивалі, на яких практично ми нічого не отримували, але ми з хлопцями придумали, як заробити. На фестиваль їхали в загальному вагоні, а у пасажирів просили квитки з СВ або купе. Організатори були змушені оплачувати наші квитки", – згадує фронтмен, додаючи, що на Різдво вони грали для активістів Майдану абсолютно безкоштовно.

Суд: "На вулицювиходжу впошукахнаркотику"

Длябагатьох музикантіввуличнагра стаєнастільки рідною ,що ,навітьдосягнувшипопулярностіі отримуючинепогані гонорари ,вонивсе одно йдутьнаколишні місцявпідземнихпереходахабонаестраду вміськихпарках.Іза старою звичкою ,розклавшисаквояжвід гітаринаасфальті ,грають дляперехожих.

З ВУЛИЦІ — У КВАРТЕТ.Киянин Михайло Суд присвятив музиці все життя. Його по праву можна вважати "старожилом" серед вуличних музикантів, адже грає він тут більше 15 років. З 1978-го по 1999 рік він був учасником гітарного квартету "Емма – Квартет". З концертами вони об'їздили десятки міст колишнього СРСР, брали участь у всіх гітарних фестивалях. Вуличним музикантом Суд став у лихі 90-ті, бо тоді треба було виживати і годувати сім'ю. "Ми заробляли на їжу та на хороший інструмент. А адже хороша гітара коштує ой як дорого. На Хрещатику я граю ще з тих часів, коли кияни з задоволенням слухали легендарного акордеоніста Ігоря Завадського. А взагалі першим колективом на Хрещатику був квінтет "Наполеон" – київські інтелігенти, вони грали класичну музику, яка завжди була до душі романтично налаштованим киянам", – говорить Михайло. 

У 1997 році на Хрещатику з'явився музичний ансамбль "Слобода-Квартет", творчим керівником якого став Михайло. До складу входила два гітариста, скрипаль і акордеоніст. А вже через пару років Михайло паралельно працював у Києві в ансамблі "Романтик Тріо" зі скрипалем Олексієм Дубовиком і акордеоністом Андрієм Моргуном, який швидко завоював популярність. "Був час, коли нас впізнавали на вулицях, брали автографи і запитували, де можна купити наші диски", – згадує Михайло. За його словами, зібратися разом музикантам допомогло земляцтво. "Всі ми родом з Харкова, а знайшлися в Києві. Не дивно, що нам так комфортно і легко працювалося разом", – усміхається Михайло.

У ПОШУКАХ НАРКОТИКУ.Популярність допомогла групі непогано влаштуватися. З 2006 року "Романтик Тріо" почала трудитися на лайнерах найбільшої американської круїзної компанії. Завдяки цьому група побувала більш ніж у 30 країнах світу – від Аляски до Антарктиди. І скрізь, у кожній країні, вони знаходили своїх вдячних слухачів і шанувальників.

Тим не менш ні популярність, ні солідні заробітки не заважають музикантові вийти у вихідний день на Хрещатик чи Андріївський узвіз і пограти для народу. "Групою ми на вулиці зараз практично не граємо – тільки на закритих заходах, вечірках, за запрошеннями. А сам я періодично не витримую і виходжу на вулицю. Гроші для мене не головне, ми добре заробляємо. Хочеться просто дарувати радість людям. Це дуже приємно – коли біля тебе виростає натовп глядачів. І не просто роззяв, а справжніх цінителів класичної музики, зокрема – гітари", – зізнається Михайло.

НЕЗАБУТНІЙ ЧАС.За словами музиканта, ті, хто починав грати на вулиці, ніколи не забудуть цей час. І періодично бажання виступити для народу повертається, скільки б грошей не заробляв виконавець, навіть ставши відомим. "Мене тягне на Хрещатик. Напевно, це вже як наркотик – необхідність енергетично підживлюватися від вулиці, щоб поповнити свої сили і отримати порцію натхнення. Це складно пояснити людям, які ніколи не відчували нічого подібного. Це не заробіток – це стиль життя. І відмовитися від нього складно", – говорить Суд.

За його словами, в грошах зараз він і його група особливо не потребують – замовлень вистачає. Адже за роки існування ансамблю вони випустили чотири диски, які розійшлися тиражем приблизно в 25-30 тисяч примірників. Диски їх групи "Романтик Тріо" продавали прямо в переході на Майдані: за один просили від 25 гривень.

Музиказаради свободиі душі

Далеко не всі вуличні музиканти рвуться на велику сцену. Наприклад, бандурист з Ялти Остап Кіндрачук, який грає у переході на Хрещатику в Києві, каже, що він "ідейний вуличний музикант". Дідусь з характерним оселедцем на голові впевнений, що справжній бандурист повинен грати на вулиці, біля дороги, щоб його добре чули всі перехожі. "Мета бандуриста, – довести людям інформацію про козацьку славу", – говорить 76 -річний Остап.

Він грав на вулицях різних країн – у Греції, Німеччини, Росії, Туреччини, був навіть на спеціальному фестивалі для вуличних музикантів у Польщі. І всюди його слухали і завмирали від пронизливих звуків бандури. "Бандура – це інструмент, який розповідає про козацьку душі. Він такий же широкий, як степ, а коли чіпаєш струни – можна почути звук вітру, який колише степову траву", – пояснює музикант. Коли дід Остап грав у Польщі, він цілий тиждень через день їздив до Німеччини – там йому в капелюх кидали в кілька разів більше грошей. "Скільки заробив не скажу – комерційна таємниця. Але слава і овації для мене не головне. Вулична музика – це спосіб життя. Навіть якщо одній людині моя гра сподобається – значить, не даремно я вилила душу", – говорить кобзар.

У МАСЦІ ПО УКРАЇНІ.Піаніст Богдан, який став відомий після гри на барикадах Майдану, вирушив у тур по Україні. А маску, в якій він грав у Києві, він не зняв досі – адже вона стала своєрідною візитною карткою "піаніста – екстремала", як його охрестили в Мережі. За Україну він їздить, виконуючи композиції Ральфа Зюрмуля. Правда, прославлене піаніно, на якому він грав на барикадах – пофарбоване в кольори українського прапора – він з собою не возить. Він вже побував зі своїми концертами у Харкові, Дніпропетровську, Луганську, Одесі, Нікополі, Миколаєві, Кривому Розі, Запоріжжі та Переяслав-Хмельницькому. Зовсім скоро Богдан планує махнути в турне по містах Центру і Заходу країни – в Івано-Франківськ, Житомир, Вінницу, Луцьк і Хмельницкий.

Єу піаніставмасці ізаповітнамрія."Яхочупісля повноїперемогиукраїнського народупочати їздитипо інших країнах ,де людиборютьсяза своюсвободу!Яхочупродовжити гратинабарикадах ,піднімаючи бойовийдухповстанців.Цей-моє покликання !Авелика сценанехайзалишаєтьсядля інших" ,- зізнається "Сегодня" піаніст- екстреміст.

Завадський: перехід, слава, тюрма

Мабуть, найбільш зірковим вихідцем зі столичної підземки можна вважати акордеоніста Ігоря Завадського. У підземному переході на Майдані він грав десять років (!), з 1989 по 1999. Причому три останні роки – будучи вже відомим музикантом. Завадський грав на вулицях Праги, Відня, Барселони, Парижа, об'їздив з концертами півсвіту. Але завжди говорив, що київському підземному переходу він зобов'язаний усім. "Підземний перехід – важлива сторінка моєї біографії. Сподіваюся, вже перегорнута. Всього провів там десять років, три останні були особливо вдалими. Я не тільки підживлював себе матеріально. У переході я завойовував свою публіку", – говорив "Сегодня" артист. Випускник національної музичної академії вже тоді став володарем 4-х золотих медалей престижних міжнародних конкурсів, а в 2000-му, йому було присвоєно звання Народного артиста України. Втім, після зіркового зльоту з київського переходу з музикантом сталося різке падіння. У березні 2012 року 46-річного Завадського затримали співробітники Шевченківського РУВС за підозрою в педофілії. Він вже більше двох років сидить у Лук'янівському СІЗО. Його шанувальники збирають кошти на адвоката і заставу. Як повідомляють на його персональному сайті, потрібно зібрати 86 тис. грн.