Спецрепортаж: як заробити на "блішці"

Часи нині, прямо скажемо, не грошові: доводиться тугіше затягувати пояси, відмовлятися від надмірностей і шукати шляхи додаткового чесного заробітку. Ми вирішили піти по одному з них і вирушили торгувати на знамениту київську барахолку (колишня адреса її прописки – Куренівка, нині ж ряди "блішки" розкинулися відразу за книжковим ринком "Петрівка").

СТАЄМО ОРЕНДАРЯМИ. Є два способи потрапити на блошиний ринок зі своїм товаром. Перший – безкоштовний: просто прийти і встати в дуже незручній частині "блохи" (біля залізничних шляхів, де кожні 10 хвилин грюкають електрички і товарняки). Там пил і бруд, зате ганяти ніхто не буде. Але й оберігати, якщо ви раптом займете "чуже" місце і отримаєте за це по кумполу (а буває і таке), – теж.

Другий варіант – цивільний, за гроші. Але тут маса нюансів. За словами адміністратора "блішки" Олени, всі кращі місця (на початку ринку. – Авт.) Викуплені мало не довічно. В наявності всього декілька – в самому кінці ринку. А туди, ясна річ, уже не всякий покупець дійде. Але виходу немає, і ми вирішуємо встати саме там. У цьому місці є свої плюси – чистенько (торгувати щось із землі), до супермаркету з його безкоштовним WC недалеко, та й потенційних клієнтів все одно багато.

Деокупація півдня країни – як українські військові відвойовують території

Заборона на пересування країною для військовозобов'язаних – всі деталі

Ракетні удари по мирних українськиих містах - липень 2022

Ядерний тероризм Росії

Дика "блошка". Брудно, неакуратно, але зате безкоштовно.

Місяць оренди "влетів" нам в 60 грн (40 грн коштує місце, що примикає до дороги – більш гучне і небезпечне). Є й знижки: наприклад, для інвалідів 2-ї групи – 50%.

На ринку нерідко трапляється і "анексія": багато постійних продавців займають не тільки свої місця, а й сусідні. "Будуть проблеми – дзвоніть охороні, – попередила адміністратор. – Мало, вашим місцем (номери позначені фарбою на асфальті. – Авт.) хтось раптом поступатися не захоче". У відповідь ми запевняємо, що, незважаючи на зовнішню інтелігентність, і самі можемо відмінний скандал закотити. Якщо знадобиться, звісно.

У ПОШУКАХ ТОВАРУ. Що зазвичай несуть на "блішку"? Правильно – все! Тому перед торговими буднями ми кинулися "потрошити" кладовки-антресолі, свої і родичів. Буквально через кілька годин ми стали щасливими володарями різнокаліберної всячини: наша здобич – позолочений чайний сервіз в трояндочках, робочий електрочайник (зі спіраллю, а значить, кий "пожирає" електроенергію як хороша пральна машина. Його і сервіз хотілося продати особливо – повертатися з цим вантажем додому ми не прагнули), дві м'які іграшки (гігантські кінь і змія), радянські солдатики, набір горілчаних чарок, шкіряні офіцерські чоботи 41-го розміру, "нульовий" туристичний рюкзак часів СРСР, старі листівки, які багато що бачили, тенісні ракетки, боксерська "лапа", бусики з незрозумілого каменю і металу, набір для шашлику (без сільнички і перечниці), розрізнені чашки, калабас для мате, іграшки від "кіндер-сюрпризів", ліцензійні DVD-диски і читані книжки (в основному фантастика).

Штани не бажаєте? От тільки примірочних кабін тут не чекайте.

НІХТО І НЕ КАЗАВ, ЩО БУДЕ ЛЕГКО. Перша складність – ранній підйом: приїжджати на ринок треба вже до 5-6 ранку (рано вранці по ринку в основному ходять не звичайні покупці, а професійні перекупники, які "шерстять" ряди в пошуках чогось справді цінного). Будильник противно розрізає своїм дзвоном черепну коробку. Встаємо, одягаємося, ковтаємо кави і виходимо. І – відчайдушно засмучуємося, бо йде дощ (у вікно подивитися з сну якось не здогадалися). А яка торгівля в дощ? Тут опаска не за себе – не цукрові, не розтанемо. А ось товар пропаде, тому повертаємось.

На щастя, злива була літньою – сильною, але короткою. Знову звалюємо грунтовно роздутий рюкзак на плечі, в руки беремо по два важких пакета (друга важкість – все доводиться тягнути на собі) – і в путь-доріжку. До восьми прибуваємо на місце.

Фарба на асфальті. Рисочки і цифри – не що інше, як позначення торгового місця.

РОЗТАШОВУЄМОСЯ І ЗНАЙОМИМОСЯ. З полегшенням жбурляємо торби на землю, розправляючи затерплі плечі і спину. Відразу ж підтягується чоловік, який облаштовував свій товар по сусідству. "Здрастуйте, а ви викупили це місце?" – Запитує чемно і доброзичливо. "Звичайно", – посміхаємося у відповідь. – "Значить, будемо сусідами". Тиснемо руки, представляємося і розходимося торгувати. Фотограф відходить і ховається серед безгоспних ящиків – продавці та адміністрація барахолок дуже не люблять потрапляти в кадр.

На траві стелим одноразову скатерку для пікніків і починаємо вивуджувати скарб із баулів. Розкладаємо все не аби як, а гарненько і по системі. Так, ліворуч облаштовуємо "посудний ряд". Праворуч – "дитячий куточок". Усе найбільш цінне виставляємо вгору – ближче до себе, адже крадуть на "блосі" по-чорному. Книжки віялом влаштовуємо внизу. Всякі дрібниці (іграшки, листівки) – ближче до центру, але так, щоб покупець міг їх спокійно розглянути і повертіти в руках.

Планета стільчиків. Для економії місця продавці живописно розвішують меблі по стінах.

ПЕРШИЙ ПІШОВ. Треба сказати, що справа пішла відразу: не встигли ми ще толком все виставити, як у нас з'явилися покупці. "Почім кінь?" – Запитав чоловік, "спішившись" з велика. "70 гривень", – заграли ми, не чекаючи, що фінансове благополуччя почнеться саме з іграшки. "Беру". І ось перші купюри вже у нас в кишені. Забираючи іграшку, чоловік запитав: "А чому тут написано "95-й квартал"? Відповідаємо: "Колись вони подарували нам цю іграшку. У неї в череві затишно розташовувалася пляшка шампанського. Не стало шампанського, і ми втратили до коня інтерес. Так буває. Так що ви – щасливий володар іграшки від Зеленського!" Чоловік розцвів і поїхав. Ми ж хвилин за 10 зробили 4 продажі гривень на 300 – "пішли" дитячий м'ячик, чашка і книжка "Лінія крові" Роллінса Джеймса. Один випадковий покупець як магнітом приманював натовп інших, і тому справа йшла бадьоро. Ми торгували і, нахабно перебріхуючи пісню Висоцького, бубоніли собі під ніс: "А на Петровському на базарі шум і тарарам, продають тут барахло, барахло і непотріб".

До експерименту ми наївно вважали, що на ринку торгують тільки сиві бабусі, які хочуть розпродати залишки столових сервізів. Але ні: так, основний контингент продавців – люди за 50. Але вони цілком активні, багато в будні працюють. "Блошка" для них – клуб за інтересами і можливість заробити копійку. Що стосується покупців, то це люди середнього достатку, які бродять по ринку в пошуках цікавого. Бомжів там немає, а ось помітно багатих зустріти можна. Досвідчені торговці відразу обчислюють їх і не соромляться заламувати ціни.

Чого тут тільки немає. Як співав Висоцький: "На базарі шум і тарарам. Продають тут барахло і непотріб"

НЕЗАДОВОЛЕНИЙ СУСІД. Праворуч від нас розташувався дядько, який страшно дратував. Він постійно на всіх дивився звіром і з ходу "наїжджав". Покупці у нього були суцільно фраєрами, козлами, і взагалі – "Чого ви сюди приперлися!" Коли хтось підходив до його розкладки і брав в руки товар, він відразу вибухав: "Чого лапаєш?! Ти спочатку запитай, скільки коштує ця річ!" Нас сильно дивувало, що на його обличчі не було слідів старих ран і синців. Як нам потім розповіли інші продавці, цей дядько був головним склочником на ринку, найбільш незадоволеним і гидким. Він раз у раз матюкався і розповідав іншим, як же неправильно вони живуть.

ПРАВИЛА ГРИ. Оскільки це "блошка", тут прийнято відчайдушно торгуватися. Наприклад, ми хотіли продати чоботи за 320 гривень. Значить, ми повинні спочатку недбало кинути зацікавлених покупців: "Прошу 350!" Це саме "прошу" – кодове і означає: "А скільки ви готові мені запропонувати?" До речі, про чоботи. Один раз ми взбрикнули, коли до нас підійшла пара – чоловік років 40 і його, судячи з усього, друга половина. Він запитав, за скільки віддам чоботи. Я відповів. І тут панянка зронила: "Говори, що готовий дати тільки 300!" І повернулася до мене: "Ти ж скинешь?" Це її хамське "тикання" і безапеляційність тону змусило нас злобно і мстиво промуркотіти: "Неее-а, не продам". Розуміємо, що з торгової точки зору це було не найправильніше рішення, але чоботи коштували своєї ціни, а ми отримали моральне задоволення, спостерігаючи, як парочка ображено віддаляється.

Колоритно. Імпозантний покупець статечно прогулюється між рядами, вишукуючи скарби.

ВСЕ ТРЕБА РОБИТИ КРАСИВО. Звісно, на "блішці" продають все – від прострочених ліків і продуктів до використаних клізм. Але "продають" ще не дорівнює "купують". Тому ось головне правило такого ринку: хочете заробити – привозите якісний товар. Нехай це буде абсолютно безглузда чашка, китайська, погана і вульгарна, але чиста, без тріщин і сколів. Багатьом продавцям, втім, це правило невідомо: люди купою, як гній, вивалюють на землю свій нехитрий товар, який навіть в руки брати гидко. Ми ж до питання підготувалися: розклали все красиво – "продавательно". Я колекціоную старих фарфорових ведмедиків, і тому часто буваю на "блішки". І кожен раз мені загортали покупку в якусь брудну папірець. А адже це так легко – за 10 грн купити 100 пакетиків... Мої покупці просто в "осад" випадали, коли ми завертали їх придбання в целофан.

"ЯКА ТУРЕЧЧИНА, МАТИ!" У підсумку за п'ять годин роботи ми наторгували на 680 грн (чайник і сервіз продали – ура!). Якщо відняти від суми вартість місця, маємо 620 грн чистого прибутку. Крім того, день на повітрі подарував нам ще один несподіваний бонус. На наступний день на роботі колега із заздрістю запитала: "Ти був у Туреччині? Засмаг так!" – "Яка Туреччина, мати, – Петрівка!" – Гордо відповів я. Не потрібен берег турецький, коли така "блошка" під рукою!

Кадр з фільму жахів. Відрізана голова лялькової блондинки.

СТАРІЙШИЙ РИНОК

В Україні немає цивілізованих блошиних ринків, як, наприклад, в Європі. Серед вітчизняних у списку великих числяться два: київський да одеський – знаменита Старокінка, розташована в самому центрі кримінального району Молдаванка. "Скотський базар", який існує з 1832 року, який не змогла вбити навіть реконструкція 2004-го. Тут, як і раніше, торгують з землі і продають все – від машин і радіол до цуценят і деталей до комп'ютерів.