Пропозиція-наказ дочергувати звалилася на лейтенанта Правду несподівано. Офіцера, який стояв у наряді, забрали в госпіталь з підозрою на апендицит відразу після обіду. Вдень у суботу в кімнаті завжди багато народу, потрібно дивитися за порядком. Тому заміну потрібно було зробити терміново, а з офіцерів полку знайшли тільки молодого лейтенанта.
Сонце котилося за обрій, золотими променями погладжуючи стіни. У кімнаті відвідувачів стояв запах пиріжків з капустою і копченої ковбаси. Відвідувачі розійшлися. На столах залишилися ковбасні шкурки, зіжмакана у жирних плямах газета і бананова шкірка. Солдати, які стояли на вахті, об'ївшись яблук і буженини, з блаженними обличчями імітували прибирання приміщення. Один із них, сидячи на стільці, махав віником, створював вітер, який, як перекотиполе, гнав до дивана обгортки від цукерок. Другий, сидячи на дивані, ловив їх сміттєвим відром. Правда рішуче встав і попрямував до тумбочки, що стояла в кутку кімнати, з наміром дати майстер-клас з прибирання приміщення.
- Так, харе дурня валяти, arbeiten schnell! – промовив лейтенант Правда і відкрив дверцята тумбочки. Звідти вивалився здоровенний пакет, доверху набитий їжею.
- Ви що тут – милостиню просите у наряді? – ошелешений кількістю продуктів, запитав Правда.
- Це солдатові з третьої батареї передали, – почав на ходу складати людина-відро і, дивлячись в очі офіцерові, двома руками взявся за пухкі боки продуктового збору.
- Як його прізвище? Я йому передам, особисто в руки, – притягаючи до себе пакет, продовжував дізнання лейтенант.
- Ми його тільки в обличчя знаємо, – заперечував право на солодке життя днювальний.
Стискаючи пакет, офіцер відчув долонею знайомим йому предмет: він був твердий, довгий і округлий. Справжні причини солдатського тяжіння до пакету під слушним приводом турботи про невідомого солдата стали зрозумілі – в пакеті лежала пляшка горілки.
- Пронесення на територію частини спиртних напоїв та їх вживання є грубим порушенням військової дисципліни! – солдатські брови склалися будиночком, в очах з'явився переляк.
Раптом двері відчинилися і в кімнату вбігла розпатлана дівчина в ситцевій сукні.
- Рятуйте, рятуйте! – кричала незнайомка, бігаючи по кімнаті.
Крики про допомогу перевели фокус уваги лейтенанта в бік особи жіночої статі, чим негайно скористався днювальний: обхопивши обома руками пакет з їжею і випивкою, він міцно притиснув його до себе. А коли офіцер вирушив на допомогу дамі, солдат за його спиною тихо прошмигнув у двері і загубився на території частини.
- Що сталося? – звернувся до схвильованої дівчини лейтенант.
- Зачиніть двері, вони женуться за мною! – вона вказала забинтованим пальцем на двері.
Погонич вітрів вставив своє опахало-віник між ручок дверей, заблокувавши вхід.
- Я все одно боюся, сховайте мене! – жалібно і з надривом сказала дівчина в обличчя молодому офіцеру, обхопивши його шию руками і дихаючи в обличчя перегаром.
- Так, що таке-е-е! Що відбувається, ви можете розповісти? – виплутуючись із жадібних обіймів і йдучи на безпечну відстань, запитав лейтенант, намагаючись зрозуміти, що відбувається.
- Мене переслідують, – сказала дівчина, ліве око якої було обрамлене фіолетовим фінгалом.
У настільки страшні обставини лейтенант і вірив, і не вірив. З одного боку, хто буде ганятися за дівчиною із синцем, а з іншого – цей самий фінгал хтось же їй поставив? Зваживши всі "за" і "проти", лейтенант витягнув із дверей віник і, затиснувши його в руці, ступив на вулицю, щоб дати відсіч негідникам. Але на вулиці була тиша і благодать, як і раніше мирно світило сонце, опускаючись за обрій, а на асфальті горобці клювали окраєць хліба.
- Там немає нікого, – ствердно вигукнув офіцер.
- Ви мені не вірите? – обурилася врятована, після чого сіла на стілець і, опустивши голову, стала зображати ридання.
- Вони ж вас злякалися, а ви так нічого і не зрозуміли, – сказала дівчина, подивившись на лейтенанта очима, сповненими надій.
Офіцерові стало якось не по собі, він відчував одночасно і гордість, і співчуття, подумавши про себе: "Ну, з ким не буває? Ну, випила, ну побилася".
- А мене звати Люба, я Любов. А як ваше ім'я? – запобігливим тоном запитала дама.
- Сергій, – сухо відповів офіцер.
- А яке у вас звання, Сергію? Стійте, не кажіть, дайте я вгадаю з першого разу. "Младший лейтенант, мальчик молодой, все хотят потанцевать с тобой!" – це пісня про вас, я знаю, – защебетала весело і завзято Любов збентеженому офіцерові.
- Я не молодший лейтенант, я лейтенант, читайте знаки відмінності, Люба, – відповів Сергій, показуючи погони.
- Мені краще знати, я чоловіків наскрізь бачу, ось ви – неодружені, – примруживши око, продовжувала розкладати пасьянс Любов.
- Це легко зрозуміти за відсутності обручки, – пояснив причину проникливості офіцер.
- Обручка ні при чому, по вас видно, що ви маєте потребу в коханні й ласці, – зробила висновок Любаша.
Молодий лейтенант зніяковів остаточно від несподівано швидко досягнутого рівня одкровення в бесіді з нехай і не найчарівнішою, але все таки дамою.
- Я на службі, не морочте мені голову, – спробував змінити тему лейтенант.
- Досить прикриватися службою, я ж бачу, як ти на мене дивишся, – йшла в наступ синьоока красуня.
- Як дивлюся? Як усі люди дивляться, очима, – з подивом сказав офіцер.
- Нєтушки, Сергійку, з пожадливістю ти дивишся, я все бачу і розумію, – промуркотала Любаша.
- Яке там жадання? Звідки йому взятися? – окинувши поглядом зовнішність дівчини, лейтенант розвернувся до ясновидиці впівоберта.
- Лейтенанте, припиніть мені грубіянити, я ж жінка, що ви собі дозволяєте! – тоном старшого військового начальника сказала пані Люба.
- Та я не грубіянив, – став вибачатися Правда, і втупився на поставлені перед ним на підносі графин і дві склянки. Запанувала гробова тиша.
- Я вас прощаю, ви ще самі не знаєте, що ви хочете, дурнику, – поблажливо і весело, як ні в чому не бувало продовжила розмову Люба, крутячи регулятор гучності, що висить на стіні радіоточки. З динаміка слідом за тріском зазвучав спів Юри Антонова: "Берегите женщин, берегите женщин, женщин берегите. Внимание, мужчины! Для смеха нет причины — сегодня в каждом деле нам женщины под стать". Люба схопилася зі стільця і, накульгуючи, почала кружляти по кімнаті, роблячи незграбні па і поглядаючи на лейтенанта. Пурхаючи біля Правди, спокусниця вчепилася в зап'ястя офіцера і потягла його в центр приміщення.
- Ну, танцюйте ж, що ви, мов колода! – намагалася танцем розпалити хоч іскру пристрасті мадмуазель Люба.
Лейтенант зробив кілька танцювальних рухів, і коли Любов, кружляючи, повернулася до нього спиною, офіцер розвернувся і пішов на колишнє місце. Люба в свою чергу, не подаючи виду, продовжувала кружляти, по-дитячому тримаючи пальцями сукню і періодично підморгуючи лейтенанту ліловим оком. Продемонструвавши свої вміння в танці, дівчина присіла на стілець поруч з офіцером.
- Мені здається, що ми десь зустрічалися? – знову взялася за старе Люба.
Правда мовчав, цей шлюбний танець навколо його персони у виконанні любительки зеленого змія йому вже набрид, і він вирішив зробити символічний крок назустріч дівчині, сподіваючись, що вона дасть йому спокою. Лейтенант дістав з кишені пачку "Orbit" і пригостив жіночку. Люба була у нестямі від щастя, вона не очікувала такого жесту уваги. Взявши подушечку, вона посміхнулася і лейтенант із жахом побачив у посмішці Люби відсутність зуба, а точніше – верхнього переднього різця. Через кілька секунд дівчина зрозуміла, що "засвітила карти" раніше часу і вирішила все перевести в жарт. Вона вставила подушечку "Orbit" замість відсутнього зуба і стала красуватися перед дзеркалом.
- А знаєш, мене це не бентежить, навіть навпаки – допомагає, – продовжила Любов. – Я можу курити і пити одночасно. Дивися, пустунчику! – Люба замінила подушечку "Orbit" цигаркою, взяла склянку і, наливши в нього воду з графина, випила її залпом. Сигарета залишилася на місці. Потім фокусниця схопила зі столу запальничку і закурила.
- Тут не можна курити, йди на вулицю, – заблагав лейтенант.
- Там на мене чекає небезпека, ти вже забув? Сам же дозволив тут посидіти, чи ти готовий вигнати беззахисну дівчину на вулицю? – з докором і образою запитала Любов. – Нічого ти про життя і не знаєш, дурнику, шкода тебе, – додала вона і, склавши губки бантиком, зробила повітряний чмок, виходячи на вулицю.
Любов все-таки вийшла заміж за молодого лейтенанта, сталося це кілька років потому. Вже будучи капітаном, згадуючи перші роки служби, Правда зробив висновок, що кожна дівчина чи жінка гарнізону, попри все, знаходила своє щастя, нехай навіть витративши на це кілька років спроб і помилок.
Читайте також:
- У Дніпропетровську жінку розчавив трамвай
- Строковиків почнуть забирати в армію тільки після указу Порошенка
- Рада позбавила Януковича звання президента України
- Порошенко: Україна в змозі забезпечити захист своєї території
- Британка не посміхається 40 років, щоб не старіти
- Обвинувачена у держзраді росіянка відмовилася від свідчень
- У Вуглегірську під обстрілами загинула дитина та двоє дорослих
Головні теми