Головна Сьогодні

Олег Скрипка: "У нас культура досі за залізною завісою"

Лідер гурту "ВВ" – про те, що Росія обов'язково розвалиться, про ізоляцію української музики, як став радником мера Києва, колишню псевдонезалежність країни і виховання дітей

Ім'я: Олег Скрипка
Народився: 24.05.1964 р. в Таджикистані

До того, як створити групу "Воплі Відоплясова", Скрипка закінчив Київський політех і працював інженером. В 1987-му "ВВ" отримали премію на київському фестивалі "Рок-парад" і випустили свій перший хіт "Танці". А в 1991-му на п'ять років виїхали працювати до Франції. В 2004-му Скрипка заснував етнофестиваль "Країна мрій". А через рік відмовився від звання народного артиста України, оскільки "це звання лунає направо і наліво". У 2007 році група активістів запропонувала Скрипці балотуватися в президенти України, створивши сайт на його підтримку, але музикант цю ініціативу не підтримав. З 1997 року одружений на Наталії Сидь. У них четверо дітей — двоє хлопчиків і дві дівчинки. За словами Олега, йому "боляче від того, що він написав більше 120 пісень, а народ знає в кращому випадку три".

На зустріч з "Сегодня" в одному зі столичних кафе Олег приїхав точно в призначений час — хвилина в хвилину. Швиденько прогледів меню, замовив собі фреш — і бесіда потекла.

— Олеже, виступи гурту "ВВ" в Росії заборонили одними з перших. Дивно, враховуючи той факт, що ви не були активним учасником Майдану та особливо різко не виступали на адресу нашого північного сусіда... Як думаєте, чому так вийшло?

— У сучасній війні велику роль відіграють мас-медіа. І публічним людям осторонь цієї війни залишитися просто не дадуть. Ми або самі починаємо активно приймати участь в ній, або нас в неї втягують. Що стосується заборон на концерти "ВВ", то, думаю, це частково було зроблено за негласним наказом згори. Або ж, і я в це навіть більше вірю, за бажанням самих організаторів концертів. Так би мовити, вирішили підстрахуватися: краще перепильнувати і заборонити українську музику, вичистити її з Росії, ніж недобдіти і потім відповідати за щось... Кому потрібні проблеми? Така ось ініціатива. Що стосується мас-медіа — я вважаю, що кожен журналіст повинен нести відповідальність за свій матеріал.

— По суті, заборона заради перестраховки?

— Так, це взагалі тенденція сьогодні така. Раніше "ВВ" в Росії були більш ніж welcome — там у нас було більше концертів, ніж в Україні. Тепер все навпаки. Причому така ситуація не тільки у мене — у багатьох україномовних виконавців. Нам включили червоне світло і вигнали з ефірів.

У вас є чітка позиція щодо того, що зараз відбувається в країні?

— Якщо держава порівнювати з людським організмом, то зараз наш організм хворіє. А хвороба, як правило, має дві форми: приховану і активну. Якщо він не може перебороти першу фазу, на допомогу приходять інші захворювання, надалі чого активно включається імунітет. Ну а далі організм або одужує, або вмирає! Якщо у нас протягом 24 років були культурні проблеми, організм культурно хворів і не міг сам себе оздоровити, то зараз ця хвороба перейшла в нову фазу. У тих регіонах, де були проблеми з українською мовою, літературою, музикою, куди я не міг приїхати зі своїми концертами, там зараз війна!

Ви взагалі вірите в те, що захід України і схід, після всього, що сталося, зможуть далі жити разом?

— Нормально будуть жити. Як тільки не стане Росії.

Ви так впевнені, що її не стане?

— Абсолютно. Вона розвалиться. А не стане Росії — і ми нормально заживемо. Це ж джерело всіх наших проблем. З вічним впливом і постійним тиском. Повторюся: Росія — ось єдина причина всіх бід України. Вже багато-багато років, включаючи час нашої псевдонезалежності.

Псевдонезалежність? Уже бачу, як в вас летить каміння...

— А що вас дивує? Незалежність — це ж не тільки географічна територія. Це безліч інших складових. Приміром, мовний простір, простір культури... А яка у нас культура, якщо в країні немає свого національного кінематографу, де ніхто не знає справжньої української музики? Де в кожній маршрутці гримить "Только рюмка водки на столе", а на весіллях — псевдо-"гоцалки". Наша незалежність далася нам занадто легко. І тільки зараз, саме сьогодні і народжується справжня незалежність. Зі зброєю в руках. Коли люди нарешті свій гімн вивчили.

Добре, а як прищепити людям хороший смак? Як зробити так, щоб у нас перестали слухати шансон? І взагалі, зрозуміли, що таке добре, а що таке паскудство?

— Ну, якщо нам штучно прищепили поганий смак, то значить, можна прищепити і хороший! По-перше, потрібно дати людям інформацію. Не якесь одне джерело, а якомога більше. Щоб ви розуміли, мої діти дивляться фільми і мультики українською мовою. І ви не уявляєте, як складно знайти їм диск з українським дубляжем! В кінотеатрах мульти показують українською — це так. А ось спробуй знайти їх потім у продажу. Потрібно просто прибрати цю залізну завісу до всього нашого, а потім підкріпити це державними дотаціями, пільгами, і тоді люди самі потягнуться до хорошого. Цим просто потрібно займатися. Якщо раніше на День Незалежності у нас виступали "Лісоповал" або Лепс, значить, це хтось субсидував, а адже вони коштують чималих грошей.

img_0452_ok_1__
img_0452_ok_1__

Запалює. Концерти Скрипки завжди повні вогню і драйву — чи грає він джаз або рок.

— Багатьох обурює, що ви — публічна людина, але рідко висловлюєтеся щодо того, що відбувається в країні. Мовляв, ви не активні. Хоча це не так: ви і на передовій концерти давали, і гроші для наших хлопців збираєте.

— У мене є друзі, які воюють. Вони вивели з Іловайська купу людей. Але є й ті, хто на цьому активно піариться. А піар на крові... Нехай цим політики займаються. Я не хочу. Так, я був на передовій — виступав перед нашими солдатами, був в госпіталях — співав там. А 25-ту Дніпропетровщину повітряно-десантну бригаду взагалі вважаю своїми підшефними — там чудові хлопці служать, ми з ними потоваришували. Але подібні виступи, активності — це нормально. Тут нічим хвалитися.

А знаєте, що реально круто? Те, як в Америці до нас після виступу прийшла жінка і передала свої золоті сережки для наших солдат. Вона нам навіть імені свого не захотіла назвати. Більш того, ті ж американці при мені зібрали півмільйона доларів і відіслали в Україну. І подібне там — неразова акція. Вони це постійно роблять! Ось про що треба розповідати, про таке люди повинні знати.

Це правда, що ви у себе на дачі поселили кількох біженців?

— Так. Я дав їм у користування свій будинок під Києвом.

Ще якось їм допомагаєте? Годуєте, даєте гроші?

— Ні. Тільки житло. Поки вони не знайдуть собі роботу і якось не облаштовані.

Поки їхав до вас на інтерв'ю, мене по дорозі троє хлопців ввічливо попросили дати грошей "на фарбу" — фарбувати паркани в жовто-блакитний. От ви даєте "на фарбу"?

— Спочатку, коли цю ідею ще перекрутили, коли гроші збирали патріоти, а не ці нинішні незрозумілі цигани, то давав. Зараз давати подібним жебракам гроші просто нерозумно. Це ж розлучення. Ще недавно вони жалісливо клянчили "гроші" на хворих раком діток, потім — на амуніцію для солдатів, а зараз — "на фарбу". У них святого немає нічого. Взагалі.

А ви людина віруюча?

— Так. Я вірю в Бога. І знаєте, про це знають тільки мої близькі. Всі навколо пишуть, що зі своєю дружиною Наташею я живу цивільним шлюбом. Так ось: ми вінчані в церкві. Для нас це було важливо. І я щиро вважаю, що в Україні має бути своє православ'я. Не чуже. Хоча я нормально почуваюся і в синагозі, і в костелі. Головне, щоб було неконфліктно. Як тільки релігія приватизує Бога — це вже буде секта.

Ви говорите, що не хочете займатися політикою. Але стали радником столичного мера Віталія Кличка. Як це вийшло?

— Я звернувся до Віталія Кличка з пропозицією зробити ряд суто культурних програм на Андріївському узвозі і по Києву в цілому. У цьому немає нічого нового — я подібні заходи проводжу вже багато років і з мерією співпрацюю давно. А він мені: "Це прекрасно. Спуск — це давно вже хвора точка Києва". І на наступній конференції при всіх журналістах каже: "Олег Скрипка на громадських засадах буде моїм радником по Андріївському узвозу". І почали з'являтися заголовки: "Олег Скрипка — чиновник", "Олег Скрипка — помічник мера Києва", а власне нічого не змінилося, я займаюся тим, чим і займався, тільки отримав моральну підтримку мерії. Власне, все. А політична кар'єра мене не приваблює, моє — це культура.

Ви ж розумієте, що це призначення викликало море пересудів. Мовляв, у Скрипки свій ресторан на узвозі, так він тепер взагалі весь Андріївський вирішив під себе підім'яти...

— Та нічого я не підминав. Я працюю у Кличка виключно на громадських засадах. Зарплату мені за це ніхто не платить. Я не господар спуску. Та й в ресторані я лише творчий інвестор — займаюся розважальною програмою, придумую нові блюда.

ad65a4ee10ed7f80cf76d3879df9bd7dc2d6f433_1__
ad65a4ee10ed7f80cf76d3879df9bd7dc2d6f433_1__

З Кличком. Олег каже, що політика його не цікавить — тільки культура.

— Проте, якщо на Андріївському знесуть хоч один старовинний будинок, вас автоматично звинуватять у причетності до цього. Люди не будуть розбиратися хто правий, хто винен. Ви до цього готові?

— Ну як я можу бути відповідальним? Це ж смішно. Я розумію, що люди не будуть розбиратися — і в цьому-то наша біда. У нас вічний бардак від цього... Люди просто звикли бути в негативі, звинувачувати когось. Тим не менше, я все одно буду продовжувати займатися тим, чим займаюся. І впевнений, що це дасть правильну ефект: дурь розвіється, і залишиться тільки хороше.

На Андріївському необхідно закрити автомобільний рух, привести в порядок численні торгові точки. Надати їм більш представницький вигляд, а то як на барахолці. І на радіо, яке я там запущу, повірте, буде звучати тільки якісна українська музика. Ми шукаємо зараз спонсорів. Будемо також заманювати туристів. Так що роботи буде багато. І мене радує, що я вже зміг об'єднати "громаду" Андріївського — перезнайомити їх, зацікавити. Люди готові щось робити. І це чудово.

А вся ця негативна критика... Я особисто не розумію, навіщо і кому це потрібно. Це неконструктивно. Ні б взяти і підтримати, а критикувати-то завжди простіше. Ще одна історія з тієї ж опери. Мене запитують: "А як ти ставишся до тих артистам, які підписали лист, так званий диявольський контракт, який схвалює політику Путіна щодо України?" Та ніяк не ставлюся. Не дивіться в сторони — підтримуйте своїх артистів, слухайте українську музику, читайте українські книги.

Якби вам дали право заборонити будь-що, що б ви заборонили?

— А нічого забороняти і не треба! Просто треба розвивати щось класне — арт, культуру, мистецтво. Погане тоді само відпаде.

Ви говорили про культурні події і плани, які запропонували мерії на розгляд. Поділіться з нами подробицями.

— Ми хочемо провести правильні українські Новий рік і Різдво: влаштувати Алею майстрів, поставити різдвяну шопку (макет хліва з фігурками, які відтворюють події в ніч народження Ісуса. — Авт.) з льоду. Новий рік має стати справжнім, культурним, як і сам Київ. Без шансону і гопоти, без п'яних Дідів Морозов і всього цього совкового лубка.

А ялинку головну де б ви хотіли бачити?

— На Майдані та Хрещатику традиційних гулянь цього року робити не планують — нехай Хрещатик відпочине трохи. І ялинка, враховуючи долю її попередниці, там явно зараз буде не до місця. Так що — Софійська площа. Подивимося, як воно буде — грошей у міста поки все одно немає.

У вас зараз проходить тур "Джаз кабаре" по шести містах України. Наскільки легко було його організувати у воєнний час?

— Не повірите, але куди простіше, ніж зазвичай! У людей немов ентузіазму стало більше. Зараз взагалі незвичайний час — формується держава, народ. Проводиться стільки чудових благодійних акцій...

Приміром, у Дніпропетровську хлопці викупили цілий ряд на наш концерт і роздали квитки офіцерам з АТО та їх сім'ям. Нам просто потрібно зараз створити такий потужний культурний тил, щоб наші солдати розуміли: ми з ними солідарні, ми їх пам'ятаємо і турбуємося про них.

Знаєте, джаз в США досяг свого піку під час Великої депресії. Джаз став ліками для людей. Може, і зараз джаз зможе нам усім допомогти.

У багатьох склалося враження, що ви втомилися від "ВВ": з головою пішли в організацію етнофестивалів, зйомки в шоу...

— Насправді я займаюся своєю культурною діяльністю саме для того, щоб мати можливість розвивати і популяризувати "ВВ". Тому що у нас дивна ситуація: записаний новий альбом, але хто про це знає? Жодна нова пісня на радіо не зазвучала. Нас на радіо взагалі немає. Ну, хіба що "Весну" іноді поставлять у вигляді винятку. І така ситуація не тільки зі мною — української музики на радіо взагалі майже немає.

І не тому, що люди просто не хочуть займатися чимось новим — розкручувати вітчизняну музику — від байдужості або внутрішнього пофігізму. Ні, це банальна культурна залізна завіса.

Приміром, коли я був у журі "Голосу країни", мені нелюдських зусиль коштувало домогтися того, — і я окремо це в контракті у себе прописав, — щоб учасники співали не тільки англомовні пісні, але й наші. Звучала в ефірі українська пісня — рейтинги відразу повзли вгору. І при цьому за кожну нашу пісню мені доводилося вести нереальну війну! Щойно я пішов — все відразу ж повернулося на круги своя.
Це і правда смішно, якщо б не було так сумно. Ось Катя Осадча мені заявляє: "Олеже, я знаю, що у тебе з'явився п'ята дитина". На що я їй відповідаю: "Катя, от ти знаєш псевдоінформацію про мою дитину, а то, що у мене новий альбом з'явився, не знаєш". Вона мені почала щось про "формат" і "неформат" говорити. Але це ж дурниця, порожняк, який ми самі культивуємо. Ростимо тітушек, які, ви самі знаєте, чим потім на вулицях займаються...

Дуже дивно чути, що вас — відомого виконавця — не пускають на радіо.

— А що тоді говорити про молодих виконавців? Куди їм іти? Ось надсилають хлопці, які у мене в команді на проекті були, свої пісні. І мені просто страшно їм відповідати — я не можу їм нічим допомогти... Але ви не подумайте: зараз хоч світло у віконці з'явилося — сплеск інтересу до української музики. Плюс пусті концертні майданчики, які ми нарешті можемо використовувати. Щоб ви розуміли, я вперше за свою багаторічну кар'єру дам концерт у Палаці "Україна".

Скажіть, а вам вистачає часу на виховання дітей? Ви ж весь час у справах і роз'їздах. Домашніми справами тільки дружина займається?

— Ні, ви не праві. Я вам так скажу: все пропозиції про роботу я фільтрую і відмовляюся приблизно від половини з них. Саме для того, щоб більше часу проводити з дітьми. Пропорція така: три дні на тиждень я вдома. Займаюся ними, розмовляю про те про се, кіно дивлюся, гуляю або готую щось. А чотири дні в роз'їздах. Знаєте, чому мене мої хлопчаки (8-річний Роман та 6-річний Тарас. — Авт.) найбільше порадували?

І чим же?

— Цього літа вони заробили свої перші гроші — мили машини. Так ось, виручені гроші вони могли витратити як їм на думку спаде — на іграшки там або солодощі. Але вони вирішили по-іншому. Причому самі.

Вони ходять в козацьку школу і у них є там учитель з бойових мистецтв, який нині служить в АТО. Так вони весь свій заробіток вирішили передати вчителю, який збирав гроші на оптичний приціл. Я пишаюся цим їх по-справжньому чоловічим вчинком.

Підпишись на наш telegram

Лише найважливіше та найцікавіше

Підписатися
Читайте Segodnya.ua у Google News
Джерело: Сьогодні

Новини партнерів

Популярні статті

Новини партнерів

Натискаючи на кнопку «Прийняти» або продовжуючи користуватися сайтом, ви погоджуєтеся з правилами використання файлів cookie.

Прийняти