Гнів, злість та ненависть – одні з найнебезпечніших емоцій. Це іржа, яка повільно отруює усю кров та з’їдає зсередини. Та чи різняться вони між собою й наскільки? Очевидно, що гнів і злість – це початкова форма того, що з часом має усі шанси розростися до об’ємів всепоглинаючої ненависті.
Дехто має "короткі запали" і моментально вибухає нападами гніву й ненависті, нерідко минаючи стадію роздратування. Інші можуть відчувати тільки роздратування: якою б не була провокація, вони ніколи не лютують по-справжньому. Відомий український психолог та кандидат філософських наук Наталія Холоденко з цього приводу зазначає: "У кожної людини швидкість реакції на подразник буде різною, оскільки це зумовлено природніми особливостями роботи нервової системи. Тип темпераменту визначатиме швидкість і силу протидії. Наприклад, холерики по типу темпераменту потенційно найагресивніші".
Той, у кого в серці живе ненависть, перебуваючи поруч з об’єктом своєї антипатії переживає певні відчуття та фізичні зміни в організмі. Тут Наталія Холоденко наголошує: "Коли людина відчуває ненависть – в її тілі відбуваються гормональні зміни, також підвищується серцебиття, тиск й інші фізіологічні зміни, функція яких включити захисні механізми. Ззовні вона може проявлятись у напруженні м’язів шиї, стисканні губ, почервонінні на обличчі та шиї, стисканні пальців рук в кулак. Ненависть легко може перерости в афективний стан, коли людина не може контролювати свої дії, тому варто вміти "скидати" стани агресії через тіло (біг, крик, малювання своїх емоцій, биття груші). Вона завжди робить людину сильнішою фізично: у цьому стані удар або швидкість бігу буде в середньому на 30% більшими".
Деякі люди отримують велике задоволення від агресії та їхньої гнівної поведінки. Вони насолоджуються атмосферою конфлікту, обміном недружніми жестами й словами, а іноді й ударами під час бійки. І наразі достеменно не відомо, нормально це чи характерно тільки для людей з садистськими нахилами. Однак багато людей відчувають і невдоволення собою після сплесків агресії. Таким може бути їх правило життєвої філософії або стилю роботи. Вони стурбовані можливістю втрати контролю над імпульсами, які змушують їх відчувати ненависть.
Визначивши причини ненависті, можна не тільки контролювати масштабність емоції, але й навчитися самостійно справлятися з нею. Американський психолог та визнаний спеціаліст у розпізнаванні брехні Пол Екман визначив кілька поштовхів гніву, а відтак і кореню ненависті. Першим з них вчений називає фрустрацію, тобто нервове виснаження, що викликане численними перешкодами і заважає просуванню до мети.
Спостереження за людиною, яка робить щось врозріз з вашими головними моральними цінностями теж можуть стати причиною ненависті. Скажете, що ні? Згадайте про це наступного разу, коли побачите на вулиці як дорослий карає дитину з неприпустимою з вашої точки зору суворістю.
Деяким людям властиво відповідати на ненависть тією ж ненавистю, хоча у більшості випадків така взаємність проявляється при відсутності очевидних причин. Також мотивом для антагонізму може стати банальна нездатність людини відповідати вашим очікуванням. Це здається сміховинним, але найчастіше той клубок ненависті починає рости саме після неозвучених вчасно та несправджених сподівань.
Та все ж, чому ми ненавидимо? Вперше на глобальному рівні це питання поставили американська кінорежисерка Гета Гандбхір, що була номінована на три нагороди "Еммі", та її колега Сем Поллард. Продюсером їхнього серіалу на 6 епізодів, що має назву "Чому ми ненавидимо?", виступив Стівен Спілберг. Прем’єра стрічки відбудеться 13 жовтня о 23:00 на Discovery Channel. Цей документальний серіал обіцяє відповісти нам на усі питання щодо ненависті, які наразі дуже хвилюють суспільство. Зокрема, в одному з інтерв’ю Гета розповідала про дослідження мозку, які проводили їхні вчені. Отож, за її словами, є певні ділянки мозку, які активуються або деактивуються залежно від емоції, яку ми відчуваємо. Так, наприклад, коли ви знецінюєте й принижуєте когось, деякі частини мозку припиняють бути активними. У цьому випадку такі ділянки втрачають зв’язок з вами, який знову вмикається, коли ми відчуваємо, що пов’язані з тим про що або про кого думаємо.
Ненависть – це найбільш руйнівне афективне явище в історії людської природи. Шкода, що від нього ще не вигадали панацеї, тому нам залишається найменше – бути людяними та доброзичливими, підходити до вирішення усіх питань з холодним розумом та чистим серцем, бо ж, як кажуть, від любові до ненависті…
Головні теми