Ігри, в які грають дорослі

"Все наше життя – гра", – говорить відома приказка. З цим важко не погодитися, адже дивацтва дарують нам незабутні моменти і прекрасні фотографії, які потім, правда, соромно показувати онукам. "Сьогодні" поспілкувалася з людьми, які не втрачають дитячого запалу і веселощів і продовжують захоплюватися іграми, будучи вже дорослими. Правда, деякі з цих захоплень інакше як дивними не назвеш.

ВИКЛИК ПРИЙНЯТО: зефірний зайчик

Пам'ятаєте, як рік тому вся країна обливалася крижаною водою і передавала естафету друзям, паралельно викладаючи в мережу звіти про надіслані на благі справи кошти? Це були перші для України ластівки мегапопулярної міжнародної гри під назвою "Виклик прийнятий". Суть її проста: користувачі інтернету та/або друзі кидають один одному виклик з пропозицією виконати якісь, часом дуже дивні, завдання. Це виконання треба якось зафіксувати (записати відео, сфотографувати) і викласти доказ в мережу. Серед завдань може бути як щось просте (написати назви трьох улюблених книг або оприлюднити своє дитяче фото), так і щось неприємне – наприклад, з'їсти ложку соди або випити склянку соєвого соусу. Є й більш творчі варіанти: наприклад, одягти 20 речей одночасно, розмалювати обличчя фломастерами і в цьому виді вийти в магазин.

Деокупація півдня країни – як українські військові відвойовують території

Заборона на пересування країною для військовозобов'язаних – всі деталі

Ракетні удари по мирних українськиих містах - липень 2022

Ядерний тероризм Росії

ПУХКИЙ КРОЛИК. Лідером дивацтв цього року став "Пухкий кролик" – популярна американська гра, яка нещодавно долетіла і до нас. Суть гри в тому, що кожен гравець повинен поступово набити рот м'якими маленькими зефіринками маршмеллоу, періодично вимовляючи фразу "Пухкий кролик". Спочатку це просто, але чим більше в роті зефірок, тим складніше вимовити заповітну фразу. "Кролик" давиться і починає кривлятися, що викликає приступ реготу в глядачів. В кінці гри зефіркі можна виплюнути і перерахувати, а можна прожувати і проковтнути – тут суворих рекомендацій немає. Головне – зняти процес на відео і викласти в інтернет.

ОСОБИСТИЙ ДОСВІД КРОЛИКУВАННЯ. 30-річна сумчанка Міла Заєць пару тижнів тому вперше грала в "Пухлого кролика". "Мені кинув виклик мій друг, – згадує Міла. – Сказав, що це смішно, та й прізвище, мовляв, осоромлювати відмовою можна. Справа нехитра – купити зефір і попросити друзів зробити фото і відео. Щоб не відкладати все в довгий ящик, я вже на наступний день після виклику покликала сусідку і пояснила суть. Набила повний рот зефіру і спробувала вимовити потрібні слова. Ну що вам сказати? Цей "Пухкий кролик" – дійсно смішна гра. Тільки зефір мені попався дуже солодкий. Відео виклала в мережу, другові відправила фотозвіт і передала естафету все тієї ж допомагала мені сусідці. Вона прийняла виклик відразу ж, благо після мого "Кролика" зефіру вистачило і для неї. Насміялися, хоча спочатку було трошки не по собі від того, що ми, такі великі тітоньки, дурощами маємося. Хоча, з іншого боку, сміх ще нікому жити не заважав".

Треба сказати, що ця гра не так невинна, як здається, – за кілька років її існування вже дві людини загинули, поперхнувшись зефіром.

Більше смаколиків. Смішна, але досить небезпечна гра.

ДРІНКІНГ-ГЕЙМИ: тост за хоббітів і м'яч у пиві

Популярну гру "на випивання" (або дрінкінг-гейм, коли замість тосту учасники застілля згадують особливо яскраві моменти життя, відомі всім присутнім, і п'ють за них) модифікували шанувальники книги і фільму "Володар кілець". Толкієністка Ольга Мойсюк з Києва пояснила правила: "У фільмі ми знайшли безліч моментів, від яких всі фанати буквально пищать від захвату. Тоді й народилася ідея провести дрінкінг-гейм саме по "Володаря кілець". Виглядає це так: ми, шанувальники, збираємося за столом, на окремому листочку виписуємо моменти, коли потрібно пити, включаємо фільм і в зазначені моменти п'ємо. Оскільки наш клуб інтернаціональний, іноді ми влаштовуємо дрінкінг-гейм по скайпу, одночасно включаючи фільм у різних куточках світу".

ПИВО-ПОНГ. Більш активний варіант дрінкінг-гейми – пиво-понг. На столі один навпроти одного виставляють два ряди склянок з пивом або будь-яким іншим спиртним. Кожен учасник гри кидає кульку для пінг-понгу, прагнучи потрапити в келих супротивника. Бокал, в який потрапив кульку, противнику потрібно випити (після кожного кидка кульку обполіскують чистою водою). Команда (або гравець), у якої не залишилося повних склянок і яка, відповідно, випила більше, вважається такою, що програла. Цю ідею підхопили пивні паби, пропонуючи зіграти в пиво-понг, просто заплативши за напій. Бармен столичного пабу Дмитро Левченко розповів про умови: "Щоб грати, досить купити літр пива, який ми розливаємо в 6 келихів і видаємо м'ячик".

Пиво-понг в столичному пабі. Переможений випиває більше.

ОНЛАЙН-ІГРИ: "Забороніть їх – батьки забувають про дітей!"

Сучасні дорослі проводять багато часу за комп'ютером, використовуючи його в тому числі для ігор. Причому часто, щоб досягти високих результатів у грі, їм доводиться платити реальні гроші, і часом досить серйозні. Школярка з Боярки Ірина Сельнікова на міському форумі поскаржилася на батьків: "Мама і тато сидять на "Острові скарбів" (онлайн-гра, що передбачає віртуальний пошук скарбу) і, щоб там були кращі результати, постійно щось купують. Одного разу вони якось не розрахували, заплатили тисячу гривень за якісь мечі, а потім кілька днів до їх зарплати не було грошей, щоб купити їжу. Я вважаю, що батькам не можна грати в ігри, якщо вони забувають про дітей".

Платні онлайн-ігри докучають не лише членам сім'ї гравців, але й стають об'єктом скандалів. Наприклад, у 2009 році гравці популярної гри "Щасливий фермер" в один момент розорилися – їх "сотки" обнулились, а з ними зникли і всі "прокачані" за великі реальні гроші городи і живність. Розорені веб-фермери вибухнули обуренням. "Поверніть мені мій третій рівень чарівності і свиню дев'ятого рівня!", "На рахунку у мене було 6 золотих і 1 200 000 грошей, корова паслася, свиня лежала і вухами плескала і курка бігала колами!" – висловлювали вони специфічне невдоволення в інтернеті. Скандал, щопправда, вдалося зам'яти – більшості гравців повернули їх позиції в грі.

БРОНІ: суворі любителі маленьких поні

Є захоплення, які захльостують в основному чоловіків. Але якщо у випадку ігор у шахи або колупання в моторі машини це зрозуміло, то з американо-канадським мультсеріалом "Мій маленький поні" все складніше. Сім персонажів мульта про маленьких коників і їх друзів з магічними здібностями стали неймовірно популярними серед чоловіків 16-35 років, хоча спочатку були орієнтовані на маленьких дівчаток до семи. Суворі бородаті дядьки (в основному програмісти та офісні працівники) по всьому світу не тільки захоплено дивляться забавний мультфільм, а й купують іграшки у вигляді різнокольорових конячок, переодягаються у своїх улюблениць і влаштовують загальні зустрічі. Себе вони називають "броні" – скорочення від "бро" (англ. "брат") і "поні". Броні пишаються своєю причетністю до магічного світу маленьких поні і з задоволенням і без жодних проблем розповідають про своє захоплення. Ви завжди дізнаєтеся справжніх фанатів серіалу: вітаються вони особливим жестом – ударом стислих кулаків, який називається brohoof.

Зустріч однодумців. Головна забава на фанатських зустрічах – похвалитися улюбленими фігурками.

ЯК СТАТИ БРОНІ? Харків'янин Ігор Ратушняк розповів "Сегодня", як він захопився "поняшками" (так броні називають своїх улюблениць). "Я знав, що багатьом моїм друзям подобаються поні, але не розумів, чому. Вирішив подивитися пару серій. Після першої у мене були величезні очі – який маразм! Як від цього фанатіють дорослі люди ?! Другу серію я дивився на кухні, зробив собі чаю з печивом і... не спав до ранку, поступово розуміючи, наскільки ж це геніальний мультик. Це відмінне шоу без сюсюкання, з хорошим невульгарним гумором і купою відсилань на дорослі фільми і книги. Спочатку я ховався, коли дивився мультфільм. Навіть моя дівчина не знала – мені здавалося, що хай краще мене застукають за переглядом "полунички", ніж за цим серіалом. Зараз все змінилося, і мені навіть подобається їхати в маршрутці і дивитися на планшеті нову серію. Це як виклик: "Ну так, я дивлюся мультфільм – і що?". Іноді до мене підсаджуються діти і дивляться разом зі мною. Якось ми з другом пішли в магазин іграшок купити фігурки Твайлайт Спаркл (одного з поні-персонажів). Продавець подивилася на нас з таким нерозумінням, що один зніяковів і сказав: "Я для сестри". А я чесно відповів: "А я для себе, в колекцію".

18-річний киянин Сергій Козоріз не просто захоплюється серіалом – він навіть відкрив невеликий магазин тематичної атрибутики: "У світі стільки зла, а цей мультик розповідає про те, як важливо берегти дружбу і бути добрим. Він надихає на творчість. Я, наприклад, завдяки йому виконав давню мрію: почав грати на скрипці".

БЕЗ СВАРОК. Творці мультфільму, дізнавшись про дорослу армію шанувальників, дуже здивувалися. Провели опитування – і здивувалися ще більше: дітей серед аудиторії було менше, ніж чоловіків від 16 до 35 років. Концепцію міняти не стали, просто стали вставляти більше відсилань до "дорослим" сюжетам і піднімати більш серйозні питання.

Щороку фанати "Мого маленького поні" в своїх країнах проводять фестиваль "Бронікон", на який запрошують акторів озвучення, режисера і мультиплікаторів. Вже два роки влітку такий проводиться і під Києвом. У столиці, до слова, живе кілька тисяч броні. Девіз всіх любителів поні: "Дружба – це диво". І воно дійсно відбулося: українські та російські фанати броні вмудрились не посваритися, а зберегти теплі стосунки.

Броні Сергій Козоріз. Відкрив магазин атрибутики.

К-РОР: від угадайки до корейської мови

Іноді гри переростають у стиль життя. Особливо якщо ці ігри пов'язані з музикою. "Ігрова" музика вибирається не за принципом "що в голову прийшло", а за модою, яку починають диктувати в тій чи іншій країні. Кілька років тому музичних гравців захопив такий тренд, як південнокорейська поп-музика (K-pop). В Україні він прийшов із запізненням і став відносно масовим явищем лише рік тому. Відмінна риса цього напрямку – шикарне шоу, яке створюють кілька десятків артистів, одночасно співаючих і танцюючих на сцені. На кожну пісню є свій танець, який фанати вчать і повторюють під час концертів. А концертів в Кореї багато, тому що і груп, що працюють в стилі K-pop, чимало.

НАВІЩО ВЧИТИ МОВУ. Фанати напрямки K-pop не обмежуються спілкуванням і переглядом відео зі своїми кумирами. Вони активно грають між собою: в соцмережах одночасно збираються тисячі людей, чиє завдання на швидкість по шматочку фото виконавця визначити, хто це. Або знову ж на швидкість знайти фотографію виконавця по заданій темі – наприклад, в одязі якогось кольору.

Вечірки "ка-поперів". На них вчаться танцювати.

Також шанувальники корейського музичного стилю активно вчаться танцювати, як їхні кумири. У Києві раз на рік навіть проводяться танцювальні фестивалі, після яких команда-переможець їде виступати в Корею. Одягом "ка-попери" особливо не виділяються, можуть хіба що надіти якусь річ з абревіатурою назви групи, за якою посвячені дізнаються "своїх". Ще один відмітний знак "ка-попера"-дівчини – обличчя, закрите косинкою по самі очі.

Крім того, фанати активно вчать корейську мову, а заодно намагаються розібратися в культурі азіатської країни. Орися Бонящук, прихильниця K-pop зі Львова, пояснила, для чого вчить корейська: "Айдол (так називають своїх кумирів шанувальники) пишуть пісні зі змістом, а не якісь "ла-ла-ла-ла". Вони задаються досить серйозними питаннями призначення людини в житті, любові, стосунків батьків і дітей. Тому мені важливо знати мову, щоб розуміти, про що вони співають. Я ходжу на курси корейської, користуюся мобільними додатками з вивчення мови. Багато хто з "ка-поперів" мріють поїхати вчитися в Корею і зустрітися зі своїм "оппо" (ще одна назва кумира, яка з корейської перекладається як "старший брат". – Авт.). Я б теж дуже хотіла потрапити в Сеул, щоб вчитися там. А от стати одним із співаків в українців навряд чи вийде: продюсери відбирають артистів тільки з азіатською зовнішністю". Орися також розповіла, що багато виконавців K-pop начулися про ситуацію в Україні: "Вони досить активно спілкуються зі своїми фанатами. У відеозверненнях українцям вони пишуть, що проектують нашу ситуацію на їхній розрив з Північною Кореєю і тому дуже нас розуміють і підтримують".

Група EXO. Одна з перших приїхала з гастролями в Європу.

ДУМКА ПСИХОЛОГА

Ольга Перекопайко, практикуючий психолог:

- Всі ігри, пов'язані з викликом "на слабо" – це шлях залучення до себе уваги і показник потреби людини щось довести великій кількості оточуючих, адже такі розваги проходять під гаслом: "Дивіться всі, я можу". Також варто звернути увагу на те, як дорослий відноситься до гри. Якщо він постійно сидить в інтернеті, виглядаючи щось новеньке для того, щоб подуріти, це може свідчити про інфантильність. Третій момент пов'язаний з так званою ігровою залежністю, якою страждають люди, що намагаються все життя перетворити на гру. Це досить небезпечна забава, яка призводить до того, що людина з часом перестає помічати реальність, може ставати керованою і піддаватися маніпуляціям. Основний страх таких людей – приймати рішення самим і брати на себе відповідальність.