Група вчених стверджують, що нарешті змогли з'ясувати справжню причину загибелі розвинутої цивілізації загадкового острова Пасхи.
Острів Пасхи, що розташовується в південно-східній частині Тихого океану, відомий насамперед завдяки загадковим кам'яним ідолам моаї. Проте головною головоломкою, протягом багатьох років розбурхує уми невгамовних дослідників, були причини зникнення розвинутої цивілізації, яка населяла острів, площа якого становить 163,6 кв. км. У середині XX століття вчені начебто дійшли консенсусу: майже 10 тис. осіб стали жертвою екологічної катастрофи, спровокованої горезвісним антропогенним фактором.
Через кілька десятиліть дослідники змогли розглянути це питання з іншого боку. І прийшли до інших висновків. Стаття, присвячена загадці зникнення цивілізації рапануйцев, опублікована в науковому журналі Proceeding of the National Academy of Sciences. Ще одна робота, що поєднує в собі плоди діяльності археологів та їхніх колег антропологів, вийшла в журналі Journal of Archaeological Science.
Вперше люди заселили острів Пасхи на початку XIII століття, а європейці прибули туди лише в 1722 році. За ці 500 років на острові встигла з'явитися справжня цивілізація, в момент розквіту якої на невеликому шматку суші жило близько 17 тис. осіб. Найчастіше дослідники пов'язували захід рапануйської цивілізації саме з прибуттям гостей з Європи. Згодом вони відмовилися від цієї версії, вирішивши, що жителі острова Пасхи деградували без допомоги ззовні.
Масштабні археологічні дослідження на північному заході острова допомогли вченим зрозуміти, що з часом жителі острова переселилися в печери, кинувши свої поселення і городи. Крім того, вони перестали виготовляти майже всі вироби, крім обсидіанових наконечників для списів і стріл. Саме ретельне вивчення 400 обсидіанових виробів дозволило дослідникам відновити хронологію подій, що відбувалися на острові Пасхи до прибуття європейців.
Це стало можливим завдяки тому, що з часом обсидіанове скло починає вбирати воду.
Вченим вдалося встановити, що жителі острова Пасхи активно конструювали обсидіанові інструменти і використовували їх між 1220 і 1650 роками. А потім раптово перестали.
Однак подібна закономірність проявилася тільки на одній з точок, де археологи проводили розкопки. У передгір'ях рапануйці активно обробляли землю з 1200 по 1300 рік. Потім трохи загальмували, щоб знову активно зайнятися цією справою вже в 1480 році. А в 1705 році щось сталося, і жителі острова Пасхи вже закинули землеробство.
Нарешті, розкопки на узбережжі показали, що з 1250 по 1500 землеробством тут особливо не займалися. А в 1690 році вирішили не гидувати цією справою і успішно обробляли землю аж до 1850 року, вже будучи сусідами з європейцями.
Крім того, вченим вдалося встановити, що кліматичні умови в усіх трьох точках розрізнялися. Так, в першій з них люди страждали через наявність гори Маунг Теревака, яка заважала нормальному випаданню опадів і провокувала посухи. Нарешті, на другій ділянці були в основному вилужені грунти, які з часом стали неродючими.
Дослідники впевнені, що скорочення придатних для землеробства ділянок землі призвело до сутичок і навіть війн між жителями острова Пасхи.
У часи, коли на 163,6 кв. км землі жило близько 16 тис. осіб, а їжі вистачало далеко не на всіх, війни і голод привели до серйозного скорочення чисельності цих людей. Багатьох рятував канібалізм, благо для рапануйців він був справою буденною. До прибуття європейців на острові жило близько 3 тис. осіб. Крім того, приблизно на початку XVII століття на острові зник ліс.
"Прихід європейців не знищив жителів острова Пасхи. Він попросту добив тих, хто залишилися: невідомі для місцевих жителів хвороби, нав'язування своїх цінностей і релігії, збагачення. Як звичайно", – резюмував керівник дослідження професор Тегн Ладефоджед.
Головні теми