"Мій фронт – моя лікарня та персонал" – головна медсестра Охматдиту розповіла про військові будні

Головна медсестра «Охматдиту», Олена Примак розповіла про військові будні в лікарні / Фото: Колаж: Сьогодні

Головній медичній сестрі Національної дитячої спеціалізованої лікарні "Охматдит" Олені Примак за підтримки колег вдалося перетворити клініку на єдиний "організм", де весь цей час війни з Росією акумулювали допомогу з усіх куточків світу та розподіляли її по Україні.

Медсестри та молодший персонал щодня виконували все, що в їх силах і навіть більше, щоб і маленькі, і дорослі пацієнти "Охматдиту" були забезпечені всім необхідним. Самій Олені 42 роки, з них 21 вона працювала медичною сестрою-анестезіологом у кардіореанімації.

Олені Примак, головній медсестрі "Охматдиту" вдалося перетворити клініку на єдиний "організм", який рятує людські життя / Фото: vogue.ua

Деокупація півдня країни – як українські військові відвойовують території

Заборона на пересування країною для військовозобов'язаних – всі деталі

Ракетні удари по мирних українськиих містах - липень 2022

Ядерний тероризм Росії

Дбати про безпеку та підтримати колектив – перші думки

З березня 2021 року вона працює головною медичною сестрою у провідній дитячій лікарні країни. Жінка каже, що не мала жодних сумнівів, що вона залишиться в Україні, в лікарні, що вже стала рідною.

Під звуки сирени я бігла в метро, щоб дістатися на роботу, а поряд бігли люди з валізами, – каже Олена, – проте я чітко розуміла, що маю бути в лікарні: треба багато всього організувати, визначити, хто в які бомбосховища ховається, зробити запаси їжі й води та підтримати медичних сестер.

Жінка бачила їхні розгублені очі, сповнені сліз. Звичайно, сама Олена була розгублена, проте вона знала, що не має показувати слабкість. Потрібно було підтримувати позитивний настрій, щоб медичний персонал спокійно виконував свої обов'язки.

Як працював Охматдит весь цей час: військові будні лікарні

Крім того, потрібно було швидко та в безпечному місці обладнати операційну, реанімаційну зали. А ще – сортувальний майданчик, щоб швидко сортувати пацієнтів та розподіляти їх відповідно до складності поранень та травм. Жовта, зелена, червона зони – для швидкого надання допомоги.

Це лягло на мої плечі. Із завідувачем реанімації ми комплектували реанімаційну залу, – згадує Олена Примак, – допомагали мої діти. Разом ми встановлювали моніторинг, вішали інфузомати, розкладали та підписували у шафах речі, маркували витратні матеріали.

Навіть старші за мене сестри іноді були розгублені, як маленькі діти. Потрібно було їх скоординувати, допомогти. До речі, кожного з медперсоналу потрібно було забезпечити ліками – вони живі люди зі своїми захворюваннями. Олена взяла на себе координацію гуманітарної допомоги.

До "Охматдиту" волонтерам зручно було доставляти допомогу, а тут її акумулювали та перерозподіляли на інші регіони / Фото: Getty Images

Треба було знайти волонтерів, організувати списки, скоординувати та прийняти допомогу. У результаті робочий день починався о шостій ранку і закінчувався, бувало, о другій ночі. Це нескінченні дзвінки, переговори з волонтерами та фондами – що потрібно в якій кількості куди везти.

Запитань було безліч; телефонували з різних куточків світу. Коли різні часові пояси, це траплялося нон-стоп. Звичайно, я не могла не відповісти на дзвінок, каже Олена, – ми потребували будь-якої допомоги, яку могли надати у світі.

"Охматдит" розміщується в такому місті, що волонтерам зручно було доставляти вантажі саме туди. А тут уже допомогу акумулювали та перерозподіляли на інші регіони: Чернігів, Харків, Прилуки, Київська область тощо.

Всі ці дні, з моменту початку війни з Росією "Охматдит" не тільки лікарня – а й будинок для сотень дітей та їхніх батьків

Оптимізму Олені та її колегам додавали волонтери. Звичайні, незнайомі люди. Вони і надавали допомогу, і зверталися за нею. Люди вкладали свої кошти, свій час, замість лежати на дивані або займатися особистими речами, вони віддавали все.

Професія медика – не подвиг, а обов'язок, каже медсестра

Вибираючи професію медика, людина повинна розуміти, що у складні моменти потрібна на роботі. Олена нікого не засуджує, це особистий вибір кожного.

Жовта, зелена, червона зони – пацієнтів "Охматдиту" розмістили так, щоб можна було швидко надавати допомогу

Проте говорячи про себе та колег, жінка зазначає, що вони обрали таку професію, і це не подвиг, а обов'язок залишатися на робочому місці й робити свою справу: допомагати пораненим, хворим.

Мій фронт – це моя лікарня, яка через рік мені стала близькою та рідною. Мій фронт – це сестри, молодший персонал. Вони моя підтримка, я їх. Я не рятую їх, звичайно, але підтримую, допомагаю вирішувати всі питання, спрямовую енергію в потрібне русло, – підсумувала Олена.

Коли в човні сидять люди і гребуть разом, тоді можна досягти результату. Потрібно тільки направити зусилля в одному напрямку, тоді ми досягнемо мети.

Як вдається персоналу лікарні справлятися, як ще кожен із нас може підтримати лікарню "Охматдит" і куди надсилати матеріальну допомогу – читайте на vogue.ua.

Також ми писали, як отримати безкоштовну психологічну допомогу під час війни – контакти та адреси.