Юлія Ткачук
Team Lead Life Сьогодні 
Третій місяць наші мужні воїни боронять Україну на передовій. Серед них є професійні військові, однак не лише вони.
До 24 лютого чимало українців та українок ніколи не вдягали військової форми й не тримали у руках зброї. Вони робили те, що люблять і вміють: створювали мобільні застосунки, наповнювали контентом сайти, організовували роботу всередині компанії. Але після російського вторгнення ці чоловіки та жінки тимчасово залишили свої робочі місця та пішли захищати Україну.
У матеріалі Life Сьогодні розповідаємо історії Павла, Олександра та Анастасії — співробітників найбільшого в Україні онлайн-ритейлера Rozetka, які воюють за нашу Батьківщину. Віримо, що після перемоги наші сміливці повернуться до мирного життя та улюбленої роботи.
Павло, фахівець з навчання персоналу
У 2014-му я служив у Нацгвардії на сході України. Воював у танковій роті під Маріуполем. Тримав із побратимами оборону в районі селища Талаківки. Також мій підрозділ разом з легендарним батальйоном "Азов" брав участь у звільненні села Широкиного.
За рік я повернувся додому. На передовій багато чого побачив і зрозумів. Вже тоді почав готуватися до повномасштабної війни з Росією.
З початком ворожого вторгнення хотів вивезти родину в безпечне місце. Але дружина відмовилася. Сказала, що довіряє мені та українським захисникам і вірить у нашу перемогу.
Після 24 лютого я чекав на дзвінок з військкомату, але не дочекався. Як виявилося, у ті дні у штаб влучила російська ракета, через що там почалася пожежа. Зрештою я прийшов у військкомат сам і наштовхнувся на величезну чергу. Оформитися на службу того дня так і не вдалося.
Повертатися в армію мене ніхто не змушував. Та й, судячи з усього, ніхто від мене цього не чекав. Але я почав думати про молодих хлопців, які стоять у тих чергах. Вони хочуть захищати Україну, але не мають бойового досвіду. А я ж пройшов АТО, займався туризмом. Знаю, як поводитися зі зброєю, та й до життя у польових умовах мені не звикати. Вирішив, що можу бути корисним для армії.
Сконтактував з приятелями та побратимами. Зібралися разом, прийшли до найближчої військової частини. Кажемо:
Ми в АТО воювали, хочемо вам допомагати.
Нас послухали, взяли. А вже за кілька годин наша частина зіткнулася в бою з росіянами. Ми дали ворогам гідну відсіч. І будемо робити це до остаточної перемоги.
Олександр, фахівець із якості програмного забезпечення
24 лютого я, як завжди, прокинувся о пів на шосту ранку. Але цей ранок не був схожий на жоден інший. Я вийшов на балкон і почув вибух. За кілька хвилин над будинком пролетіли два бомбардувальники. Після цього я вирішив: час брати до рук зброю і захищати свою Батьківщину.
Далі все розвивалося швидко. Нас розподілили по підрозділах та повезли на базу. Серед ночі роздали зброю. По кілька разів перелічували особовий склад. Потім ми виїхали на позиції. У дорозі розпаковували цинки з патронами, щоб заздалегідь бути готовими зустріти ворогів.
Найважчим був перший тиждень. Вдень копали окопи на позиціях, вночі стояли на варті під холодним дощем і снігом. Про сон я майже забув. Над головою літали дрони — одразу й не зрозумієш, наші чи їхні. У багатьох від такого не витримували нерви.
Разом з нашими хлопцями брав участь у боях за Ірпінь, Бучу, Гостомель. Ми вивозили на автобусах мирних жителів. Тепер шукаємо на Київщині російські міни. Таких "подарунків" після себе окупанти залишили чимало.
Я переконаний, що росіян не можна пускати на нашу землю ні на сантиметр. Від початку війни в моїй голові звучить лише одна мантра: захищати, захищати й ще раз захищати. Наша Україна та українці того варті.
Анастасія, контент-менеджерка сайту
Більш ніж місяць перед початком війни я жила у стані емоційних гойдалок. У голові було лише одне запитання:
Нападуть чи не нападуть?
Намагалася відігнати паніку та скласти план дій на випадок вторгнення.
Зрозуміла для себе три принципові речі. По-перше, що б не сталося, я залишуся в Україні. По-друге, буду допомагати українській армії. І по-третє, зроблю все, щоб моя дитина у цей час була в безпеці.
Зранку 24 лютого я прокинулася від вибухів. Попри моральну готовність до війни, мозок відмовлявся вірити в те, що вона насправді почалася. Страху не відчувала, скоріше невизначеність. Але разом із нею прийшла рішучість.
Наступного дня з’явилась інформація, що росіяни наступають на Київ. Поїхали з чоловіком до найближчого штабу територіальної оборони. Нас розподілили у різні підрозділи. Мене взяли медиком.
Я отримала автомат, а особисті речі в сумці замінили медикаменти. Очікувала, що в найближчі години опинюся в окопах. Але нас повезли на навчальну базу. Там я проходила тренування та допомагала облаштовувати військовий шпиталь.
Інструктаж проводили бійці ЗСУ. Вони вчили нас тактичної медицини, навичок бою в умовах міста. Надзвичайно круті та професійні хлопці. Завдяки таким людям ми оборонили Київ.
Після місяця навчання я повернулася додому. У Києві згадала про маленькі радощі життя. Я знову могла спати у своєму ліжку та нарешті зняла лінзи з очей. А ще замовила нові кросівки на Rozetka.
Нині працюю волонтеркою у столичному центрі сортування ліків. Їх відправляють у польові шпиталі на передову. Мрію долучитися до польової бригади, де служать багато моїх побратимів.
Ми боремося за майбутнє України. Вірю, що обов’язково відбудуємо її після перемоги. Мусимо захищати весь цивілізований світ, адже відступати нам нікуди.
Читайте також: Що треба знати про героїв полку "Азов".
Головні теми