130 років тому з'явилися перші грамплатівки: шлях від розкоші до розкоші

Рівно 130 років тому світ побачив першу партію грамплатівок. А зараз вони переживають друге народження: на тлі засилля компакт-дисків і формату mp3, люди повернулися до культу вінілу і віддають за пластинки пристойні гроші! Причому справа не тільки в тому, що за раритетні випуски пластинок, наприклад, first press (перші видання) меломани готові платити по кілька тисяч доларів. Увагу на цьому форматі загострюють і самі музиканти, які, крім звичних сучасних форматів, випускають записи і на вінілі. Черговий виток по спіралі історії – і чудові програвачі знову в моді!

Прообраз

Еміль Берлінер першим запропонуав використовувати диск

Деокупація півдня країни – як українські військові відвойовують території

Заборона на пересування країною для військовозобов'язаних – всі деталі

Ракетні удари по мирних українськиих містах - липень 2022

Ядерний тероризм Росії

Перший тираж

Далі настав дуже важливий в цій історії 1877 рік: саме тоді француз Шарль Кро з гордістю науково обгрунтував принцип запису звуку на барабан , а Томас Едісон винайшов і запатентував фонограф – прилад, що віддалено нагадує грамофон , завдяки якому можна було робити звукозаписи . Вже через 10 років технологи випустили перший масовий тираж платівок . Дякувати за це варто американцю Емілю Берлінеру – який , власне , і запропонував використовувати для запису носій в формі диска .

Працюючи над своєю революційною ідеєю, Берлінер спочатку побудував і випробував прилад Шарля Кро, запропонований 20 років тому, застосувавши пластинку з цинку замість хромової. Також він замінив валики дисками – металевими матрицями, завдяки яким можна було тиражувати копії. З їх допомогою і пресувалися грамофонні платівки. Одна матриця давала можливість надрукувати цілий тираж – не менше 500 пластинок, що значно знижувало витрати на виготовлення, і, відповідно, на вартість продукції. У цьому полягала головна перевага грамплатівок Еміля Берлінера в порівнянні з восковими валиками Едісона – які піддавалися тиражування з великими труднощами. Цей винахід, звичайно, був ще далеким до того, що пізніше визнали стандартом грамплатівки. Але був досконалою основою для подальших розробок.

Ебоніт не підійшов

"Голку використовувати два рази"

Революція: мікрофон і альбоми

З початком нового , ХХ століття прискорилася і еволюція аудіотехніки . Спочатку , в 1903 році, з'явилися двосторонні пластинки , і тоді ж стали випускати 12 – дюймові накопичувачі . На них містилося аж до п'яти хвилин звучання ! Дорогоцінне місце віддавали класикам – записували уривки творів . Далі з'явилося ще два " калібри " – 10 і 7 – дюймові накопичувачі .

Але навіть при такому достатку форм у грамплатівок був істотний недолік : вони скоро приходили в непридатність . Справа в тому , що звукознімач важив більше 100 грамів , і через це доріжка швидко зношувалися . Також після кожного використання необхідно було міняти сталеві голки – що люди , звичайно, не робили , бо економили .

Через деякий час , в кінці 1920- х , сталося те , що прийнято називати революцією : замість способу запису через рупор стали користуватися електроакустичним методом – через мікрофон . Завдяки цьому істотно розширився частотний діапазон – більш ніж в два рази ( 50-10 000 Гц ) ! Це допомогло збагатити звучання запису , зробити його менш " скрипучим " .

У 1930 – х роках платівки виходили з однією композицією на одній стороні . Але оскільки слухачі хотіли все більше музики , часто один концерт виконавця продавався у вигляді комплекту пластинок – по кілька штук в картонних коробках . До слова , саме через зовнішню схожість таких коробок з фотоальбомами їх стали називати record albums ( " альбоми із записами " ) .

Каталог грамплатівок

Лонгплей: новий формат, що замінити бобіни

В середині ХХ століття сталася друга революція: в 1948 році найбільша на той час і одна з найстаріших на сьогоднішній день звукозаписних компаній США Columbia вперше випустила так звану довготривалу платівку, або Long Play (LP). Тепер, поставивши один накопичувач під голку, можна було слухати 30-40 хвилин улюбленої музики! Але випуск платівок, в першу чергу, – це не стільки бажання догодити меломанові, скільки прагнення поставити палиці в колеса конкурентам – виробникам магнітофонних стрічок в котушках (бобін). Щоб вигравати за ціною і не втратити в якості звучання, технологи вибрали в якості основи новий матеріал – вінілат, або ж ПВХ. Це нововведення дало можливість вивести пластинки на абсолютно новий рівень якості. По-перше, діапазон записуваних частот став тепер ще ширше, а по-друге, рівень шумів став в рази нижче. Завдяки цьому зберігався справжній тембр звуку, що стало справжнім одкровенням і для меломанів, і для музикантів.

НОВИЙ АПАРАТ.Поява такої платівки спричинила технологічні зміни. Справа в тому, що LP призначалися тільки для електроакустичного відтворення – за допомогою електропрогравачів і електрофонів. Голка в електричних звукознімачах притискала пластинку значно менше. Відповідно, ширина канавки, в яку вона повинна проникати, ставала менше, швидкість обертання – теж, і платівка могла жити довше.
У Радянському Союзі ще продовжували крутити шелачні платівки: тут перші вінілові з'явилися, коли в США їх слухали вже два роки. Зате припав до душі радянським студіям звукозапису довгограючий формат, в якому стала виходити левова частка матеріалу. Згодом з'явилася у нас і своя Columbia – фірма "Мелодія": вона відкрилася в 1964 році, після виходу указу про підпорядкування всіх студій звукозапису Міністерству культури. "Мелодія" об'єднала всесоюзну і периферійні студії грамзапису, заводи з виробництва грамплатівок і оптові торгові бази – словом, підпорядкувала все одній структурі.

ДЖАЗ НА РЕБРАХ. Що відрізняє радянських виробництво платівок – так це те, що воно, як і все радянське, пройшло етап "не завдяки, а всупереч". У той час, як ідеологія забороняла "Мелодії" тиражувати "Бітлз", молодь все одно примудрялася влаштовувати вечірки з запальними танцями під пісні цих британців. Відбувалося це завдяки підпільним студіям звукозапису, які в 1950-х і 1960-х роках в СРСР записували матеріал на великоформатних рентгенівських плівках, що за якістю нагадують ПВХ. Звідси пішло відомий вислів "джаз на кістках" або "музика на кістках": такі саморобні грамзаписи в побуті називалися "ребрами", або "записами на ребрах". Через жорстку цензуру ці "ребра" були єдиною можливістю почути багатьох популярних західних музикантів. Тому справжні меломани завжди знали, де їх дістати, і дуже акуратно з ними поводилися. Але такі платівки були однаково непрактичними у зберіганні: емульсія плівки з часом висихала, через що вони скручувалися і переставали бути придатними для програвання.

Ранній запис Columbia

Наш час: раритет за $200 тисяч і стрибки продажів проигравачів

У 1980-ті , коли весь світ божеволів по касетах , індустрії вінілу пророкували повне вимирання : мовляв , почекайте років 30 , і платівки ви знайдете тільки в музеї або у себе на горищі . Однак дивним чином все сталося навпаки , і це доводять дані статистики : сучасні продажу вінілу досягли рівня минулого століття ! British Phonographic Industry підрахувала , що показники реалізації в 2016 – м досягли рівня 90 – х років . За рік у Великобританії продали більше 3,2 млн вінілових платівок : такий показник раніше був відзначений лише в 1991 році.

РАРИТЕТИ.Окремий вид полювання аудиофілів – спеціальні та рідкісні видання, продажі яких активізувалися з розвитком Всесвітньої павутини. Ціни на них можуть коливатися від копійчаних до вартості особняка! Найдорожчі позиції пов'язані з історією гурту The Beatles, пластинки якої колекціонують більше інших. Перше місце серед інших рідкостей займає диск ліверпульської групи The Quarrymen – та сама група шкільних приятелів, створена Джоном Ленноном, яка через кілька років перетворилася в The Beatles. Вартість пластинки 1958 року варіюється в діапазоні $ 180-200 тис.

Другим за дорожнечею старого вінілу можна назвати Боба Ділана : його другий студійник , The Freewhelin ' Bob Dylan 1963 року народження, коштує $ 10-40 тис . Закриває трійцю найдорожчих вінілових альбомів збірник Velvet Underground & Nico 1966 року – групи , яку продюсував Енді Уорхол . Він коштує $ 25 200 .

НАШІ. Зараз послухати на вінілі можна і українських музикантів – Джамалу , " Океан Ельзи " , ONUKA , Monatik та інших . Заплатити за це задоволення доведеться від 750 до 1200 гривень.

Динаміка. За минулий рік у Великобританії продажі виросли на 53%