Раніше подорослішали: як уже чотири роки живуть діти на Донбасі

Чотири роки на Донбасі не вщухають бойові дії, збройний конфлікт то злегка згасає, то поновлюється з новою силою. І незважаючи на безперервний жах, там народжуються і ростуть діти. Як стеблинки квітів, що пробиваються крізь бетон і асфальт, донбаські діти так само прагнуть дотягнутися до сонця, який уособлює світ.

Новому поколінню дітей, які народилися в умовах збройного конфлікту, вже чотири роки. Вони не знають, як це – жити, коли не стріляють і не підривають. Вони своїми очима бачили це. Багато з них можуть розповісти, як вести себе, якщо "бабахає" занадто близько, розрізняють запуск "Граду" і вильоти мін. Хтось провів перші дні і місяці свого життя в укритті, а хтось із них навіть народився в підвалі пологового будинку, де ховалися пацієнти і персонал в дні найжорсткіших загострень. Їхньою першою їжею було не молоко матері, що отримала стрес і втратила можливість годувати дитя, а суміші з набору виживання Гуманітарного штабу Ріната Ахметова. Наступними роками вони також отримували продукти від Штабу і виросли на них, не знаючи, що гуманітарна допомога стала не стільки допомогою, скільки засобом виживання для них та їхніх батьків.

Подорослішали

У дітей старшого віку з пам'яті поступово стираються спогади про мирне життя.

Деокупація півдня країни – як українські військові відвойовують території

Заборона на пересування країною для військовозобов'язаних – всі деталі

Ракетні удари по мирних українськиих містах - липень 2022

Ядерний тероризм Росії

"За ці чотири роки я настільки звикла до всього, що вже не уявляю, як може бути, щоб не було війни ... Як можна не думати: встигнеш ти добігти додому під час обстрілу чи ні? Як може бути, щоб не було блокпоста? Як ми раніше так жили, що не потрібно було проходити блокпост, щоб потрапити до бабусі? Тепер все по-іншому. Будинок, в якому ми жили до війни, згорів. Туди потрапив снаряд", – із жахливою буденністю розповідає 15-річна Карина Семенченко з прифронтової Мар'їнки. – Дивишся на інших дітей, які живуть в спокійних містах, вони інші. А ми... ми, напевно, раніше подорослішали".

У квітні минулого року під час обстрілу міста Карина і її тато були поранені, снаряд розірвався у дворі їхнього будинку. Цього року на очах у дівчинки під час обстрілу загинув її рідний дядько. Стрес, контузія, забої грудної клітини, постійні головні болі надовго стали супутниками Карини. Завдяки проекту Штабу Ріната Ахметова вона пройшла реабілітацію в одеському санаторії "Куяльник", і болі вщухли, а душевна рана потроху почала затягуватися.

Серце

Жителі села Очеретине в Ясинуватському районі, Наталя Карнаушенко і її діти, готуються до нового навчального року, прислухаючись до звуків з боку Авдіївської промзони. Майже кожного дня там чутно вибухи, і Наталя, як і в минулі роки, зі страхом думає про те, як її старші діти ходитимуть до школи. Рік тому вона просто не пускала сина і дочку на заняття, якщо вибухи чулися близько і треба було бігти в укриття. А два роки тому ледь не загинула сама: в одну з нічних робочих змін снаряд розірвався біля будівлі. Осколки від вікон градом посипалися на жінку і її колег. Після пережитого жаху Наталя стала боятися за дітей сильніше, ніж раніше. Зараз вона у відпустці по догляду за маленьким сином – півтора роки тому Наталя народила третю дитину. Грошей у сім'ї на все не вистачає, навіть на продукти. Їй, як і тисячам інших жителів прифронтової зони, допомагає Гуманітарний штаб Ріната Ахметова.

"Добре, що є такі люди, як Рінат Ахметов, що він так допомагає. Я думаю, у нього велике серце", – говорить багатодітна мама Наталя.

Вона зазначає, що продуктові набори не тільки допомагають вижити під час війни, але і зберегти здоров'я дітей, щоб у дорослому житті у них не було хвороб, пов'язаних з поганим харчуванням у дитинстві.

Першого вересня тисячі дітей Донбасу підуть в школу. Одні – на мирній території, інші – там, де звучить зброя. Оголошене "шкільне перемир'я" між сторонами збройного конфлікту не дуже заспокоює школярів та їхніх батьків – вже скільки було таких "перемир’їв", що не тривали і тижня... Але діти продовжують тягнутися до сонця, навіть на війні.