Зайцев Василій
Війна на Донбасі за рік перетворила один з найбагатших регіонів країни, в один із найбідніших. Закриття підприємств і установ, масовий виїзд донеччан з міста в спокійні регіони привели до краху системи працевлаштування в шахтарській столиці.
"Потрібнен сапер на розмінування". Оголошення в Донецьку зразка весна-2015 року красномовно говорить про те, хто нині в ціні. Обіцяна непогана зарплата в 4500 гривень, за умови, що кандидат на вакансію буде не старше 30 років, за плечима у нього – служба в армії і знання саперної справи або хоча б піротехніки.
Фото: Соцмережі
Це оголошення про вакансії ось вже більше тижня висить в Донецькому міському центрі зайнятості. Колись тут вирувало життя, донеччани активно шукали (і знаходили!) Роботу, перенавчалися на інші спеціальності або оформляли допомогу з безробіття, яка хай і з затримками, але справно виплачувалася кожен місяць. Зараз тут тиша. Термінали з пошуку вакансій відключені і мовчать, немає фахівців служби, і тільки самотні здобувачі бродять між стендами з вивішеними вакансіями. У тому числі і сапера.
"Бухгалтер потрібен на дві тисячі гривень, думаю, піти, – спілкується немолода жінка з кимось по мобільному телефону. – Копійки, звичайно, але все краще, ніж нічого... Буду молитися, щоб фірма пристойна була. Інакше з голоду помремо, грошей взагалі в будинку немає, у чоловіка шахту закрили".
Дві тисячі – це, скажімо, прямо непогана нині для Донецька зарплата. Ось – вакансії вчителів-предметників, навіть з української мови та літератури, – всім пропонується 2000. Правда, скрізь застереження: "Заборгованість по зарплаті – три місяці".
Біля стендів "Службовці" і "Медпрацівники" бажаючих знайти роботу не було, а ось біля "Робочих спеціальностей" кілька молодих людей копітко вивчали будівельні вакансії. "Дві з половиною тисячі мулярові... ну не, – розчаровано протягнув хлопець років 20. – Краще вже піти водієм трамвая на 4250".
Як виявилося, найпривабливіші зарплати (порівняно з іншими вакансіями в ДонЦЗ) пропонуються артистам балету і хору (близько 5000 гривень), власне саперам і водіям трамваїв (4000 і вище), просто водіям транспортних засобів (вимога "служба в армії" змусила задуматися, але 3000 на дорозі не валяються) і на ту ж зарплату – копірайтерам (здивувало, що в Макіївці).
Медсестри (потрібні з вищою, між іншим, освітою!), лікарі різних спеціальностей, навіть надзатребувані травматологи можуть розраховувати на зарплату від 1200 до 1600 гривень. Інженеру з охорони праці поклали 1500 гривень зарплати, бухгалтеру – 2000, соцпрацівникам, робочим зеленого будівництва – і того менше.
Фото: Соцмережі
Диспетчери-консультанти в міському центрі зайнятості керуються якимось "Тимчасовим порядком ведення обліку осіб, які шукають роботу". Сам "Порядок" – три сторінки великим шрифтом, конкретики не пропонує. Мовляв, приходьте і самі шукайте. Єдиний активний здобувач отримав на руки "Картку обліку осіб, які шукають роботу" – папір формату А4 без будь-яких розпізнавальних знаків. Туди слід вписати особисті дані, які потім будуть занесені в електронну базу. Через 90 днів процедуру необхідно для чогось повторити. Ні слова про захист персональних даних, ні натяку на допомогу з безробіття, ніяких гарантій. Нічого.
"Зараз роботу в Донецьку і не знайти зовсім, – нарікає тимчасово безробітний Ігор. – Якщо кудись хтось і потрібно, то, в основному, робота не постійна і оплата мінімальна. Не повірите, я – один з тих, хто будував Донецький аеропорт. Тоді була Україна, і платили добре. Прийшла "ДНР" розбомбили аеропорт, роботи і зарплати немає. Для мене це дуже показово. Останній моя підробіток була ще наприкінці минулого року – чорноробом, доробляли ремонт приватного будинку. З тих пір грошей я не заробляю. Єдина причина, чому я все ще не помер з голоду – дочка живе в Києві і пересилає на картку грошей. Вона давно кликала до себе, але я боюся кидати тут квартиру. Страшно ось так, майже старим, залишати місто, в якому виріс і прожив усе життя".
За порадою друзів Ігор зараз служить волонтером на "Донбас Арені", займається комплектацією продуктових наборів Гуманітарного штабу Ріната Ахметова. Каже, що жити можна – є з ким поспілкуватися, перекусити (всі волонтери отримують гарячий обід), і до того ж за 20 виходів дають повний продуктовий набір.
ІНТЕРНЕТ ЯК БІРЖА ПРАЦІ. У Всесвітній мережі на сайтах з пошуку роботи вакансії є, але спектр пропозицій не так вже й великий. Традиційний попит на робочі спеціальності, а також на людей, зайнятих у сфері обслуговування. Так, зарплата робітника з виготовлення пластикових вікон стартує від 2000 гривень, потрібні також охоронці і двірники, щоправда, їх оплата праці не перевищує і 1500 гривень. Також потрібні продавці (від 2500 гривень), перукарі (заробітна плата залежить від виручки за день) і молодший медичний персонал (від 1200 гривень). А ось у кухарів заробітна плата стартує від 3000 гривень, правда, в більшості випадків робота сезонна на узбережжі Азов'я.
Фото: Соцмережі
Активізувалися і агентства, що пропонують роботу за кордоном. Вибір як завжди однаковий: потрібні доглядальниці, гувернантки, робочі на будови, в сільське господарство і фабрики. Також потрібні медики, і в порівнянні з Донецьком, де зарплата лікарів танцює біля позначки 2000 гривень, за кордоном пропонують в рази більше. Приміром, ЛОР-лікарю в Лівії пропонують роботу з окладом в $2-3 тисячі.
САМ СОБІ ПРАЦІВНИК. Приватне підприємництво вже рік як намагається вижити в Донецьку, але поки не дуже успішно. Багато підприємців вже покинула місто, причому віткали не тільки від репресій з боку бойовиків, а рятували свою справу і допомагали евакуюватися персоналу.
"Я взагалі не можу зрозуміти, який бізнес можна робити в "ДНР"? Коли у тебе все йшло по накатаній, і раптом до тебе приходять якісь неросіяни з автоматами і кажуть: "Агов, слухай, будеш нам гроші платити!" Що їм ще відповісти? Я для виду погодився, а сам все що зміг вивіз, – розповідає приватний підприємець Сергій. – Співробітників, хто захотів поїхати, забрав. Разом влаштувалися в іншому регіоні, намагаємося налагодити справи. Зараз працюємо в сфері високих технологій – торгуємо "нутром" для комп'ютерів, ну і периферійним обладнанням. Потихеньку справи йдуть. Якби залишився в "ДНР", зрозуміти не можу, як би до мене товар приходив, та й, мені здається, що зараз у Донецьку мало б хто купував ігрову відеокарту або клавіатуру за 1500 гривень".
Представники малого бізнесу, які зважилися залишитися в окупованому місті, кажуть, що останнім часом справи йдуть не дуже. Іноді бойовики просто не розплачуються за надані послуги. Але навіть не дуже світлі перспективи не можуть змусити людей покинути місто. Багато просто не готові до зміни місця проживання.
"Я не захотів їхати. А з житлом хто допоможе? Тут хоч дах над головою. І на новому місці довелося б заново кілька років набивати клієнтуру, а тут у мене більш-менш справи йдуть, – розповідає майстер з ремонту мобільних телефонів Віталій. – Хоча останнім часом все-таки клієнтів стало менше. Телефони ламаються, я їх ремонтую – от і вся арифметика. Частенько відвідує думка плюнути на все і поїхати, але постійно вирішую залишитися в Донецьку. Закони тут, звичайно, як на Дикому Заході, але місце насиджене залишати не хочеться. Бувало, звісно, що місцеві приходили, просили відремонтувати телефон або корпус поміняти, а грошей не платили. Мовчки, розверталися і йшли. Що я скажу людині, у якої автомат за плечем? Злюся і мовчу. Чекаю, коли це божевілля закінчиться".
Читайте також:
Головні теми