Андрій Нікітін
У Дніпропетровську курс лікування проходить полковник Національної гвардії Олександр Піскун, якого наприкінці липня захопили терористи.
Олександр Піскун – заступник командира бригади криворізької військової частини №3011. Спілкуючись з журналістом Сегодня.иа, полковник розповів, як потрапив у полон до бойовиків.
Бригада, в якій служить Олександр, постійно знаходиться в зоні АТО з 22 червня. Особисто він воював до 23 липня, поки його не взяли у полон.
"Частина виконувала різні завдання. Ми займалися зачисткою блокпостів, звільненням міст – Дружківки, Сєверодонецька, Слов'янська. Деякі міста, наприклад Сєверодонецьк, звільняти було не так вже й складно. Ми обстріляли з БТРів блокпост, і бойовики відразу ж тікали в глиб міста", – розповідає полковник.
Олександр Піскун каже, що до полонених бойовиків ставилися лояльно. "Брали в полон, роззброювали, передавали у відповідні правоохоронні органи – МВС або СБУ", – зазначає він.
За його словами, було очевидно, що бойовикам допомагає Росія. "У звільнених містах знаходили зброю російського виробництва, наприклад, вогнемет "Джміль", якого немає на озброєнні в українській армії, сухі пайки, екіпіровку, ліки з маркуванням", – каже Піскун.
23 липня під Лисичанськом бригада потрапила в засідку бойовиків. Одним із перших вбили командира бригади, генерала Олександра Радієвського. Генерал загинув від кулі снайпера. Військові, в тому числі і полковник Олександр Піскун, намагалися забрати з поля бою ще живого командира, але самі потрапили під обстріл.
"Позаду мене розірвалася міна. Я знепритомнів. Як виявилося згодом, у мене був пошкоджений хребет і легеня. Коли отямився, наді мною стояли "ополченці" і кричали "Аллах Акбар". Мене обшукали, знайшли посвідчення полковника. Може саме це і врятувало мені життя", – каже Олександр.
Після полону полковника Нацгвардії відвезли в гараж. Але, бачачи, що український військовий знаходиться у важкому стані, відвезли до лікарні в Лисичанську, де одразу зробили знеболювальний укол.
"Мене не вбили лише тому, що планували або обміняти, або отримати викуп. У лікарні до мене навідувалися бойовики. Часто казали: "Ну що, ще не здох?", – ділиться спогадами полковник.
Бойовики не називали своїх імен. Але, судячи по говору, були серед них і українці, і росіяни, і чеченці.
"Окремих персонажів я знав в обличчя, оскільки на них були об'єктивки. Деякі медики також ставилися до мене з неприязню. Коли починалися обстріли, весь персонал ховався, я залишався в палаті", – говорить Олександр Піскун.
З полону українського військового звільнили 25 липня. "У палату зайшли кілька людей, в тому числі і мій друг Олександр Вілкул. Вони сказали: "Саша, ми за тобою". Умов, на яких мене звільнили, я не знаю", – зазначає полковник.
Вибиратися з Лисичанська було небезпечно. Багато доріг було заміновано. "По дорозі мені стало зовсім зле. Викликали вертоліт і доставили в лікарню ім. Мечникова у Дніпропетровську. Зараз я тут вже другий тиждень, а 8 серпня Вілкул відправляє мене на лікування в Туреччину", – говорить Олександр Піскун.
Полковник особливо відзначає професіоналізм дніпропетровських медиків, які працюють цілодобово, і сподівається на швидке одужання.
Головні теми