Інтерв'ю з Дідьє Маруані: "Про те, що я створив новий стиль, дізнався з журналів"

— Ви приїжджаєте в Україну у зв'язку з концертом піаніста Євгена Хмари. Яку програму підготували?

— Так, я приїду до вас спеціально заради концерту ZNAMENIE 23 жовтня. Ми познайомилися з Женею майже 19 років тому, коли йому було всього 8 і він тільки починав вчитися грі на піаніно. Його батьки розповіли мені, що на їхнього сина дуже вплинула моя музика. Почувши, як грає ця дитина, я відразу зрозумів: якщо хлопчик буде багато займатися, він стане великим музикантом. Зараз я дуже радий бачити, що сьогодні Женя — прекрасний композитор і віртуоз. Я кілька разів запрошував його виступити на своїх концертах в Україні і в Москві, а скоро вже й він сам представить свій великий сольник з симфонічним оркестром, а я буду його гостем. Разом ми виповнилося чотири найвідоміші композиції SPACE.

— Коли ви вперше усвідомили, що вам, по суті, близько 30 років тому вдалося створити новий стиль — електронну музику?

Деокупація півдня країни – як українські військові відвойовують території

Заборона на пересування країною для військовозобов'язаних – всі деталі

Ракетні удари по мирних українськиих містах - липень 2022

Ядерний тероризм Росії

— Я ніколи цього не усвідомлював. Я просто хотів писати музику для астрологічного шоу на французькому ТБ. Я слухав такі групи, як Kraftwerk і Tangerine Dream, а потім вирішив і сам спробувати — купив синтезатор і склав свою першу пісню Magic Fly. Після світового успіху цієї композиції я записав і видав альбом. Він користувався величезним успіхом, і ЗМІ почали писати, що я створив новий музичний стиль. Але правильніше буде сказати, що я просто став частиною цього стилю, і в мене була можливість створювати і грати саме те, що люблю.

— Зараз електронної музики на музичному ринку в надлишку. Яке це — відчувати сильну конкуренцію?

— У 1997 році, коли Magic Fly була номером 1 у світових чартах, мені казали: зараз синтезатори в моді, але скоро все перестануть грати на них. У той час ми розуміли, що виробництво інструментів набирає обертів, світ заполоняють комп'ютери. І все-таки і сьогодні немає такого концерту, музиканта або композитора, який би не використав синтезатор, адже він теж прогресував з часом.

— Звертався до вас хтось із сучасних молодих артистів або діджеїв, щоб навчатися у вас?

— Так, багато діджеїв грають мою музику або просять семпли з нею. До речі, Daft Punk (французький дует, виконавці хітів Get Lucky і Harder, Better, Faster, Stronger, володарі 7 статуеток "Греммі") у багатьох статтях називають себе музичними синами нашої групи. На жаль, не всі музиканти просять дозволу використовувати мій матеріал, і тоді мені доводиться їх карати: я виграв майже 20 судових справ щодо захисту авторських прав. Ми, музиканти, повинні захищати себе, щоб наша музика залишалася нашою.

— Чи заважає вам чужа музика писати свою?

— Ні! Вся музика, яку слухає композитор з дитинства, стає основою його творчості. Коли він росте і створює себе як музиканта, вся музика проходить через його персональний фільтр. Так мені пояснював основи творчості мій викладач гармонії в Паризькій консерваторії. І я думаю, що він мав рацію.

— Що вам необхідно для написання музики — повне усамітнення або можете щось придумати і в громадському транспорті?

— Все залежить від ситуації. Іноді мені потрібно самотність, іноді — навпаки. Дуже часто створюю мелодії, коли гуляю або подорожую, адже вони навколо нас. Головне — вхопити їх, поки вони не перейшли до іншому композиторові. Музика, друзі, сім'я, подорожі — все це надихає.

— У вас була шалена популярність — фанати постійно намагалися прорватися до вас у студію, поспілкуватися... Зізнайтеся, користувалися своєю славою?

— Не буду лукавити, якщо скажу, що ніколи. Це такий великий шанс — мати успіх і можливість жити завдяки своїй пристрасті. Коли мені було років 14, я знав, що буду композитором і музикантом і коли-небудь обов'язково доб'юся слави. Тоді ж я вирішив, що завжди буду мислити тверезо і ніколи не змінюся. Навіть з приходом популярності завжди намагався залишатися такою ж людиною всередині і зовні і дотримуватися тих життєвих цінностей, які були у мене до неї.

— Коли ви виступали в СРСР і замахнулися на концерт на Красній площі, чи доводилося спілкуватися з партійним керівництвом?

— Я ніколи не був пов'язаний з політикою. Знаю, що багато чиновників приходили на мої концерти, але я ніколи з ними не спілкувався. Вважаю, що артист з великою кількістю прихильників не повинен підтримувати політику публічно, адже багато хто може піти за ним.

Що стосується концерту на Червоній площі, дозвіл на його проведення мені дав на той момент мер Москви Юрій Лужков. Мене переповнювали дивні почуття: дивно було грати на Червоній площі просто для задоволення людей, адже багато років це місце використовували виключно для військових парадів. А 21 червня 1992-го 350 000 осіб прийшли туди заради музики. До речі, за кілька років до цього я познайомився з міністром культури СРСР, і він запросив мене і SPACE відіграти 21 концерт: у Москві, Ленінграді, Києві та інших містах країни. Але я відмовився — сказав, що не хочу грати для номенклатури і хотів би повернутися до СРСР, щоб виступити перед дійсно великою аудиторією.

— Дідьє, розкажіть трохи про свою сім'ю.

— Мені випало щастя — у мене велика сім'я: три сини і три онуки. Вони називають мене Diedoushka (сміється). Насправді таке прізвисько придумали мої київські друзі. Ми сиділи в ресторані в Києві після мого концерту на стадіоні "Динамо" в 2003 році і обговорювали, як мене повинні називати мої майбутні внуки. Моя мама називала мене Діду, і хтось із знайомих запропонував: а чому б не Diedoushka?