В аптеці. Переклали інструкцію і побажали більше не хворіти / Фото: Сергій Ніколаєв
Останнім часом все частіше можна почути нарікання, що в Україні обмежуються права російськомовних людей. Мовляв, багато хто української не знає, і навіть прочитати назву ліків в аптеці не може. При цьому в органах влади їм назустріч нібито не йдуть, і зрозумілою їм російською мовою з ними не говорять. "Сегодня" перевірила на собі, настільки ці чутки відповідають дійсності і чи правда так важко живеться російськомовним. Ми з'ясували: жодних мовних бар'єрів в Україні немає. Ні з росіянами, ні з українцями, ні навіть з французами.
У АПТЕЦІ. Приходимо зі скаргою на біль у горлі. Але при цьому уточнюємо продавцеві, що абсолютно не розуміємо української мови і самі не зможемо прочитати інструкцію до ліків. "Це не проблема. Я для того тут і стою, щоб допомогти клієнтам", – з легкістю переходить з української на російську продавщиця і перекладає нам зміст інструкції. "До деяких ліків є інструкція і російською, але взагалі, перекладати цією мовою імпортери не повинні. Ви ж, якщо поїдете до Англії, не будете вимагати інструкцію російською мовою?" – пояснює жінка. Після коротких рекомендацій, прощається і бажає більше не хворіти.
У ПРЕЗИДЕНТА. "Вилікувавши горло", йдемо писати листа в. о. президента Олександру Турчинову. Його прийомна знаходиться не в адміністрації на Банковій, а на паралельній вулиці – Шовковичній. На вході сидить один міліціонер, вітається українською та запитує, що нам потрібно. "У сусідній кімнаті є стіл, на стіні – зразок листа. Можете писати російською, всі наші президенти розуміли російську мову, – каже міліціонер, – якщо щось не зрозумієте, я вам підкажу. Після того як напишете лист, пройдіть в кабінет ліворуч, до консультанта. Він прочитає і завірить ваше звернення. Але от коли ваш лист прочитають, я не скажу, все залежить від того, скільки ще звернень в черзі. Тим більше зараз ще травневі на носі", – в деталях роз'яснив всі нюанси і складнощі міліціонер. У Кабінеті міністрів нам порадили надіслати лист поштою. "Не проблема, що ви не вмієте писати українською мовою, ваше звернення в будь-якому випадку візьмуть до уваги. Свої питання та побажання ви можете скласти письмово і відіслати за адресою, яку я вам вкажу", – пояснили нам на гарячій лінії Кабінету міністрів, відразу перейшовши на російську мову.
МІЛІЦІЯ РОЗУМІЄ ВСІХ. "Що у вас сталося?" – запитують в приймальні одного із столичних РВВС, куди ми приходимо зі скаргою. Пояснюємо, що хочемо написати заяву, але можемо тільки російською, оскільки українською не володіємо. "Заяву у вас, звичайно, приймуть. Що ж робити, якщо біда сталася! Ось, наприклад, у відділенні міліції в аеропорту Борисполя навіть французькою приймають. Мороки більше, звичайно, але куди діватися?" – розповідає міліціонер.
У МЕРІЇ. У столичній міськадміністрації (зараз знаходяться в адміністрації Шевченківського району, оскільки будівля на Майдані як і раніше захоплена) наше нерозуміння української мови проблемою не стало: там на російську перейшли навіть раніше, ніж ми заїкнулися, що української не розуміємо. Звернення, як виявилося, потрібно подавати в письмовому вигляді – на сайті або через "Укрпошту". Його розглянуть протягом місяця, і мова написання не важлива.
Також ми пройшлися по різних установах Донецька, відмовляючись розуміти то російську, то українську мову. У суді і ЖЕКу у нас без проблем погодилися приймати заяви, оформлені російською мовою. А в аптеці інструкцію до ліків для нас перекладали всім колективом. "Виразкова хвороба шлунку"... Подождите, "виразка" – это что? А, язва! Если у вас есть язва желудка – не принимайте это", – бадьоро пояснив консиліум аптекарів після перекладу інструкції.
Розмовляли ми в Донецьку і українською. На пошті нам намагалися також відповідати українською – злегка затинаючись і підбираючи слова. У кіоску з продажу квитків на трамвай мовного бар'єру ми також не відчули. "Десять квитків, будь ласка. У вас буде решта з 200 грн?" – запитуємо. "Ой, что вы, где я вам столько возьму? А, може, у вас знайдеться мільче деньги… гроші?" – відповіла продавець.
У Львові труднощів з приводу мови ми не відчули – "москалями" або "окупантами" нас не обізвали.
Для початку ми спробували запитати російською дорогу до знаменитого Личаківського цвинтаря. Молодий чоловік, насупившись, перейшов на російську і з деякими запинками розповів маршрут: "Вам нужно доехать до остановки, а там майже рядом будет кладовище".
У поліклініці в одному зі спальних районів Львова нам теж з помилками, але ввічливо і з посмішкою розповіли, що "ликар-педиатр принимает по вив... ой, по вторникам". У мерію міста ми звернулися, щоб написати скаргу на роботу комунальних служб. Там здивувалися нашій російській мові, але вислухали і показали приклади заповнення документів. "Если что-то не сможете перевести — говорите, мы поможем", – сказала дівчина в громадській приймальні.
А ось в аптеці, незважаючи на те, що запитання ми задавали російською, фармацевт з серйозним виглядом відповідала українською, а потім чомусь не дала нам здачу. "Ой, забула, вибачте!" – сказала жінка.