/ Фото: прес-служба
Актор Олексій Дмитрієв знявся у військовій драмі "Останній день війни", прем'єра якої відбудеться на телеканалі "Україна" в суботу, 9 травня, о 17:00. На знімальному майданчику актор поділився подробицями про новий проєкт і розповів, у чому складність роботи над військовими фільмами.
Раніше творці драми "Останній день війни" розповіли про зйомки фільму.
"З огляду на те, що це 1944 рік – останній рік війни, що ми граємо людей, які встигли відчути на собі ці реалії. Ось, мій герой і Микола, якого грає актор Максим Радугін, ми – колишні військові, а два наші друга – герої цивільного типу, але суть у тому, що цей тандем згуртовується, і ми разом ідемо в село, стоячи один за одного горою", – розповідає Олексій Дмитрієв.
Що для вас найскладніше, можливо, найемоційніше за всі чотири серії? Сцена, яка вам особливо цікава і складна...
Сцена, коли мене вбивають. Коли ми з героїнею грали... емоційна сцена, яка показує біль від утрати близької людини. І це все потрібно зіграти, ні, прожити – не зіграти. І, відповідно, показати глядачеві, що все це по-справжньому.
Скажіть, чи довго ви готувалися? Ви переглянули сценарій – а потім як?
Я з дитинства звик – не те щоб люблю, але з дитинства вивчаю військову історію. Поважаю те, що роблять. Готувався, читав, але, в принципі, вже знав, тому що у мене вже був досвід роботи в кіно з військовою картиною. Я не готувався, тому що я роблю свою роботу – живу в кадрі. Я не граю.
Тобто ви намагаєтеся, щоб у кадрі було більше серйозності?
Звичайно, звичайно. Усі, навіть комедійні якісь сцени, які тут присутні, ми граємо серйозно. Бо якщо ми будемо усміхатися в кадрі, це буде вже не смішно.
Військові фільми – це досить емоційно витратні роботи. Як вам вдається розслабитися після фільмування?
Спілкування. Через спілкування. Не через алкоголь... Сім'я далеко, із сім'єю спілкуюся, також у нас прекрасна група. Усі підтримують одне одного, незважаючи ні на що.
Ви говорили, що з дитинства захоплювалися історією війни. А чи бували такі випадки, коли вам доводилося щось комусь пояснювати?
Потрібно один одного підтримувати та підказувати один одному якісь моменти. Тоді це отримує свій тандем. Ось чотири герої, які є, і якщо ми перестанемо один одному щось підказувати... у мене є досвід роботи точно в п'яти картинах військової тематики, якщо взяти за вісімнадцять-двадцять років роботи загалом, у мене більше досвіду. І всі один одного розуміють, і це прекрасно. Насправді, якщо спілкуватися перед тим, як зайти в кадр, тоді вийде театр. Намагаємося жити – бути, а не здаватися.
У чому все-таки специфіка фільмування військового кіно?
Відповідальність. Але найголовніше – показати ці реалії молоді. Щоб вони не забували свою історію. У нас самих є діти, у яких згодом будуть свої діти, і ось нам потрібно донести, нагадати цю історію, зробити так, щоб вони цінували її. Це найголовніше – те, заради чого ми тут і зібралися. 9 травня 2020 року ювілей – 75 років Перемоги! І ми робимо це кіно для наших глядачів, для всієї України!
Як вам працюється в Києві, в Україні? Як часто ви тут буваєте і який це досвід для вас?
У вас ось це все перекладається: "пожалуйста" – "будь ласка". І я від вас, від мови, від України... Ці емоції не передати – просто в захваті! Хочеться зберегти цей ваш тандем гостинності. Я приїхав сюди як додому: з дому – додому.
Раніше ми розповіли про три документальні фільми, які не залишать вас байдужими.