Яна Саленко
Українська танцівниця, яка підкорила Берлінський і Маріїнський театри, а також сцену Королівського балету Великої Британії, напередодні концерту в Києві (21 жовтня, Палац "Україна") розповіла "Сегодня" про міфи професії і своє ставлення до критики.
- Яна, для звичайних людей артисти балету – майже казкові істоти: багато працюють і при цьому харчуються повітрям. Чого насправді ми не знаємо про балерин?
- Того, що вони – жахливі ласуни! Та й взагалі люблять і вміють поїсти (посміхається.) Велика рідкість знайти балерину, яка не любила б солодке – це швидка енергія, яка допомагає підтримувати сили під час тренувань.
- А взагалі який міф про життя артистів балету найбільше притягнутий за вуха?
- Що зіркам все дається легко. Насправді кожен новий день – це виклик для артиста. Ти борешся з самим собою, настроюєш своє тіло, робиш все можливе, щоб хоч трохи наблизитися до ідеалу і як можна довше залишатися на сцені. Рутини в нашій справі не буває: кожен день відрізняється новими завданнями і вимогами, перш за все перед самим собою.
- З чого починається ваш ранок?
- Я рано встаю і тому встигаю досить багато. Планую день наперед: перед сном вже знаю, що буду робити завтра. Зазвичай прокидаюся, готую сніданок синові і чоловікові. Потім йду гуляти з собаками – у нас два мопса, хлопчик і дівчинка. Обожнюю цю породу з дитинства: мопси жили у моєї шкільної подруги, і з тих пір я божеволію від них. Після йду в душ, роблю макіяж і відводжу дитину в школу на 8 ранку. Далі ми з чоловіком йдемо в театр, розігріваємося перед уроком і починаємо робочий день – клас і репетиції. Далі все залежить від репертуару: можемо закінчити роботу рано і планувати залишок дня як завгодно. А буває, весь день проводимо в театрі на репетиціях і ввечері виходимо на сцену.
- Як сучасні технології допомагають артистам балету і розвитку цього мистецтва в цілому?
- По-перше, технології дозволяють популяризувати балет. Чомусь про наше мистецтво мало пишуть в медіа, і завдяки інтернету про нього тепер легше знайти інформацію, подивитися спектаклі, відкрити талановитих танцівників. Артистам стало легше знайти популярність: можна вести свій блог в Instagram або на YouТube, це особливо популярно в США. Танцівникам також легше розвиватися завдяки інтернету і відео: можна знайти виступи знаменитих артистів і почерпнути щось у них. І стало простіше гастролювати: тепер імпресаріо висилають заздалегідь редакцію балетів, музику. Ти вчиш, репетируєш – і приїжджаєш танцювати в іншу країну вже повністю підготовленим.
- Чи є якесь особливе ставлення до українських балерин за кордоном?
- До українських балерин, як і до всіх балерин з російською школою, ставляться насторожено. Вони не дуже гнучкі в роботі: роблять все строго так, як їх навчили в школі, і важко сприймають нові вимоги, нові стилі. Для них головне – продемонструвати блискучу класичну техніку. І буває, директор може подивитися і сказати: "Мені подобається, але чогось не вистачає". В Європі треба підлаштовуватися під вимоги художнього керівника і тільки потім намагатися привнести щось від себе. У підсумку все доводить працездатність. Зараз в Берліні мене вважають своєю, хоча спочатку було важко перебудуватися під їх уклад і перестати ставитися до свого класичного вишколу як до чогось найціннішого.
- У чому основна різниця між лаштунками київської і берлінської балетної сцени?
- В Україні на тебе дивляться з викликом, з деяким скепсисом: "Давай, покажи, чого ти там навчилася. Ну-ка, скільки фуете накрутиш, як високо стрибнеш?" Тут більше зрадіють твоєму провалу, ніж успіху. А в Європі і США колеги тебе підтримують, радіють. Можуть навіть з-за лаштунків кричати: "Вперед, у тебе все вийде!" Аж подих затримують! Але у мене є теорія, чому так відбувається. На Заході ти захищений фінансово і можеш вкладатися у власний розвиток по максимуму, не відволікаючись на зовнішні проблеми. А в Україні критично маленька пенсія: ти все життя віддаєш професії, закінчуєш танцювати молодим – і залишаєшся на вулиці ні з чим. Тому конкуренція і відносини в колективі тут жорсткіше. Всі прагнуть виживати.
- Що було для вас найбільш шокуючим одкровенням, коли ви стали виступати за кордоном?
- Відчути захоплення і підтримку чужої публіки. Зрозуміти, що твоя мрія збулася і відчути великий страх це досягнення упустити. Коли я почала виступати за кордоном, було відчуття, ніби я "Оскар" виграла! І при цьому я не спала ночами і нервувала: боялася облажався і втратити довіру публіки.
- До чиєї критики ви найбільш уразливі?
- Мої головні критики – рідні і чоловік. Вони завжди зі мною і за мене, я їм повністю довіряю і знаю, що їхні зауваження будуть чесні і спрямовані мені на користь.
- Хто або що головний ворог балерини?
- Лінь. Коли дозволяєш собі подумати, що у тебе вже все є, і розслабитися. Так що дисципліна в нашій справі – це головне. Сама я не можу і довше 2-х днів прожити без занять. Мене дуже підстьобує робочий графік. Я бачу, що попереду щось є, і прагну до цього. А ще надихаюся музикою. Вона наповнює мене енергією в роботі і в житті. Там я шукаю всі відповіді і нові фарби для своїх ролей. Завдяки музиці одну і ту ж партію я кожен раз можу виконувати по-новому і не втрачати до неї інтерес.