Новий формат вишиванок.
Зараз наша країна переживає пік національної ідентифікації, а співвітчизники з гордістю підкреслюють свою приналежність до української нації. Але на питання "Що означає бути українцем?" або "Що таке бути нацією?" Може відповісти далеко не кожен. А адже, відповідно до загальноприйнятих енциклопедичним визначенням, нація – це спільнота людей, які через єдину долю знаходять єдиний характер.
Є у кожної нації, крім загальної історії, також і власна ДНК – той унікальний код, який захований в самому простому і, здавалося б, зрозумілою – обереги, казках, піснях. У попередніх публікаціях спецпроекту "Секрет нації" ми писали про коді, "вшити" в мотанки, колискові, писанки, вишиванки, казки і гумор. Цього разу ми з експертами з'ясували, які стереотипи про нашу країну і людей існують в світі.
"Код нації – це "жива матерія" ,"вшита" в державу і народ. Це і менталітет, і асоціації, і образи, і, звичайно ж, стереотипи, – каже засновниця історико-просвітницького проекту "Украінотіпи" Наталія Бурило. – Стереотипи – пряме ототожнення з державою – і глибинним, історичним, істинним "я" нашого народу. Тому в межах нашого проекту ми вивчаємо, які в даний момент є стереотипи про Україну і українську націю, як вони впливають, як з'явилися і чому живуть досі".
"Я виділяю три види упереджень, з якими ми зустрічаємося щодня, – каже засновниця проекту "Мрії Марії" Марина Сенчило. – Перший – стереотипи, які поширені в інших країнах по відношенню до українських символів та культурі. Другий – це наше бажання відповідати тим чи іншим уявленням про нас, коли ми подорожуємо за межі своєї країни або, що особливо цікаво, який вибираємо сувенір з України для жителів закордону. Третій – це наше персональне ставлення і знання традицій".
Вважається, що про Україну та українців активно заговорили в світі після революції 2013-2014 рр. Тоді виникли і нові стереотипи, пов'язані з нашим народом. Ми зібрали старі і нові міфи про нас, для чого поспілкувалися з 4 експертами, 4 українцями і 4 емігрантами в різних країнах. Ми поставили їм одне питання: "З якими стереотипами про українців вам доводилося стикатися?".
Всі як один, в першу чергу говорили про нашу любов до сала – мовляв, ми без нього навіть не снідаємо. Варіантів виникнення цього стереотипу існує кілька. "Населення України було в основному сільським, кожна сім'я тримала не тільки корову, але свиней, – пояснює глава проекту "Українотипи" Наталія Бурило. – Але корова була годувальницею (давала молоко), а свиню відгодовували, щоб продати на ринку. Найдорожче м'ясо купували заможні люди, а найдешевше (в тому числі – сало) селяни залишали собі. За іншою версією, за часів татаро-монгольських набігів загарбники забирали все, крім свинини, яку татари-мусульмани не їли. Тому сало і свинина були чи не єдиною можливістю не вмерти з голоду. Але цей стереотип прилип до українців, як смола, – хоча багато українців сало не їдять".
ПОДАРУНКИ ЯК ДЕМОНСТРАЦІЯ СЕБЕ
"Через символічні речі, зокрема подарунки, ми транслюємо себе світові, – каже засновниця проекту "Мрії Марії" Марина Сенчило. – Даруючи матрьошку або булаву, ми демонструємо свою залежність від іншої країни, тому що ці символи не є нашими. Міф про Україну, як країну Чорнобиля, бандитів, повій, селян і працьовитих гастарбайтерів процвітає досі, а зараз до цього сонму додалася ще тотальна корупція. Мало іноземців вважають українців сильними і незалежними. Інша справа – наші друзі, які знають нас і нашу землю, і не дивлячись на всі негаразди, їдуть сюди. Вони готові подорожувати по Україні, оскільки ми маємо цікаву історію і недорогий для них сервіс". Серед популярних подарунків – матрьошки, писанки (іноземці досі так називають будь-який розписне яйце), вишиванки – хоча, знову ж таки, це горде ім'я зараз присвоюється будь-якої сорочки з вишивкою. Також серед популярних стереотипів, з яким за кордоном асоціюється наша країна, – мак. "Насправді це квітка пам'яті і скорботи, – пояснює старший науковий співробітник Національного центру народної культури "Музей Івана Гончара" Марія Пошивайло. – Історично так склалося, що жінка вплітала у вінок цвіт маку, якщо в її родині сталося горе. Зараз же у нас маки на кожному розі – як у вінках, так і на одязі".
На думку експертів, в нашій країні зараз відбувається підміна понять. Ми нехтуємо своїми традиціями, запускаючи підроблені символи на конвеєр і тим самим формуємо спотворене ставлення до української культури всередині країни і за її межами.
Щоб сформувати імідж країни, даруєте іноземцям наше скло і посуд. А ось салом пригощайте вдома.
ЩО ДАРУВАТИ. "У виборі подарунків теж існує етикет, про який, на жаль, ми навіть не замислюємося, – продовжує Марина Сенчило. – Щоб розуміти, що найкраще дарувати іноземцям при приїзді до них в гості, ми проаналізували, що самі іноземці купують, приїжджаючи в нашу країну. Так, іноземець ніколи не купить собі велику тарілку з написом "Київ" або "Україна" – вона йому не потрібна! Але всякий турист із задоволенням купить будь-який посуд ручної роботи. Іноземці дуже цінують ручну роботу, до того ж у них такі речі коштують дорого. Приміром, у нас велика тарілка хендмейд, розписана вручну, коштує тисячу гривень – для українця це дуже висока ціна, для когось навіть ціла пенсія. А для іноземця – всього лише 30 євро! Великим попитом користуються кавові чашки різних майстрів і різних технік – іноземці п'ють багато кави і цінують наш посуд. Навіть глечик для запікання, який можна використовувати в побуті, а не для краси, – ось прекрасний сувенір! Ще іноземці цінують наші ручні роботи зі скла: воно в п'ять разів дешевше знаменитого муранського, а технологія виготовлення одна і та ж. А ось дарувати вишиванку – не комільфо: одяг за кордоном вважається дуже особистим подарунком, таке дарують тільки друзям. Що стосується сала в подарунок, тут потрібно підходити з розумом. Мусульмани свинину не їдять зовсім, а британці називають "фетом", тобто жиром, і практично не вживають. Найкраще салом частувати в Україні". Те ж саме і зі знаменитою "Горілкою з перцем", яку багато хто привозить в дар іноземцям: горілку варто дарувати, тільки якщо іноземець сам попросив вас привезти пляшку. В іншому ж випадку такий подарунок тільки підсилює стереотипи про українців-любителів випити і бурхливі застілля.
ЛЯЛЬКИ: МАТРЬОШКА vs МОТАНКА
Цікаво, що іноземці нерідко приписують матрьошку українському народу, хоча це – споконвічно російська іграшка.
"Історія матрьошки як російського сувеніра налічує майже 150 років, – розповідає засновниця проекту "Мрії Марії" Марина Сенчило. – Оскільки ми всі ці роки були в складі Російської імперії, зрозуміло, що іноземці ототожнюють нас з Росією. Можливо, тому матрьошками завалені всі сувенірні намети – як в Україні, так і за її межами, в місцях "компактного проживання" українців. Всі спроби "замінити" цей стереотип і вилучити матрьошку з українськими символами не матиме особливого успіху – ні символічного, ні комерційного. Простіше і надійніше пропагувати наші, споконвічно українські символи, створюючи нові тренди. Наприклад, українською народною лялькою, оберегом і символом є мотанка. Але порівнювати її з "російською сестричкою" матрьошкою не можна! Це речі різного віку і символізму. До речі, мотанки є і в російській традиційній культурі, але вони набагато менш відомі, ніж матрьошки. Останні – не що інше, як вдало розпіарена творчість майстрів по дереву. Тоді як мотанка – древній оберіг зі своєю глибокою історією і символізмом. Її потрібно знати, де ставити, для яких цілей купувати і так далі".
Лялька-пустушка проти оберега.
Богдана Федун, Франція:
- Будучи 70 років за залізною завісою Радянського Союзу, відлучена від решти світу Україна залишалася загадкою. Я і не думала, що стереотипи про Україну мають настільки глибоке коріння, поки не зіткнулася з цим на власному досвіді. Я вчуся в Тулоні, в вузі, де в основному французи і дуже мало іноземців. У перший день приїзду мене засипали питаннями: "Нічого собі, ти з України! А у вас там дуже холодно, говорять?". Найпоширеніший тут стереотип – про холодну країну. Ще тут думають, що концентраційні табори і ГУЛАГ були насправді в Україні і досі там є. Крім того, тут знають про Чорнобиль: "Україна? У вас кругом радіація! ". Найчастіше запитують, чи їмо ми дині і знаємо, що таке чиста питна вода? Ще французи кажуть, що в Україні величезна кількість красивих дівчат, там смачно годують і красива природа. Думаю, чим більше українців будуть мандрувати світом і презентувати собою Україну, тим менше буде дурних стереотипів.
Марія Поливода, Буффало (Нью-Йорк) США:
- За 25 років, проведених в Іспанії, Португалії та США, я стикалася з такими стереотипами про українців: вони завжди всім незадоволені, вважають, що всі іноземці – тупі, всі винні в їх проблемах, радянська освіта ідеальна, українські діти мудріші американських. При цьому велика частина цих вічно ниючих представників не повертається на батьківщину, продовжуючи працювати і здобувати матеріальний добробут в тій же "тупій" Америці. Але є й інше. Якось, коли я тільки перебралася в Нью-Йорк і гуляла по Манхеттену, я зупинилася біля афроамериканця, який дуже незвично грав на барабані та заробляв гроші. Він запитав, звідки я (мабуть, мій одяг видавав неамериканку), а почувши "Україна" – зіграв різдвяну пісню "Щедрик"! Американці взагалі-то вважають її одвічно своєю, хоча написана вона була українським автором Миколою Леонтовичем.
Лара Путиліна, Рим, Італія:
- В Італії вважають, що українські жінки – або повії, або особи, які думають тільки про гроші. Італійські чоловіки побоюються українок – бояться, що ті можуть зустрічатися з ними тільки через гроші і житло. За 4 роки еміграції я дійсно зустрічала хитрих зарабітчанок, які шукали багатих старичків. Зате багато італійців кажуть, що українці – народ працьовитий.
Юрій Погорєлов, Португалія і США:
- Я емігрував до Португалії 20 років тому, а вийшовши на пенсію, перебрався в США. Так ось можу сказати: я для себе розвінчав "радянський" стереотип слова "закордон". Це не якийсь моноліт, а дуже різнорідна суміш культур і звичаїв, і в кожній іншій країні доводиться розвінчувати певні стереотипи і переучуватися. А ось зустрічі на батьківщині – стереотип: перекинути чарочку "горілки", закусити шматком сала з огірочком, а потім заспівати "Розпрягайте хлопці коні!"
Очима іноземця. Чарка "горілки", шмат сала, і народна пісня.
Олег Третьяков, Ріо-де-Жанейро, Бразилія:
- 99% бразильців не знають, де знаходиться Україна, чули лише, що вона воює за свою незалежність з РФ. Ще є проблема: для багатьох бразильців все слов'яни з колишнього СРСР – росіяни. Може, в тому числі і тому мої друзі з бразильської поліції та інших офіційних організацій вважають, що всі українці бідні, не хочуть вчити іноземні мови, працювати і асимілюватися.
Олексій Іванков, Чернівці:
- Все більше стикаюся зі стереотипами, які створюють про себе самі українці. Що патріотизм – це вишиванки і національний прапор. А це, за великим рахунком, "шароварщина" – тому що суть патріотизму не в речах, а в діях, вчинках. Новий стереотип – протиставляти себе росіянином і ненавидіти все російське – теж не додає нам позитивного іміджу в світі. Якщо вже й формувати стереотипи, то на основі своїх досягнень і умінні дружити, домовлятися. У світі нас стереотипно сприймають як аграрну країну, яка вирощує соняшник, їсть сало і вміє робити найкращу в світі горілку. І що ще гірше – стереотип про український культ пиятик! Ніби у нас тверезих людей взагалі немає. Тому пропоную створювати позитивні стереотипи, які показують українців як працелюбну націю, яка знає і шанує свої традиції.
Вадим Горянський, Київ:
- Уже став стереотипом факт, що українці не займаються самоосвітою, від того і живуть бідно. Це і зрозуміло: наша система освіти особливо не прагне виховати культурну, розвинену людину. На жаль, це проблема не тільки нашої країни, а й багатьох інших країн. А ще зі стереотипів про Україну я б назвав, на жаль, злодійство і корупцію, пияцтво (причому п'ють як бідні, так і багаті українці) і як його наслідок – слабку волю. Наші люди в більшості своїй не здатні критично мислити і тверезо аналізувати, оскільки це передбачає постійну самоосвіту. Та й нашій країні, схоже, геніальні люди не потрібні. Тому здатні генерувати нові ідеї українці досягають висот за межами своєї батьківщини. На жаль, у багатьох з нас поки що живе рабська натура, і "видавлювати раба" з себе ми будемо ще довго. З хороших стереотипів – у нас дійсно красиві жінки і красива природа.
Володимир Бєглов, Львів:
- Мене найбільше дратує, що українців сприймають як росіян. Якось один іноземець вправлявся в своєму знанні мови і вигукував по черзі то "Слава Україні", то властиве російським і вихідцям з Кавказу: "Давай, до побачення!". Насправді, якщо вийти за межі академічних та інтелектуальних кіл іноземців, з якими я спілкуюся, то все дуже сумно: ніхто не бачить різницю між Україною і Росією, тому що не знає її. Нас поки що не сприймають як самостійну державу.
В'ячеслав Процевський, Харків:
- За кордоном думають, що Україна це країна третього світу, хоча за соціальними і культурними ознаками наша країна – типова середньоєвропейська. Але, думаю, вони судять за рівнем наших середніх зарплат і ВВП. Ще один стереотип – що в Україні процвітає секс-туризм (доводилося чути від сотень турків, які щотижня прилітають з цією метою). Не можна не згадати стереотипи, поширювані пропагандою РФ і поширені в Європі – що у нас процвітає ультраправа ідеологія. Щодо внутрішніх стереотипів: на Заході живуть тільки бандерівці, а на сході – одні сепаратисти, що кожен російськомовний – потенційний зрадник, хоча половина української армії, яка бореться з сепаратистами, розмовляє по-російськи.