Як батьки передають психологічні проблеми дітям, або що таке "травма поколінь" і "шрам без рани"

10 липня 2016, 11:00
Мішок проблем, переданий у спадок, призводить до діабету і змушує жити в злиднях

Страшні біди предків живуть в душі нащадків, часто стираючи

У кожного в житті був випадок (а у багатьох і не один раз), коли власна поведінка здавалася дивною: ніколи не голодувала людина після рясного застілля, а тут раптом вилизує тарілку і доїдає крихти; хтось інший, який не мав досвіду відсидки у в'язниці, до тремтіння в колінах боїться потрапити за ґрати; третій намагається всіма силами зберегти виснажливий, зате законний шлюб, який давно розпався. Звичайно, причин у кожного випадку може бути багато, проте часто подібна неусвідомлена поведінка – це травмуюча спадщина предків. Вони хоч і впоралися з проблемою фізично, але душевний біль вилікувати не змогли, а потім і передали її – звичайно, не усвідомлено – підростаючому поколінню.

ШРАМ БЕЗ РАНИ: НЕПЕРЕЖИТІ СТРАЖДАННЯ ПРЕДКІВ

Реклама

"Термін "травма поколінь" з'явився в другій половині ХХ століття після того, як до західних психологів почали масово приводити незвичайних дітей. Вони прийшли вирішувати проблеми, які в їх реальному досвіді з'явитися не могли. Наприклад, підліток, який ніколи не був на війні і не мав ніякого відношення до армії, демонстрував ознаки постравматичного розладу, властивого ветеранам бойових дій. І таких випадків були тисячі. Аналізуючи їх, психотерапевти дійшли висновку, що душевні травми, отримані бабусями і дідусями в складні періоди життя, передаються онукам. Так на світ з'явився термін "травма поколінь" і поняття "шрам без рани", що позначає проблему, отриману з вихованням, а не напрацьовану у власному житті", – пояснює процесуальний психолог Лілія Чиж.

СТРАЖДАТИ ВСЕ ЖИТТЯ. Отже, багато незрозумілі страждання людини – наслідки психологічної травми, що сталася у його далеких предків. Всі ми знаємо історію і розуміємо, що бід у наших прабатьків вистачало, проте не завжди усвідомлюємо, що ці нещастя продовжують жити в душі нащадків. Буває, що внуки тих, хто вижив в голодовку людей навіть при хороших умовах життя (престижна робота, хороша зарплата) примудряються тягнути жебрацьке існування і економити кожну крихту. Сказати собі, що така економія була необхідна бабусі для виживання під час Голодомору, а зараз в ній немає потреби, здатний не кожен. При цьому вміння рахувати кожну копійку навіть в сучасному суспільстві вважається більш прийнятним, ніж життя в розкоші. Погодьтеся, якщо з двох жінок з однаковою зарплатою одна скаже: "Я купила собі дорогу прикрасу", а друга визнається, що звикла економити, то схвалення "От молодець!" від більшості людей отримає саме друга.

"ЇЖ БІЛЬШЕ!". Діти 80-х пам'ятають, як у їхніх бабусь була манія нагодувати дитя усіма відомими способами. Притому зайва вага, отримана в результаті таких годувань, взагалі нікого не хвилювала. Навпаки, дорослі, дивлячись на внуків в складках жиру, примовляли: "Ось і добре. А то буде голод, так поки товстий схудне, худий помре". З точки зору виживання в голод вони абсолютно праві. Однак страшні часи не настали, а ось епідемія діабету серед 40-50-річних, причиною якої стало ожиріння, вже крокує щосили.

Реклама

ЖИТИ ПОТРІБНО ЗА ДОСТАТКАМИ. Передаються травми вербально (через родові перекази, сімейні легенди і установки виховання) і невербально – прикладами поведінки. Ось латає бабуся в тисячний раз носок своєму синові, який давним-давно заробляє суми, на які можна купити маленький шкарпетковий заводик. А внучка, дивлячись на це, дізнається, що голота на вигадки хитра; вчиться "нічого не викидати" і іншим основам економіки. Виросте дівчинка, вирішить з першої зарплати купити собі гарну сукню, а далі примірочної піти не зможе, тому що не дозволить їй совість носити новий наряд без латок.

А вже яким буйним цвітом цвіте страх розповісти про своє благополуччя, і говорити нема чого. Кожен з дитинства знає, що варто тільки заїкнутися про те, що гроші завелись, як прийдуть "доброзичливці" і відберуть. Це відгомін часів розкуркулення.

РІШЕННЯ ДОЛІ. Ще один приклад – важкі травми, які предкам вдалося пережити, тільки звернувшись до церкви. Звичайно, вони бажають своїм спадкоємцям лише кращого, і чим сильніше люблять, тим більше беруть участь в їхній долі. "Бабуся однієї моєї клієнтки, яка пережила смерть кількох дітей, з дитинства замість садка водила її до церкви, – розповідає Лілія. – При цьому без кінця вселяла, що кращий спосіб життя – чернечий. Результат – молода симпатична жінка з хорошою зарплатою відмовляє собі у всьому і, по суті, живе, як черниця".

Реклама

ФАНТОМ ГЕРОЯ. Ще один різновид передачі травми з покоління в покоління – сімейний ідол, героїчна історія життя якого переказується тисячі разів. Діти, які нічого не знають про себе, буквально вбирають легендарний міф і, нерідко ідентифікуючи себе з образом героя, живуть мрією повторити його шлях. Небезпека – в тому, що таке злиття стирає справжню особистість людини, і вона ризикує прожити не своє життя.

ПОВЕРНУТИ СВОЄ ЖИТТЯ

"Звичайно, найважче в ситуаціях незрозумілого самому собі шаблонного поведінки подолати неусвідомленість і зрозуміти дивину власних кроків, – пояснює психотерапевт Денис Фролов. – Потрібно зупинитися і констатувати факт: я роблю щось дивне або якось дивно живу. Якщо етап усвідомлення дивацтв пройдено, і людина зрозуміла, що хоче жити інакше, їй варто почати контролювати свої дії, кожен раз ставлячи собі питання: "Я цього і справді хочу?", "Мені дійсно це потрібно?". І далі поводитись не звично, як раніше, а грунтуючись на своєму власному, свідомо прийнятому рішенні. На цьому етапі у багатьох виникає ступор, коли вони начебто і знають, що хочуть чинити інакше, але в глибині душі вважають, що своїми вчинками і оновленим образом життя зрадять пам'ять роду або значимого предка. У цій ситуації знову допоможуть роздуми на тему, чи дійсно невластивий мені вчинок змусить зрадити предків.
Розглянемо на прикладі: людина за звичкою їсть злегка запліснявілі ягоди малини з думками, мовляв, нічого страшного, вони все одно корисні. Вона може зупинитися і запитати: "чи дійсно мені більше нічого їсти, окрім цих ягід?", "Чи правда, в них стільки користі, що заради неї варто терпіти смак і є цвіль?", "Чи дійсно я збіднію, якщо викину їх зараз?". Буває, давши собі очевидний в цій ситуації негативну відповідь, людина тут же отримує укол провини, відбитий в думці: "Ух ти, який діловий! Та твій дід в минулі часи за цю миску малини день би орав, а ти, невдячний, перебираєш". Що робити з виною? Додумати думку до кінця і нагадати самому собі, що дід жив своє життя, а в мене є шанс прожити своє, за власними правилами. І далі діяти вже усвідомлено.
Зазвичай така практика допомагає впоратися з шаблонною поведінкою, що передається з покоління в покоління. Однак в "важких" випадках краще звернутися до фахівця, який в безпечній обстановці допоможе знайти джерело проблеми, прийняти її, і навчитися справлятися".