Фронтові листи в музеях виявляються найчастіше завдяки літнім членам сімей, члени якої воювали – вони бояться, що після їх смерті важливі артефакти пропадуть. Краєзнавчі музеї особливо цінують ті листи, які писали мешканці саме їх регіону. Про найцінніші свої експонати нам розповіли заступник директора з наукових питань Дніпропетровського національного історичного музею Валентина Бекетова і заступник директора Тернопільського обласного краєзнавчого музею Наталія Чеканова.
ЯК ПРАЦЮЄ ПОЛЬОВА ПОШТА
Про це "Сегодня" розповів історик Олександр Кузьміщев:
- На самому початку війни було сформоване управління військово-польової пошти, а при штабах створені її відділи. У самих частинах були створені ППС – поштові польові станції, які гасили кореспонденцію поштовими штемпелями з текстом: "СРСР. Польова пошта" та номером конкретної ППС. Листи з фронту пересилали безкоштовно. Складали їх трикутником і ні в якому разі не заклеювали, оскільки всі листи обов'язково читала військова цензура. Це робили, щоб ворог не дізнався розташування частин, кількість озброєння та іншу таємну інформацію. Суперечливі місця цензори викреслювали чорним чорнилом. Після перевірки на листі ставили штамп: "Переглянуто військовою цензурою".
На фронті дуже чекали вісточок з дому. Листи з тилу йшли через звичайну цивільну пошту, потім проходили сортування у військово-польовому сортувальному пункті, звідти в поштових вагонах роз'їжджалися до поштово-польових станцій. У кожному загоні були листоноші, які забирали і приносили листи. Саме у воєнні роки з'явився жарт листонош, які просили одержувача листа станцювати, перш ніж віддати йому довгоочікуваний лист.
ТЕРНОПІЛЬ: "ЖИВУ ПО-БОЙОВОМУ"
Майор Павло Васильович Столяренко був заступником командира з політчастини 336-ї стрілецької дивізії, яка звільняла Тернопільську область. За виявлені мужність і відвагу нагороджений орденом "Червоної зірки", "Вітчизняної війни I, II ступенів", медаллю "За бойові заслуги", був чотири рази поранений. Він намагався якомога частіше писати дружині – в музеї його рідної Тернопільській області зберігається кілька його листів. Він помер не на війні, а через 20 років після Перемоги.
"30 січня 1944 року. Привіт з фронту Вітчизняної війни! Привіт, рідна дружина! Бажаю всього хорошого в твоєму житті. Живу по-фронтовому і бойовому, здоров'я хороше. Зима тепла. Їм добре. Ось коротко, а то ти цікавишся".
"Здрастуй, Ольга!!! Пишу тобі листа в тій ситуації, коли Червона Армія здобула великі перемоги над німецько-фашистськими загарбниками і в основному звільнила нашу Батьківщину від фашистської нечисті. Ми їм дали і навчили, як лізти в чужі країни. Скрізь цілі кладовища землі з березовими хрестами. Ми їх ще навчимо. Запитаємо за все!
Я до цього звіра нещадний. Мої руки чимало перебили фашистської сволоти. Скоро наша Батьківщина буде звільнена від поневолювачів. Після війни все буде рости, цвісти, заспівають птиці. Настане спокійне щасливе життя. Наша Країна – Країна Героїв! Ми переможемо!".
ГЕРОЇ ДНІПРОПЕТРОВСЬКА
Житель Дніпропетровська Величай Михайло Лукич отримав звання Героя Радянського Союзу посмертно. Він був майором гвардії, замполітом 100-го гвардійського стрілецького полку 35-ї гв. стрілецької дивізії Південно-Західного фронту. Відомо, що він відзначився при форсуванні Дніпра і в боях на плацдармі біля сіл Військове і Вовніги Солонянського району Дніпропетровської області. Своїй дружині Ніні він писав довгі зворушливі листи, в кожному звучала надія на швидку зустріч. Але вона так і не відбулася – Михайло Лукич загинув у 43-му.
"12.6.42 р. Здрастуй, моя миленька і хороша Нінусік! Мій великий і курчавенькій синок Вовусік! Моя ти чарівна! Серце моє, люба моя! Цілую і обіймаю тебе, дорога Нінусік, і вітаю з днем твого народження. Бажаю більше, ніж собі, тобі здоров'я і гарного самопочуття, а нам в цей день щасливого життя. Спасибо, Нінусік мій єдиний, за милі теплі твої листи, які зігрівають моє серце , за фотокартки, надіслані мені. Правда, вони трошки не зовсім вдалі, але це з вини фотографа. Вовик краще вийшов, а ти трохи невдало. У цю ніч ти мені снилася. Я був задоволений, бо мав можливість бути з тобою, з тобою розмовляти. Ти була такою прекрасною, такою нескінченно ніжною і доброю, що кров в моїх жилах билася як ніколи.
Я, Нінусік, трохи прихворів, лежав на лікуванні. Під час бомбувань в одну з ночей я вискочив в одному спідньому надвір, а там був вітер. Я застудив поперековий нерв. Який болісний цей нерв!
Цілую і обіймаю тебе, моє життя, моя радість. Передавай привіт синові і рідним. Тисну міцно руку всім".
Гусенко Павло Якович, також Герой Радянського Союзу посмертно, був командиром ескадрильї 81-го бомбардувального авіаполку 5-ї повітряної армії, здійснив 196 бойових вильотів. Загинув у 44-му в Чехії – його літак підбили, і він направив палаючу машину на залізничний вузол у м. Пряшеві. З фронту відправляв листи своєї матері Уляні Олександрівні і сестрі Євгенії. Цікавий папір, на якому він писав – на ньому часто зображувалися фашисти в принизливо комічних образах.