Збір сої. Кооператив займається вирощуванням овочів, фруктів і багатьох видів зернових культур.
Майже 80 років тому на території СРСР виник перший колгосп зі своєю землею, худобою та статутом. Потім колективні господарства стрімко стали з'являтися по всьому Союзу. Але в 1990-ті роки майже всі колгоспи були зруйновані, а поля розпайовані. Здавалося, що як тільки землі перейдуть в руки "справжнього господаря", з'явиться достаток продуктів, яких вистачить, щоб нагодувати мало не весь світ. Але на ділі вийшло навпаки: сьогодні в країні практично знищено тваринництво, а прилавки магазинів забиті імпортними продуктами. "Сегодня" розшукала останні колгоспи України, яким вдалося не просто вистояти, але ще і зберегти первинну форму управління.
Колгосп працює більше 80 років.
11 ГЕРОЇВ СОЦПРАЦІ. Найбільший і успішний нині український колгосп знаходиться в селі Летава Хмельницької області. Працює він з 1930 року. Саме сюди влітку 1948-го на збір врожаю приїхала художниця Тетяна Яблонська і відобразила місцевих колгоспниць. Так з'явилася знаменита картина "Хліб", яка зараз зберігається в Третьяковській галереї в Москві. Завдяки цій роботі Яблонську удостоїли Сталінської премії. Художниця неспроста вибрала саме Летаву: в 1947-му 11 місцевих колгоспників отримали звання Героїв Соціалістичної Праці, причому діючий на той час голова колгоспу Давид Бойко був нагороджений орденом Леніна двічі. Такої кількості Героїв Соцпраці не було ні в одному селі СРСР!
ВАШЕ МІСЦЕ – В КОЛГОСПІ. В 2000-му колгосп перетворився на сільськогосподарський кооператив, а в 2013-му став сільськовиробничим. Назву хоч і змінили, але суть не змінилася: люди як працювали на себе, так і продовжують. Тут навіть збереглася дошка, на якій записують показники надоїв і зібраного врожаю. "Коли в країні відбирали і руйнували колгоспи, обласне керівництво зібрало нас всіх і прийнялося розповідати про реформи, а люди просто встали і вийшли із зали, – розповідає заступник голови кооперативу Віктор Чорний. – Потім спробували зібрати їх ще раз, але народ геть відмовився приходити. І тоді голова колгоспу Михайло Шаповал об'їхав всі організації і пояснив працівникам, що все залишиться, як раніше, тільки земля буде вже не державною, а стане власністю членів кооперативу".
Все своє. Голова купує тільки українську техніку, тим самим підтримуючи вітчизняного виробника.
Народ в підсумку поступився, а голова стримав своє слово. І сьогодні, коли більшість українських сіл потерпають від безробіття, Летава залишається острівцем благополуччя. "По правді кажучи, якби не наш голова, невідомо, чи вдалося б нам зберегти колгосп, – зізнається його зам. – Коли біля керма справжній вождь, то своє можна відстояти за будь-яких обставин. Шаповал навіть отримав звання Героя України. Ми його називаємо "останній з могікан".
НЕ ЖИТТЯ, А КАЗКА. Кожного місяця кооператив приносить 1,5-2 млн грн прибутку. Близько 370 тис. грн йде на податки, решти суми цілком вистачає на те, щоб вчасно виплачувати зарплати і навіть модернізувати господарство. Так, цього року в одному з двох корівників поставили пластикові вікна та замінили дах. Всього в колгоспних хлівах близько тисячі дійних корів, стільки ж бичків і півтори тисячі свиней. До речі, худобу є практично в кожному дворі, так що м'ясом і молоком селяни забезпечені. Більш того, тварин в Летавська колгоспі, на відміну від приватних підприємств, що не напихають різної "хімією" – тримають їх виключно на натурпродукті: концентратах і чистому хлібі. Правда, через це ростуть вони на 2,5 місяці довше.
Комбайнер. В день Анатолій обробляє близько 10-15 га землі.
В кооперативі з двох тисяч жителів Летави трудяться 500 осіб, хоча для трьох тисяч гектарів землі, узятих в оренду у сільради, цілком вистачило б і сотні. Але голова колгоспу не хоче плодити безробіття. Примітно, що молодь особливо не прагне покинути рідну Летаву – хто на тракториста вчиться, хто в будівельники йде. "У нас своя будівельна бригада. Як при "совку" була 50 людина, так і залишилася, – хвалиться Віктор Чорний. – З них 15 осіб працюють в дорожній бригаді. Хлопці за рахунок колгоспу залили бетоном центральну дорогу і головну площу села, витратили 700 тис. грн. Але для своїх же людей робимо! Літні люди взимку можуть жити в нашому хоспісі – їх там безкоштовно годують. А молодим допомагаємо з житлом. Спочатку безкоштовно даємо квартири – платити потрібно тільки за комунальними рахунками, а потім – безпроцентну позику на будинок. Уже так двадцяти сім'ям допомогли".
Віктор Чорний переконаний, що в Летаві жити краще, ніж у місті: у кожного є робота, житло з водою і газом, екологічно чисті продукти. Тому звідси майже ніхто не їде. "У нас на заробітки виїхали тільки пара сімей в Америку і п'ять до Італії. Молодь якщо і їде в міста вчитися, то багато хто потім повертаються. Ось один хлопець в Києві одружився і повернувся з дружиною. Зараз працює у нас шофером", – каже Чорний.
Місцева знаменитість. Єдиний чоловік-дояр на фермі.
Летовчане задоволені своїм життям і з гордістю іменують себе колгоспниками. "Я ніколи не хотів виїжджати з Летави, – каже бригадир Віталій. – Мій батько був трактористом, я пішов по його стопах. Мені подобається працювати в колгоспі, тут все по-чесному: скільки заробив – стільки отримав".
Щоліта кращі працівники відпочивають за рахунок колгоспу в санаторії в Берегово на Закарпатті. Та й зарплати в колгоспі далеко не копійчані. Так, в сезон трактористи отримують до 5 тис. грн, а комбайнерам за 10 днів посиленої роботи можуть заплатити і 7-9 тис. грн. Доярки теж не бідують: в середньому отримують 3-4,5 тис. грн в місяць. Правда, їх заробіток залежить від кількості надоєного молока. Кожна корова, як правило, щоденно дає 25-30 л молока, так що в день тут отримують 9 тонн. Дояркам в колгоспі доводиться найважче. "Робочий день у нас починається о 5-ї ранку і закінчується о 9-й вечора, – розповідає Ольга Вознюк, яка пропрацювала в колгоспі 14 років. – У нас немає вихідних, але якщо потрібно, можемо відпроситися. У день дійки йдуть в три зміни. У кожної доярки своя група з 30 корів. В середньому надоюють по 420 л молока на добу. Такий режим витримає не кожен. Хоча раніше було ще складніше. Зараз-то все автоматизовано: не потрібно доїти вручну і молоко відрами тягати по 10 -15 літрів в одній руці".
На молочній фермі 60-річний В'ячеслав Кузняк четвертий десяток років працює доярем. Він – місцева визначна пам'ятка Летави. "Моя мама була дояркою, ще вручну доїла, а я пацаном бігав на ферму їй допомагати. Можна сказати, виріс тут, – розповідає В'ячеслав. – Після армії повернувся додому, треба було шукати роботу. Умів я тільки корів доїти, от і влаштувався на молочну ферму. Я люблю свою роботу, а ті, хто кажуть, що це чисто жіноче заняття, нічого не розуміють".
На прогулянці. Всього в колгоспі 650 голів рогатої худоби, з них 150 дійних корів і 90 телят.
"КУПУЙ СВОЄ". В Летавському колгоспі вся техніка українська – голова кооперативу підтримує виключно вітчизняного виробника. "З якоїсь передачі він дізнався, що токар херсонського комбайнового заводу "Славутич" повісився біля свого верстата, бо майже півроку не отримував зарплату. І Михалич порахував, що якщо купити кілька комбайнів, то може хоч трохи покращиться життя працівників цього заводу. У підсумку ми взяли в лізинг чотири комбайни. Якби так кожен робив, не було б в країні таких злиднів", – упевнений Чорний.
КОМУНІЗМ: СХОВАНИЙ ЛЕНІН І 1 ТРАВНЯ
В Летаві досі панує комунізм: пам'ятник Леніну красується в центрі села, а колгосп гордо носить ім'я вождя. Головним святом в селі вважається Перше травня: в цей день на площі збирається людей більше, ніж на Новий рік. На будівлях вивішують червоні прапори і влаштовують змагання між трудовими колективами. Проблем з інакомислячими в Летаві не виникало до минулої весни. "Коли в Києві піднявся Майдан, до нас в село приїхали невідомі, – згадує Віктор Чорний. – Вони почали кричати, що фашисту (мали на увазі Леніна) в центрі села не місце, що від нього потрібно позбутися. Я відповів: мовляв, прибрати щось його ми приберемо, але що, після цього вам дихати легше стане? Запропонував зібрати народ, обговорити всі мирно, але ті стали відмовлятися. Щоб не посилювати ситуацію, ми з хлопцями підігнали кран, акуратно демонтували Леніна, поклали в машину, відвезли на зерносховище і там у кутку сховали. А до Першого травня, коли все владналося, повернули на місце. Адже це історія: не ми Леніна ставили, не нам його прибирати. Давайте тоді картину Яблонської викинемо! Якщо чесно, при совку було багато хорошого: і жилося цікавіше, і люди були більш щирі та веселі. А зараз все якісь закомплексовані, зомбовані: цілодобово сидять в інтернеті, бояться на вулицю з барлогів вийти".
ЛІНИВІ РУМУНИ І КРЕДИТИ
У селі Горбова Чернівецькій області, де 99% жителів – етнічні румуни, до цих пір працює колгосп, заснований ще на початку 1940-х років. Зараз його іменують кооперативом, а землю, яка колись належала державі, голова орендує у людей. Трудяться в колгоспі 75 осіб. "Ще п'ять років тому в господарстві працювали 200 осіб, – згадує кращі часи голова Віорея Швабу. – Щороку ми засівали 150 гектарів буряків. Але цукрові заводи по всій області закрилися, і нам вже не було сенсу вирощувати буряк. Тепер вся надія на пшеницю і кукурудзу".
У господарстві кіровського колгоспу – 650 гектарів різних культур, 650 голів великої рогатої худоби, з них 150 дійних корів і 90 телят. Є тут 10 доїльних апаратів, а з техніки – 12 тракторів і два комбайни, куплені в кредит. "З кожним роком все складніше зберегти колгосп, – зізнається Швабу. – Усі гроші, які ми заробляємо, йдуть на зарплати, солярку і запчастини. Ціни на солярку сильно піднялися, а на молоко, навпаки, впали. Та й відсотки на кредит раніше були нижче, а зараз заламують 23-25%! Під заставу на проведення наступних весняних польових робіт мені навіть залишити нічого – і так недавно взяв кредит, щоб купити два трактора і комбайн".
Незважаючи на фінансові труднощі, працівники колгоспу не бідують. Механізатори в середньому отримують до 3000 грн, а праця доярок оцінюють в 2-2,5 тис. грн. "Народ лінуватися став – зовсім не хоче працювати, а зарплати вимагають ще підняти, – нарікає голова. – Багато хто взагалі на заробітки виїхали, так що під час збору врожаю доводиться залучати сторонніх людей. Плачу пацанам по 300-500 грн в день – і вони задоволені, і у мене робота зроблена".
На прогулянці. Всього в колгоспі 650 голів рогатої худоби, з них 150 дійних корів і 90 телят
"ДРУЖБА": ПАІ В ОРЕНДУ І ПІОНЕРИ
За принципом колгоспу працює і СПК (сільсько-виробничий кооператив) "Дружба" в селі Кірове Херсонській області. Трудяться тут більше двадцяти осіб. Люди отримують орендну плату за свої паї, зарплату, а якщо вдасться хороший урожай – то ще й преміальні (по 500 грн в день за перевищення норми). Тут вирощують пшеницю, кукурудзу, сою, помідори. У господарстві є сотня корів. Частина прибутку кооператив виділяє на допомогу селу: електрику, водопостачання, ремонт доріг. "Щоб вижити, потрібно триматися разом. Тому ми з хлопцями все робимо спільно, а прибуток ділимо порівну, – каже голова Захар Аташьян. – Вважаю, що без колгоспу село помре. Раніше колгоспи для більшості селян були не просто роботою, а способом і сенсом життя. А коли їх почали руйнувати, то села стали вимирати, оскільки все трималося на колгоспах. І буде валитися далі, поки цю форму не повернуть".
Зберегти підприємство кіровським колгоспникам вдалося виключно на ентузіазмі. "Працьовиті люди – це головне, завдяки чому ми тримаємося на плаву. І, звичайно, важливо, хто біля керма. Якщо міцний господарник – село вистоїть", – розповідає заступник директора Віктор Баранов, він же – зварювальник і охоронець.
"Дружба" працює ще з 1930-х років. За 80 з гаком років змінилося, звичайно, багато що. Про минулі часи колгоспу нагадує стенд з фотографіями в сільському клубі: рекордні надої, переможці соцзмагань. Є навіть піонери – при кооперативі діє загін юних ленінців. Вони беруть участь у спортивних змаганнях, допомагають бабусям, роблять годівниці і збирають макулатуру.
Трудові будні. Після посівної роботи техніку готують до весни.
В колгоспі працюють 20 осіб.