Зустріти козаків, лицарів і прекрасних дам в ампірних сукнях можна зустріти і сьогодні. Фото: youtube.com
У нашому світі комп'ютерів, висоток і гулу машин ще можна відшукати місця, незаймані сучасністю, які перенесуть на сотні років у минуле. Відправитися в таку подорож у часі можна чи не в кожному куточку України, будь то колоритний Захід чи індустріальний Схід. Цокіт копит по автентичної бруківці і львівська бричка віднесуть за часів панства. А серед старовинних хат, церков і стаєнь в музеї під відкритим небом у тому ж Львові, навпаки, можна відчути себе жителем українського села XVIII-XIX століть. В одному з двориків Одеси можна перенестися в дореволюційні часи, де, за традицією, матусі в бігудях посадять за довгий стіл зі стравами одесько-єврейської кухні.
Харків же здивує етикетом 200-річної давнини, за якою чоловік міг познайомитися з сподобалася дамою лише після рекомендації спільних знайомих. Дівчата, вбрані в бальні сукні, кавалери у фраках і панчохах, звуки контрдансу і польки – харківські бали вразять безліччю деталей, притаманних епосі Пушкіна.
ШТУРМ ФОРТЕЦІ І СТАРОВИННА КАША
Поринути в Середньовіччя і відчути себе лицарем можна в Акерманській фортеці у Білгород-Дністровському Одеської області. У минулому військова споруда знаходить нове життя щовесни та щоосені на масштабних історичних реконструкціях. Найближчий лицарський бій тут відбудеться на травневі свята – "Меч Монкастро". Під час фестивалю гості розбивають історичний табір з наметами і наметами прямо у кріпосному дворі, де живуть протягом всієї серії турнірів, іноді майже тиждень. Учасники одягаються в костюми XIII-XV століть, як правило, власного виробництва, готують на вогнищах каші, плов і м'ясо за старовинними рецептами.
Поряд з кулінарними рецептами гості фестивалю відновлюють та інші середньовічні традиції – діляться секретами всіляких мистецтв: виготовлення тканини, посуду, прикрас, іграшок. У свою чергу "лицарі" розважають гостей турнірами, штурмом гарнізонного двору, масовими битвами, змаганнями лучників – вся зброя і обладунки відповідають тій епосі. Під час фестивалю дозволяють користуватися фотоапаратами, а ось інша техніка не вітається.
Доблесних чоловіків в обладунках можна зустріти і в Харкові. Учасники клубу історичного фехтування (вул. Шатілова Дача, 4) переносяться в часи лицарських боїв XIII століття, влаштовуючи масові бої у відомих фортецях по всій Україні. У клубі можуть навчити володіти зброєю і носити важку броню, щоб перемагати на турнірах. Правда, бажаючим зайнятися цією справою всерйоз доведеться розщедритися: хороші обладунки обійдуться в кілька тисяч гривень.
Турнір. Одяг, зброя і навіть частування відповідають епосі.
КОЗАЦЬКІ КУРЕНІ І БРОНЗОВИЙ ВІК
Хортиця завжди займала особливе місце в українській історії, адже це не тільки колиска козацтва, тут сконцентрована маса споруд, починаючи від епохи бронзового, мідного століть і скіфського часу. Гоголь, Шевченко, Бунін, Горький не раз згадували і оспівували Хортицю у своїх творах. Це місце в 2007 році назвали одним з семи чудес України.
За часів Київської Русі острів виступав стратегічно важливим пунктом на шляху "із варяг у греки". Сама заповідна частина Хортиці в плані природи – південна, яку складають луки і плавневі ліси, а також численні озера, протоки і затоки.
Історико-культурний комплекс "Запорізька Січ" був відкритий в 2004 році. Ідея створення комплексу виношувалася ще з 1965 року, проте була відкинута з ідеологічних міркувань до здобуття Україною незалежності. До того ж даних, що підтверджують, що на Хортиці існувала Січ, немає. Однак комплекс вписався в ландшафт острова так гармонійно, що ніхто вже й не сумнівається, що це було так. Сьогодні тут є церква, сторожова вежа, січова школа, будинок кошового отамана, пушкарня, пороховий льох, козацькі курені, корми, кузня і гончарна майстерня. У Запорізькій Січі на Хортиці присутні елементи всіх козацьких селищ того часу, комплекс укріплений фортифікаційними укріпленнями. Січ опоясує вал, глибокий рів і частокіл. У гарну погоду тут часто проводяться історичні фестивалі та реконструкції, які допомагають українцям відчути себе справжніми козаками і зануритися в минуле.
Козацька республіка. Зброя, шаблі та костюми – все відповідає розквіту козацтва в XVII столітті
БАНКЕТ НА ВЕСЬ СВІТ В "ТІЙ ОДЕСІ"
Гастрономічну тусовку "Цимес" в дусі дореволюційної Одеси влаштовують кілька разів на рік, як правило, на свята. В одному з одеських двориків на білизняних мотузках вивішують панталони і тільники, ставлять кілька столів у ряд, на призьбі розташовуються музиканти, виряджені в биндюжників і матросів. Під "Шаланди" і "Ах, Одесса" гості ярмарку можуть зануритися в атмосферу Одеси початку ХХ століття, поласувати стравами одесько-єврейської кухні, прилавки з якими розташовуються по периметру двору. Цікаво, що і вхід на "Цимес", який охороняють колоритні матусі в бігуді, і форшмак з биточками з тюлечки, не мають фіксованої ціни. Тут прийнято торгуватися! А дотепників з добре підвішеним язиком і зовсім готові пустити на дійстві "на шару". Гулянка, як правило, триває два-три дні, поки в організаторів не вичерпаються запаси смакоти. Всі супроводжується яскравими вигуками: "Сеня, їж, шоб ти здох, тобі треба поправитися!" Або "Сто рублів? Ви добре хочете!".
Дореволюційна Одеса. Базікам – вхід вільний.
БРИЧКИ НА БРУКІВЦІ ТА "ЖИВІ СКУЛЬПТУРИ"
Львів занурює в атмосферу минулих століть древньою архітектурою старого міста, романтичної бруківкою, безліччю церков і соборів. Колориту додають і місцеві жителі.
Так, до послуг туристів і самих городян старовинні брички з кучером і парою конячок. За словами Ігоря, одного з таких кучерів, працюють вони у вихідні, коли в центрі перекривають рух автомобілів. "Наші клієнти, в основному, – туристи, хоча і місцеві замовляють бричку для весільних церемоній", – каже Ігор. "Можемо зробити круг по проспекту Свободи, повз Палацу вчених та університету. Таке задоволення обійдеться мінімум в 20 грн з людини. Коло побільше – через центр – коштуватиме вже 50 грн. Подібні покатушки існують у Відні, Дрездені, Будапешті, Варшаві, Кракові, але коштують там на порядок дорожче – до 40 євро". У свята кучера вбираються в національні костюми або ж у фраки і циліндри.
"Сьогодні мій день народження, і чоловік подарував мені прогулянку в кареті. Як тільки ми рушили, уявила себе графинею, що їде на бал: цокіт копит по бруківці, старовинні будівлі, – замріяно каже Людмила Теребус з Дубна. – Шкода, тільки мій одяг не зовсім відповідає – шапка, чоботи і куртка".
А ще в центрі Львова можна зустріти "живі статуї". Дівчата і хлопці в костюмах різних епох з ніг до голови покриті сріблястою або бронзовою фарбою. Панночки з XVIII-XIX століть, амури та інші персонажі люб'язно позують для бажаючих сфотографуватися. Робота, за словами однієї з "скульптур", вельми виснажлива: потрібно завмерти в одній позі на 5-7 годин. Зате і туристи не скупляться на "чайові".
Львівська бричка. Перенесе в минуле за 20-50 грн з людини.
Завмри! "Жива статуя" для ретро-фото.
ХАТИ БЕЗ ЦВЯХІВ І СВІЙ МАЙДАН У ГАЮ
Тим, хто хоче відчути атмосферу сільського побуту та перенестися на кілька століть назад, пряма дорога в Шевченківський гай – музей під відкритим небом, який знаходиться в мальовничій лісопарковій зоні Львова. Тут можна зануритися в український колорит, послухати фольклорні концерти та просто подихати чистим лісовим повітрям.
Шевченківський гай був заснований на початку минулого століття, і сьогодні тут знаходиться більше 120 будівель: житлових, господарських, робітників і об'єднаних в окремі садиби з усіх етночастей заходу України – Гуцульщини, Полісся, Волині, Закарпаття, Буковини, Галичини.
За один день тут можна відвідати кілька давніх церков, справжній млин, жорна якої крутилися завдяки силі гірської річки. Не гріх заглянути і в будинок багатого старости, і в хату простого селянина, який топив піч без димоходу і ходив по долівці, обідав за столом-скринею і вішав колиска над ліжком, щоб вночі простіше було заколисати дитину. А ще тут можна побачити прядки, посуд, одяг, вози, вила, граблі і навіть собачу будку – словом, оці сучасного жителя "кам'яних джунглів" буде на чому відпочити.
"Все тутешні будинки зведені без цвяхів, дуже дорогих у той час, – розповідає львівський екскурсовод Ярослав Вітів. – Стіни будували з колод, щільно складених один з одним, дахи робили з соломи. Найстаріша з тутешніх хат побудована в 1749 році в одному з сіл Славського району Львівської області". Мається тут і свій Майдан – місце веселощів, весіль і просто вечірніх гулянь молоді тих часів. Поруч – сільська школа, побудована в 1880-му: це старовинна будівля перевезли до музею з села Старосамбірського району.
А ось Співоче поле в Шевченківському гаю відкрито "всього" 26 років тому, зате під час фольклорних концертів воно вміщує близько чотирьох тисяч глядачів і до тисячі хористів!
Прогулянка по гаю. Приваблюють сільський побут і лісове повітря.
КОНТРДАНС І ПОЛЬКА – З КАВАЛЕРАМИ В ПАНТАЛОНАХ
У харківському Палаці спорту (пр-т Маршала Жукова, 2) можна перенестися на 200 тому, коли було модно танцювати на балах і підкорювати дам хорошими манерами. Вальс, полька, полонез – у школі старовинного танцю навчать, як рухатися під, здавалося б, знайомі ритми, наче надворі XIX століття, а може, і зовсім здивують уяву учня. Наприклад, тут можна навчитися контрданси – увазі фігурних танців з певною схемою і порядком кроків, коріння якого йдуть у XVII століття.
Втім, тут покажуть не тільки руху в парі, але і повністю реконструюють старовинні танці, повторюючи образи людей тих часів. "Всю інформацію ми беремо з підручників танців XIX століття, причому не тільки з російськомовних, – пояснює "Сегодня" викладач Анастасія Сініцина. – Костюми ми шиємо або самі, або у професійних швачок. Дамам значно простіше в цьому плані, адже їм достатньо одягатися в сукню і кілька предметів білизни. А от з кавалерами важче: їм потрібні штани, панталони або кюлоти, жилет, сорочка, фрак і панчохи". Втім, стилізовані костюми просять надягати лише зрідка, наприклад, на бали з живою музикою, які влаштовують перед Новим роком і в кінці травня.
Ще одна вимога на балах – дотримання етикету 200-річної давності. Наприклад, кавалеру не дозволено почати спілкування з зацікавила його дамою без попереднього знайомства та рекомендації спільних знайомих. "Коли більша частина гостей зібралася в залі, їм видають спеціальні танцювальні книжечки – карне, куди можна записати, ким із кавалерів ви запрошені на певний танець", – говорить викладач. У школі танцю кажуть, що, як правило, більшість учасників балу – учні, які знайомляться ще на заняттях. І спільні уроки старовинних танців настільки зближують людей, що в школі вже є пари, які одружилися.
Бал. Крім убрань тієї епохи, важливий етикет 200-річної давності.
КАБРІОЛЕТ, ЯК У США І СОЮЗІ
Для сучасного автолюбителя машина, випущена на зорі ХХ століття, прирівнюється до твору мистецтва. З вітерцем на такий, може, і не прокотитися, але відчути себе важливою персоною, сівши за кермо старого, але доглянутого кабріолета, – теж вельми непоганий варіант. У Харкові цінителі машин з історією можуть відшукати точну копію американської машини зразка 1924 року. Авто цікаве тим, що в середині 20-х років таке ж випустили в США під маркою "Форд А", а пізніше його ж, але під маркою "ГАЗ А", – в Союзі. У Харкові такий ретро-кабріолет колись відтворили учні гуртка автолюбителів – підлітки 12-16 років. Повторили транспорт аж до найдрібніших деталей: навіть клаксон зробили такий же, як у ті часи. Після смерті керівника гуртка ця машина довго простоювала без догляду, але в підсумку її взяли під опіку харківські колекціонери ретро-автомобілів, відновили і вже встигли показати харків'янам на площі Свободи.
Сьогодні в автоклубі (вул. 23 Серпня, 41-а) можна побачити машину на власні очі, посидіти за кермом і сфотографуватися на пам'ять. Правда, проїхатися на старовинному автомобілі зможе не кожен, а лише справжній знавець столітніх машин, адже, наприклад, поняття "подвійний вижим зчеплення" навряд чи відомо сучасним водіям.
Ретро-авто від учнів.