Наші волонтери. Їздять на Донбас ра
" Сегодня" побувала в звільнених містах на Сході. За три дні ми встигли відвідати Слов'янськ та Сєвєродонецьк , дізнатися , як живуть бійці батальйонів " Айдар " , "Львів " , " Чернігів" , а також поспілкуватися з волонтерами з Польщі , які привезли в Донбас гуманітарну допомогу. На наступний день після нашого повернення в Київбойовики обстріляли Луганську ТЕС, яку охороняли бійці добровольчих батальйонів . А в селищі Щастя , де знаходиться військова база " Айдара " , відбувся запеклий бій. І вчора бійці , які ще зовсім недавно розповідали нам про своє життя , на зв'язок не виходили
.
"АЙДАР". У наметовому таборі айдарівців , розбитому недалеко від Щастя , – на перший погляд спокійно. Бійці готують їжу , годують гостей смачним овочевим супом і пропонують чай ( на фронт волонтери привезли спецсистеми для очистки та підігріву води. – Авт . ) . Тут , в 15 км від Луганська , відчувається давляче затишшя , а про загиблих говорять пошепки . " З 35 моїх друзів в " Айдарі " живими залишилися двоє" , – каже наш медик , Андрій ( хлопців накрили кілька днів тому артобстрілом , двоє вижили дивом , і таким же дивом дісталися до табору ) .
З підвалу виводять сепаратистку . Знімають " допит " на камеру для польського ТБ. Жінці на вигляд близько 40 років , вона розповідає , що її схопили терористи і змушували її готувати їм їжу. Втім , в " Айдарі " полоненим також дають різну роботу. "Вони чистять картоплю , прибирають столи , миють посуд після бійців " , – пояснює Саша з групи супроводу.
До режиму припинення вогню бійці ставляться скептично . "З Луганської ТЕС видно російські танки , вони стріляють кожен день. Без " перемир'я " вони б рушили далі – і нас би тут вже не було" , – криво посміхаючись , каже один із солдатів , Руслан . Ще один боєць пояснює полякам – волонтерам , навіщо пішов на війну : " Я захищаю тут і Україну , і вас : якщо росіяни тут пройдуть , рано чи пізно їх танки будуть у Варшаві " . Про зимівлі в таборі хлопці поки не думають. " Хто знає , де ми будемо взимку " , – говорить Руслан .
"НЕ МОЖУ ЗАЛИШИТИ ТІЛА ДРУЗІВ"
В Щасті бійці " Айдара " живуть в будівлі колишньої школи . Частину приміщень заставили ліжками , в класах – зсунули разом парти і покидали на них матраци . " Прийшов з вахти – впав обличчям у подушку, де доведеться " , – пояснюють військові. Як і в Половинкине , їжу добровольцям привозять , в основному , волонтери .
Смертність в " Айдарі " одна з найвищих на фронті . При цьому бойовики не дають забрати тіла загиблих з полів . " Тих , хто хоче повернутися за тілами друзів , обстрілюють . Є у нас тут один хлопчик , 18 – річний Юра , невисокий і худенький , втік на фронт від мами з Києва , – каже Саша з групи супроводу. – На передову його не пустили. Тоді він став їздити по полях і збирати тіла . Каже : " Я не можу їх там залишити , це ж наші хлопці " .
"МАСОНИ І ДОЛАР"
Проїжджали ми і Сєверодонецьк . Побачити саме місто було складно: ми зупинилися на узбіччі всього на годину . Через дорогу – заправка , перед нами – багатоповерхівка . Відведене нам місце для привалу оточують військові з каравану з автоматами . Далі ходити – небезпечно , не всі місцеві налаштовані дружелюбно . Під час привалу наш " бард " Святослав грає патріотичні пісні на гітарі . Його змінює поляк . Мало хто розуміє слова , але все уважно слухають . На звук гітари з під'їзду виходять лише дві особи – літня пара . Чоловік тут же вступає в суперечку з волонтером. Останній доводить йому , що ніхто не збирається стріляти в людей за російську мову , але треба захистити Україну . Пенсіонер авторитетно заявляє: "Причина війни – в масонській змові . І ось я вас запитаю – чому світ захопив долар ? " . "Не помітив , знаю і інші валюти " , – знизує плечима волонтер . Жінка розповідає мені , зітхаючи : " Пенсія 1000 грн , " комуналка " зросла , гарячої води не було 4 роки , опалення обіцяють – 12 градусів . Живемо важко , особливо зараз , боїмося куль – все одно, з чийого боку " . Але пізніше додає: " Шкода хлопців . І луганських , і українську армію . Зіштовхнули їх лобами ..."
ЧЕКАЮТЬ НА ТЕРМОБІЛИЗНУ
На військовій базі в Слов'янську відносно тихо . Наші військові живуть в приміщенні колишнього коледжу – будівля від обстрілів практично не постраждала . У місті спокійно прогулюються місцеві жителі , але їх мало. Більшість продуктових магазинів – працюють. Бійці сподіваються , що в Слов'янську не буде проблем з теплом та водопостачанням ( в місті є гаряча вода. – Авт . ) . " Взимку нам обіцяють центральне опалення , – розповів один з командирів бази , – утеплимо будинок , як зможемо. А в наметових таборах знадобляться буржуйки , термобілизна , спальники , бійцям – білі маскувальні костюми . Нам все це обіцяють . Зимові намети тут встановлювати не можна: вони здуються від пострілів . Їжу привезуть волонтери – без продуктів точно не залишимося " . Побували ми і на в'їзді в Артемівськ – військові та волонтери обмінювалися бронежилетами , озброєнням і продуктами. Дорогою проїхали зруйновану Семенівку : в селі не залишилося каменя на камені . Будинки повністю зруйновані. "Там спочатку закрилися сепаратисти , а потім ще й ми проводили зачистку " , – кажуть військові.
САЛО З ЧАСНИКОМ
Список спорядження для солдата на війну складає більше 20 пунктів, не рахуючи одягу. Цей перелік , роздрукований на аркушах А4 , " гуляє " серед наших бійців . Автор – один із солдатів . Це два рюкзака – обозний і штурмовий ( на 25 л ) , наколінники і налокітники , каремат, розвантажка , бронежилет , активні навушники , балістичні окуляри , бронешлем ( в крайньому випадку – каска ) , фляга , кусачки для нігтів ( "Через два тижні відростають , ножем не обрізаєш , ламаються , коли вставляєш ріжок в автомат , сильний біль " , – пояснює автор рад для бійців ) . Також потрібно взяти компас , легкий нейлоновий трос , вилку і ложку (мені радили брати набір , з розкладним ножем , куди входить і вилка , і ложка . – Авт . ) , Дзеркальце , нитки та голки , сірники , тальк , стрілецькі рукавички , скотч ( обмотувати порваний берц , прив'язувати гранату до дерева ) , ліхтар , ніж, годинник зі стрілками , армійську рацію , бінокль , далекомір , не смердючий засіб від комах ( можуть почути не тільки свої ) , сміттєві мішки , в які можна зібрати воду з конденсату . Останнім пунктом радять перекрутити в м'ясорубці сало з часником і шприцом загнати в тюбик від зубної пасти. Ця суміш може зберігатися в спеці до півроку. З ганчірок знадобляться берци , жіночі прокладки ( в берци , вбирати піт) , щільні штани і куртка , термобілизна , маскхалати , флісова куртка (замість светри ) , зимові чоботи , панама і арафатка .
ПОЛЯКИ І АТО: САМОГОН І "НЕ ТІ УМОВИ"
Ночували ми на території дитячого табору сєвєродонецького " Азоту " в Луганській області. Там розташувалися батальйони " Львів" та " Чернігів" . Військові спочатку насторожено сприйняли приїзд 23 поляків – волонтерів , але потім напоїли іноземних гостей самогоном. І навіть дали пару пляшок з собою в дорогу. Поляки були задоволені.
"НЕ УТЕПЛИТИ". Умови проживання на території дитячого табору – комфортніші , ніж в наметах " Айдару " . Головне : тут є ліжка . У кімнаті спить близько 20 осіб , також є гарячий душ , туалет . Водночас опалення табору не обіцяють. "Поки нам нічого не обіцяли , це питання до підприємства " Азот " , – каже мені Ігор , командир батальйону " Львів". – Утеплити ці приміщення нереально , це ж літній табір. Обігрівачі – теж не можна , у мене тут коли два чайника включається на один будиночок , я бігаю і кричу , щоб все вимкнули – проводка не витримає. Буржуйки в кімнати не поставиш " . Відповідаючи на питання , що солдати будуть робити взимку , Ігор посміхається : " Найтепліше одягатися " .
Їдять солдати на вулиці – там є величезний дубовий стіл , є великий казан , у ньому варять супи і борщі . " Це називається не суп , а " зупа " у нас на Львівщині , – кажуть вони. – Коли все покидали в воду і зварили " . На дереві висить парасолька з символікою Партії Регіонів. " Це – наш військовий трофей , забрали у сепаратистів " , – жартують бійці . До батальйону "Чернігів " нам радять не ходити , хлопці не надто люблять гостей . Зате ... у них є " вайфай " .
"КИЇВЩИНА". Переїжджаємо на іншу військову базу Луганській області. Сюди тільки прибув 12 -й батальйон , він же " Київщина " , солдати ще навіть не встигли розташуватися . Ми знаходилися на їх території всього хвилин 30 , поки волонтери вивантажували гуманітарну допомогу , але за цей час , як розповів нам один з військових , їх трохи інфаркт не вхопив від хвилювання . Справа в тому , що поляки, які не розуміють небезпеки ситуації, розійшлися по території курити і шукати туалет . " Розумієте , туалет у нас – в " зеленці " (так називають зарості трави біля доріг та узбіч – там зручно влаштовувати засідки , їх часто мінують . – Авт . ) , – розповідає комбат . – Тобто без конвою туди ходити не можна . Застрелять іноземного гостя – виходить , ми не встежили " . Але це , як пояснює військовий , не найстрашніше : " Ми тільки приїхали і встигли вивантажити боєприпаси . Повністю не розташувалися . А у вас тут 20 чоловік зараз закурять . Нехай вже курять в одному квадраті – інакше все злетить у повітря . Причому збирати буде нема кого ...". Як виявилося , ще недавно батальйон розташовувався в іншому селі , але їх накрили " Градами " , і вцілілі солдати були змушені забрати вціліле озброєння і змінити дислокацію . Тому ми і застали їх на валізах .
"ЕКСКУРСІЯ". " А можна , я не поїду в цій гробовозке ? " – з такої фрази почалася наша поїздка в зону АТО від " Українського дому" в Києві. Справа в тому , що в автобус , розрахований на 50 місць , спробували завантажити 43 людини без групи супроводу (близько 7 чоловік). На таку кількість людей не розраховували , адже з собою ще везти кілограми гуманітарної допомоги (вона займає половину місця). Не вистачило на всіх і бронежилетів .
Починаємо з'ясовувати , чому так багато людей. Виявляється , автобус везе допомогу з Польщі , її супроводжує 23 поляки : четверо журналістів , решта – волонтери , які повинні особисто переконатися , що вантаж доставлений . По дорозі ми жартуємо , що іноземні гості " приїхали на екскурсію " . " Ми для них – як зоопарк . Приїхали подивитися , як нас тут стріляють " , – обурюється Стелла , яку ми підкинули з Києва до Половинково , а звідти вона поїхала в Щастя , де служить .
Військові не приховують : якщо нас раптом почнуть обстрілювати , то більшу частину пасажирів врятувати не вдасться. "Чим менше людей , тим більше шансів піти від обстрілу . По-перше , можна лягти на підлогу , по-друге , охорона може когось прикрити. А так ні місць , ні солдат не вистачить" , – пояснюють мені хлопці . Я їду поруч з хлопцями з групи супроводу. У разі стрільби мене обіцяють кинути в прохід автобуса на підлогу. Є шанс врятуватися , пояснюють мені , там є прошиті металом " барикади " .
А по-третє , поляки не розуміють , що їдуть на війну. Поводяться як на екскурсії : по дорозі п'ють пиво і сміються . Коли відкривається автобус , вони швидко розбігаються шукати їжу і туалет , після чого зібрати їх украй складно . Дорогою назад були випадки , коли їх заганяли в автобус , в тому числі стріляючи в повітря для того , щоб звернути увагу .
Є ще один нюанс : по зоні АТО бажано їздити в світлий час доби. А нам довелося зірватися зі Слов'янська на ніч дивлячись, бо іноземців " не влаштували умови бази". Все це не додавало любові до гостей. Враження самих поляків про поїздку неоднозначні. Багато запевняють , що зрозуміли нарешті , що війна по телевізору і реальна війна – різні речі.
"БАНДЕРІВЦІ"
На зворотній дорозі трапився казус , після якого сміялися навіть найсерйозніші . Одному з волонтерів з групи супроводу терміново захотілося ... в туалет . Як виявилося , караван з нашим автобусом зупинився посеред села ( здається , це була вже Харківська область). Треба було бачити обличчя місцевого жителя , який вийшов подивитися , хто ж творить непотребство біля його забору , і ... побачив людей з автоматами Калашникова , що прикривають " тил " " герою " . " Швидко все в автобус і їдемо ! " – скомандували волонтерам , коли зрозуміли всю незручність ситуації. " Уявляєте, яка була б стаття в російській газеті , – жартував потім півдороги старший в групі супроводу , Ігор . – " Бандерівці знущалися над нещасними жителями Донбасу , принижуючи їх на очах у їх же дітей. Діти плакали і благали припинити " . А ще мені зібрали аптечку з мінімальним реанімаційним набором . Як пояснили волонтери , про всяк випадок , раптом це врятує комусь життя по дорозі.
ПОРАДИ: БІГАТИ І НЕ ПАЛИТИ
У зоні АТО живуть за законами воєнного часу : наприклад , наші солдати міняють між собою гранати на сигарети , воду – на бронежилети . Обмін відбувається і з волонтерами , які таким чином постачають різні батальйони необхідним. Так , в якийсь момент під своїм сидінням я виявила деяку кількість гранат. Через час – над поляками стали " нависати " три гранатомети – їх вивантажили на верхні полиці автобуса . У зоні АТО можна добути й транспорт , також обміняти його на щось. Причому з документами . "Все як годиться , віджата у сепаратів " , – посміхаються військові.
А ще по фронту гуляють книжечки про надання першої допомоги та листівки з порадами бійцям – віддруковані на звичайних аркушах А4 і передаються з рук в руки. Поради написані, як водиться, з чорним гумором . " Це писав звичайний військовий , не письменник , стиль може кульгати " , – розводять руками волонтери . Перша порада , приміром , звучить так : "Якщо ви проводите зачистку ( останні години вашого життя ) , то як в анекдоті : в кімнату заходите удвох – спочатку граната , потім ви " . Ще одна корисна порада для зайшли в приміщення : ящики не відкривати , електроніку не включати , холодильник не відкривати , "навіть якщо хочеться їсти" , кришку унітазу не піднімати , не чіпати столи і стільці. "Все можна замінувати " , – запевняє автор листівки , якийсь Сергій -художник . " Бронежилет – це добре. Будь-який. Навіть беушний " , – свідчить ще один його рада . Є й серйозна мотивація для любителів подиміти : " Провівши кілька днів на свіжому повітрі , курця можна засікти за 70-100 метрів. Кидайте курити " . " Хто повільно бігає – швидко вмирає" , – радить Сергій -художник .