Олексій Нагрудний і Валентин Шпаков. Фото: прес-служба
Новий Рік – відмінний час для того, щоб сісти на дієту, почати нове життя, кинути шкідливі звички або, наприклад, сходити на нову українську комедію "Зустріч однокласників". Прем'єра фільму відбудеться 31 січн у всіх кінотеатрах країни. Режисер картини Валентин Шпаков розповідає про те, як вибирав головних героїв, з чим виникали труднощі, а що – запам'яталося найбільше.
- Чому ти знімаєш комедії ?
- Я вирішив, що, якщо ніхто не знімає – потрібно мені знімати. Ну, а якщо серйозно, я завжди був пов'язаний з комедією і гумором. Хоча у мене в планах спробувати свої сили у змішаних жанрах – наприклад, в комедійному фільмі жахів. Так, подобаються такі жанри, як комедії про похорон.
Тобі не здається, що на ринку українського кіно комедій стало занадто багато?
Ні, навпаки – в чистому вигляді на українському ринку комедій мало. Український глядач сьогодні звик до американського формату комедій. Він не те, щоб полюбляє їх – він до них звик, бо дивиться їх останні 20 років. До речі, наша "Зустріч однокласників" – це лірична комедія, все під контролем.
- Як ти розумієш, що цікаво глядачеві?
- Я просто намагаюся його розсмішити. Я намагаюся так розповісти історію, щоб це було смішно. Розповідаю історію, як в житті, як робив це ще зі школи: знайомлю з героями історії, зав'язую інтригу, далі пару несподіваних поворотів і приємний фінал! Все це, звичайно ж смішно і з запалом, інакше слухач-глядач засне ще на першому етапі.
- Наскільки історія в фільмі близька до реальності?
- Історія дуже життєва. В принципі, всі історії, які лежать в основі сценарію, беруться з життя. Ця історія могла статися з будь-ким, тому вона чіпляє, і в неї вірять.
- Чи є серед твоїх знайомих такі ж Льохи, Андрюхи і Валери (головні герої фільму "Зустріч однокласників")?
- Майже все в характері й поведінці головних героїв я брав з життя. Вигадати таке неможливо. У мене, як і у всіх, є такі запальні або втомлені від життя друзі. Є близька людина, у якого є дівчина і успішний бізнес, але немає дітей – і він продовжує вірити в те, що вони обов'язково з'являться, і я вірю разом з ним. Ще є близький друг, який постійно тільки і говорить про свої болячки. Головним героям тому і було комфортно в цих ролях, тому що частково вони щось брали від себе, а десь від своїх близьких або друзів.
- Більшість говорить, що Валерій Харчишин відкрився по-новому на цих зйомках. Що ти про все це думаєш?
- Я дуже переживав за Валеру до початку зйомок, бо він не актор. Але те, що у Валери вийде – я зрозумів відразу. До початку зйомок ми провели проби, і, якби у нього там не вийшло розкритися – я б відмовився від цієї ідеї. Варто сказати, що до того, як на цю роль був затверджений Валерій Харчишин, було дуже багато претендентів на неї – пробувалися актори, музиканти і люди зі світу шоу-бізнесу. Валера дуже добре вписався, тому що при погдяді нього дівчата ... мліють. У нього дуже романтичний образ.
Ще я погодився з кандидатурою Валери на цю роль, тому що у нього така цікава харизма. Внутрішньо він дуже спокійний, і цей його меланхолійний спокій в нашій історії виглядав як сильне почуття впевненості в собі. Валера тут не грав, а просто вів себе впевнено і спокійно. Саме тому більшість, побачивши цей фільм, почали говорити про нову межу Валери. Насправді – це просто його роль, йому не потрібно було грати мачо-мена.
- Чому всі сміються, коли говорять, що у Валери були важкі проби?
- У нас були групові проби, а у Валери одна з проб була в форматі "постільної сцени" – швидкого сексу. І це було досить складно відразу зробити, коли ти тільки прийшов на проби. Тим більше, що не завжди виходить залучити партнерку. До речі, на цю роль пробувалися людей 15.
- Наскільки тобі, як режисеру, було важко працювати з головними героями?
- Будь-який актор приходить в проект для того, щоб зіграти певну роль. Якщо він бачить, що режисер і продюсери розуміють, що вони роблять, і впевнені в результаті, то в більшості випадків вони дотримуються цієї ідеї, доповнюючи її. Люди, які встигли щось напрацювати в своєму житті – їм завжди є що сказати на майданчику. Тому було б дивно, якби Андрій Бурим ходив би за режисером і питав: "Що мені тепер робити?". Людина, читаючи сценарій, вигадує свої фішки. Складно не було, хіба що втома заважала процессу.
Що стосується акторів ... Андрій Бурим мене вражає своїм умінням перевтілення. У всіх проектах, де він задіяний, у нього все виходить дуже правдоподібно. Тобто, він не вживається в роль. Просто на період зйомок він стає тією людиною, яку грає. Він актор, який приймає свого персонажа, а це дає відчуття правдивості. Адже не можна вигадати погляд, подих або рухи такими, щоб в це повірив глядач. Все це у Бурима дуже круто виходить.
Льоша Нагрудний – професіонал. З ним я познайомився ще на зйомках "Інфоголіка", де він грав роль антагоніста. Спочатку він прийшов до фільму на епізодичну роль лікаря, але в процесі проб ми зрозуміли, що його типаж ідеально підходить під зовсім інший. У Олексія така зовнішність, що хочеться дізнатися, що там у нього всередині. Я залишився вражений його роботою в попередньому фільмі, і коли зайшлося про зйомки "Зустрічі однокласників", я в ньому відразу побачив одного з головних героїв. На цю роль навіть проби не проводили. Про Валеру я вже і так багато розповів, він привніс в знімальний процес якусь невловиму родзинку.
- У Голлівуді другорядним акторам дають "Оскар". Наскільки в Україні серйозно ставляться до підбору другорядних ролей?
- Я обожнюю підбирати акторів другого плану – це моя своєрідна фішка. Другорядний актор повинен максимально вписатися в головного героя. У фільмі "Зустріч однокласників" – це дружини головних героїв. Вони доповнюють головних персонажів, але не перетягують на себе ковдру. Я також дуже люблю використовувати у фільмі раптові появи епізодичних персонажів – вони дають свіжий подих картині. Наприклад, поява Віки Варлей і Тараса Цимбалюка (грали також в "СуперКопах" на НЛО TV – прим. Ред.) в епізодах – це реально круто виглядає! У мене є друг – Георгій Поволоцький, ми з ним давно дружимо і працюємо. У фільмі "Інфоголік" він був водієм, тут у нього була роль начальника охорони. Це буквально 30 секунд, але я кайфую від того, наскільки класно він це робить. Коли я телефоную йому і питаю: "Жора, що ти робиш?", Він завжди знає, що я хочу покликати його на епізодичну роль і каже: "Та без базару".
- Чи були якісь особливо цікаві локації?
- Для зйомок нам доводилося перекривати Черкаський міст. Ще ми приїжджали до Черкас шукати школу, яка була б фактурною. Я для цього телефонував Андрію Хливнюку (фронтмен гурту "Бумбокс", родом з Черкас, – ред.), питав, де у них є цікава школа. Він мені сказав, що є центрова 17-а, але там босяк на босяку. Врешті, вона вийшла і в кадрі красивою і реалістичною, бо там зовсім не "мажори" вчаться, а реальні хлопці.
Більшість з локацій, які є у фільмі – ми робили самостійно. Наприклад, такої зупинки, яка буде показана на екрані в одній зі сцен, немає в реальному житті. Наш оператор змусив постановників перефарбувати зупинку в колір, який відповідає стилістиці фільму. Тільки на те, щоб взяти дозвіл, пішло багато часу, пізніше з адміністрації надійшло запитання – чи не могли б ми перефарбувати зупинку з протилежного боку дороги в ті ж кольори?
А потім ми зрозуміли, що почалася відлига, хоч ми знімали в снігових локаціях. Тому у нас в кадрі багато штучного снігу. Спасибі UFC, які нам практично подарували цей сніг. Або наприклад, фасад поліцейської дільниці зробили з непримітної київської друкарні, а один з працівників постпродакшену був упевнений, що у нього по молодості навіть "привід" був у це відділення, тоді ще міліції!
- Скільки разів ти вже бачив фільм?
- Дуже багато разів, навіть не рахував. Напевно, раз тридцять.
- Зараз, коли ти його дивишся, він все ще здається тобі смішним?
- Ну, звичайно, я втридцяте поспіль сміюся над тими ж жартами. Але вкотре переглядаючи фільм від початку до кінця, відчуваю одну і ту ж емоцію – і вона мені подобається. У мене в процесі постпродакшену не було такого: "О ні, знову!" Я переглядаю фільм із задоволенням. "Зустріч однокласників" – це не одноразовий фільм. Я впевнений, що знайдуться люди, які 100% будуть його переглядати.
- Яке співвідношення гумору і лірики у фільмі?
- У цьому плані картина – це американські гірки, там є піки і того, і того. Але гумор і лірика тут дуже грамотно збалансовані ще на етапі сценарію. У фільмі є пікові моменти, коли люди послаблюватимуть животи від сміху. А є ліричні моменти, де глядача пробиватиме на сльозу – навіть на чоловічу сльозу.
Конструкція в цьому фільмі зовсім не поверхова. Вона викликає у глядача ностальгічні переживання. Історія героїв не просто пов'язана з дитинством – вона пов'язана з моментом. Адже у всіх в школі був випускний; це момент розставання. Він завжди пов'язаний з емоціями, наприклад, недомовленістю. На випускному такі моменти вихлюпуються, що і залишається в пам'яті. У цьому фільмі ця емоція чіпляє глядача, ми як би говоримо: "А пам'ятаєш, як це було у тебе?"
- Навіщо жінкам йти на такий "чоловічий" фільм?
- Цей фільм – відмінний шанс підглянути за чоловіками. Дуже смішно спостерігати за їхніми розмовами про жінок. Адже головні герої постають перед ними в образі дорослих і мудрих чоловіків. А між собою вони спілкуються, як ті ж пацани із запаленим юнацьким максималізмом. Жінки можуть посміятися над тим, якими бовдурами можна бути в 43. І що вони абсолютно не відрізняються від тих бовдурів, якими були в 16.
Наш фільм – це щось на зразок віртуального походу на зустріч однокласників. Більшість не готова зустрічатися з однокласниками лише тому, що у них не вийшло реалізуватися в короткій перспективі. А ось ближче до 40 років приходить розуміння, що статися – не означає нажити багато грошей або захистити докторську. Насправді, сенс "Зустрічі однокласників" в тому, щоб зібратися і поностальгувати. У нас суспільство зовсім по-іншому на це дивиться, викривляючи такі зустрічі. Один мій знайомий, перед власною зустріччю однокласників, купив собі з великими складностями коштовний годинник і "Ауді А5", тільки щоб поїхати в рідне село і показати, який він крутий.
- На які українські фільми ти ходив останнім часом?
- На фільми "Дике поле", "Шляхетні волоцюги", "Скажені весілля". Я намагаюся ходити на всі українські прем'єри.
- Що зараз відбувається в українському кіно?
- Я можу сказати, що українське кіно однозначно розвивається. При чому розвивається за рахунок того, що хтось один робить добре – тоді наступний режисер хоче бути на крок попереду, щоб підняти планку. Звичайно, до цих пір є люди, які мислять не критеріями якості, а скоріше кількості, бажаючи швидше заробити на новому фільмі. Але все одно індустрія кіно більше працює "за продукт", ніж "за гроші". Тим більше, я радий, що держава зараз підтримує кіно. І мене дивує, коли хтось каже: "Ось, виділили кошти, а на що ви їх витратили?" Так на те і витратили, щоб вчитися робити кіно. Через це проходили американський і європейський кіноринки. Немає такої тенденції в українському кінематографі, що держава виділяє гроші, а знімається одне гівно. Є вдалі експерименти, є – невдалі.
Наприклад, "Шляхетні волоцюги" – це дуже крутий експеримент, який класно зроблений в своєму жанрі. Але у нього не дуже хороші збори. Взагалі, я вважаю, що такі фільми потрібно популяризувати за допомогою телебачення, викладати в мережі.
- Що тобі найбільше сподобалося в процесі зйомок фільму?
- Працювати з тією командою, яка для нього зібралася. Я не настільки багатий художніми задумами і творчими рішеннями людина, тому для мене дуже важлива наявність команди однодумців. Це ті люди, які можуть привнести у фільм більше креативу і реалізації "картинок". Дмитро Фурсов – наша суперкреативність і витривалий оператор, Аля Бухтіярова – другий режисер, без твердої жіночої руки якої взагалі нічого б не було, Іра Сажина – мега крутий дизайнер, стиліст і наш начальник по костюмах, талановитий художник по світлу Женя Кособутський, який при мінімальних засобах робив неймовірні світлові рішення, наш чудовий редактор Діма Шостак ... Загалом, вся команда – ви просто космос!
Нагадаємо, що "Зустріч однокласників" – це повнометражний фільм, що розповідає про трьох друзів, які багато чого досягли в житті, але і придбали багато проблем. Це адаптація датської комедії Klassefesten, знята на замовлення телеканалу НЛО TV компанією Tauras Films за участю Idea Production і "Кінокомпанії ММД".