Альфред Хічкок. Фото з архіву "Сегодня"
Нейрофізіологи простежили за реакцією мозку глядачів на трилери Альфреда Хічкока і виявили, що вони в буквальному сенсі затягують людину всередину себе, змушуючи їїх ігнорувати навколишній світ і звертати увагу тільки на сюжет, йдеться в статті, опублікованій в журналі Neuroscience, повідомляє "РІА Новини".
"Багато людей часто говорять, що вони розчиняються в перипетіях того, що відбувається на екрані телевізора або на полотні кінотеатру, особливо коли фільм хороший – все навколишнє для них повністю зникає. Тепер у нас є нейрофізіологічні дані, які говорять про те, що глядачі дійсно "стягуються" в сюжет фільму", – заявив Метт Бездек (Matt Bezdek) з Технологічного інституту Джорджії в Атланті (США).
Бездек і його колеги прийшли до такого висновку, спостерігаючи за активністю мозку декількох добровольців, проглядали "Людину, яка занадто багато знала", "На північ через північний захід" Хічкока або "Чужого" Рідлі Скотта, перебуваючи всередині магнітно-резонансного томографа.
Як розповідають вчені, кінокадри виводилися не так на порожній екран, а всередині своєрідною рамки з миготливих і постійно мінливих "шахових" візерунків з білих і чорних клітин. Ця рамка, за задумом учених, повинна була відволікати глядачів від того, що відбувається на телеекранах.
Ці спостереження допомогли вченим розкрити цікавий феномен – коли за сюжетом фільму наступав тривожний або інтригуючий момент, активність у так званій зоровій борозні мозку, що відповідає за обробку візуальних сигналів, різко змінювалася.
Як виявилося, в такі часи активність в тих ділянках борозни, які відповідали за периферійний зір і спостереження за квадратиками, різко падала, тоді як нейрони, які відповідали за центральну частину поля зору, були максимально активними. Це означає, що доброволець фактично не звертав уваги на те, що відбувалося навколо нього, і фокусував увагу на тому, що відбувається у фільмі.
Подібна реакція, яку вчені називають "тунельним зором", спостерігалася і в ряді інших областей мозку, що відповідають за розпізнавання зорових образів. Як вважають вчені, ця особливість роботи нашої нервової системи допомагає нам краще запам'ятовувати те, що відбувається у важливі моменти нашого життя, а також дозволяє, досить несподівано, переживати те, що відбувається на екрані, як якщо б це траплялося в реальності з нами.