Сухарєв. Очікує операцію після Нового року.
Майже півроку тому, 7 серпня, "Сегодня" запустила рубрику "Потрібна допомога". У ній ми розповідали історії українських солдатів, які отримали поранення під час захисту територіальної цілісності України. За цей час ми встигли поділитися з читачами долями більш ніж 35 солдатів, багато з яких отримали важкі травми і досі продовжують лікування. Серед них – професійні військовослужбовці і добровольці, багато з них пішли на фронт з перших днів конфлікту. Серед найбільш тяжкопоранених – справжні герої: 26-річний майор Олександр Петраковський, який врятував тисячі військових і колону бронетехніки (про нього ми писали 25 вересня); кіборг з донецького аеропорту Олександр Терещенко (писали 23 вересня), який викинув гранату з укриття і врятував 30 товаришів по службі; лейтенант розвідроти Володимир Гера (писали 2 жовтня), що вивів з оточення 300 бійців. Цим хлопцям досі потрібні гроші на довгострокове лікування.
Скільки за час існування нашого проекту вдалося зібрати коштів, підрахувати складно. Але кожна публікація викликала десятки дзвінків. Примітно, що в основному дзвонили пенсіонери зі словами: "Ось, тільки отримала (отримав) пенсію, хочу передати солдатика. Після його історії довго сльози наверталися на очі...". Були випадки, коли на наші публікації звертали увагу вузькопрофільні фахівці, і ми пов'язували медика з родиною пораненого. Кілька читачів через "Сегодня" передали пораненим необхідні ліки.
Редакція вітає всіх військових з наступаючим Новим роком. Ми бажаємо, щоб в Україні не було нових поранених, а війна закінчилася в найближчі дні.
Наші підопічні поступово стають на ноги
"Сегодня" дізналася, як живуть герої наших попередніх публікацій: чи вдалося зібрати необхідні кошти і чи йдуть хлопці на поправку.
СУХАРЄВ. Командир 1-го відділення розвідвзводу батальйону "Айдар", 22-річний іванофранківець Олег Сухарєв був поранений під час мінометного обстрілу 29 липня. Найбільше постраждало праве передпліччя і ноги: снаряд вирвав частину м'язової тканини разом з нервом і частину кістки. Лікарі рекомендували лікування за кордоном, але хлопця ставлять на ноги вітчизняні фахівці в Києві. Зараз боєць очікує чергових операцій з нарощування тканин в одній зі столичних клінік. "У Німеччину й Ізраїль вивезти Олега не вдалося – іноземні лікарі забрали бійців з більш легкими травмами, – розповіла нам наречена Олега, Мар'яна. – Наступна операція призначена після Нового року – чекаємо, поки зростуться кістки на руці і нозі".
Олег вже може сидіти, але встати на ноги зможе нескоро. А поки родина та волонтери продовжують збирати кошти на відновлення бійця. "Багато відгукнулися, ми дуже вдячні всім небайдужим! Попереду ще кілька операцій і реабілітація. А поки ми шукаємо гроші, Олег щодня говорить про те, що обов'язково повернеться на фронт після одужання", – розповідає Мар'яна. До речі, будучи вже в госпіталі, хлопець наважився на важливий крок – він зробив пропозицію руки і серця Мар'яні: "Ми вже кілька разів збиралися подати заяву в київський загс, але через раптове погіршення стану Олега ці плани відкладалися. Вирішили, що узаконимо наші стосунки, коли він буде на ногах".
ГЕРА. 23-річний житель села Чернилява, Володимир Гера, ціною власного здоров'я врятував близько 300 товаришів по службі, що потрапили в кільце російських військових під Лутугине наприкінці серпня. Молодий лейтенант розвідроти 24-ї механізованої бригади вивів товаришів, але сам врятуватися від мінометного вогню не встиг: осколки пробили праву руку, роздробили хребет і пошкодили спинний мозок. Тиждень тому боєць пережив останню операцію в Київському інституті нейрохірургії ім. Рамаданова. "Наші лікарі спочатку не хотіли займатися Володею. Але після публікації в ЗМІ, в тому числі і у вашій газеті, один столичний чиновник порадив потрібних фахівців і організував операцію. Вона пройшла успішно, і зараз ми чекаємо, коли Володя прийде до тями", – розповіла мама Володимира, Марія.
Відновлення після операції буде тривалим – від півроку до 10 місяців. Лікарі пропонують реабілітацію в Німеччині, а сім'я продовжує шукати фінансову допомогу. "Тримається Вова дуже мужньо. Пам'ятаю, коли ми з чоловіком почали його заспокоювати, він нам дуже строго сказав: "Перестаньте! Це я вас повинен заспокоювати", – згадує з посмішкою мати бійця. За її словами, Володя не припиняє повторювати, що обов'язково стане на ноги – інакше ніяк. Після одужання хлопець планує повернутися в армію.
ПЕТРИНКО. 22-річний розвідник з Кіровограда Василь Петринка воював на Донбасі у складі 3-го Кіровоградського полку спецпризначення. 15 липня під Ізварине його взвод потрапив під мінометний обстріл, в ході якого боєць отримав поранення в голову. Множинні оскільки в тілі, два тижні коми, набряклість головного мозку...
Зараз боєць вдома: у лютому його чекає пластика голови і реабілітація. Наш герой вже відчуває себе набагато краще, хоча нога все ще продовжує відновлюватися після пролежнів. Через це хлопець ходить з труднощами, але візити до фахівців дають свої результати. "Ліки він поки тимчасово припинив пити – почалася алергія. Але сеанси у невропатолога і фізіотерапію відвідуємо регулярно", – розповіла нам мама бійця, Ірина Анатоліївна. Мова у хлопця вже відновилася, але у нього все ще погано з орієнтацією і пам'яттю. Василю дали групу – інвалід війни.
Лікарняне ліжко зовсім не заважає хлопцеві будувати плани на майбутнє і навіть отримати довгоочікуваний диплом бакалавра. "Вася тримається молодцем і вже планує продовжити навчання наступного року", – поділилася планами мама Ірина. Поки ж сім'я продовжує збирати гроші на лікування та реабілітацію Васі. Також хлопець потребує медикаментах для відновлення мозкової діяльності, які останній раз довелося купувати в Японії. "Ми безмежно вдячні всім, хто проявив участь до нашої біди. Після публікацій його історії допомога стала дуже відчутною. Кожна гривня дуже важлива нам", – розповіла мати Василя.
ІЛЬЧЕНКО. 25-річний артилерист Максим Ільченко з Краматорська залишився серед двох десятків військових Білоцерківської 72-ї мотострілецької бригади, що не перейшли на територію Росії, а пробивалися до своїх по території, контрольованій бойовиками. Хлопці потрапили в засідку: куля увійшла трохи нижче правої скроні Максима, по дотичній вийшовши через ліву щоку і пошкодивши очі. Українські лікарі вже зробили Максиму операцію на щелепі: тепер він може нормально розмовляти і є. Завдяки ЗМІ знайшлися волонтери та меценати, які організували Максиму лікування в США. "Починаючи з жовтня Максим знаходиться в Філадельфії. Там йому робитимуть операції на оці. А друге око, швидше за все, доведеться видалити", – розповів батько бійця, Олександр. З сином він постійно тримає відеозв'язок по інтернету і слухає історії про інших поранених, які проходять лікування разом з Максимом. До Києва боєць планує повернутися в січні і вже будує плани на майбутнє. "Максим у нас реаліст. Він не будує ілюзій і прекрасно розуміє, що, швидше за все, втратить зір. А це означає, що до своєї професії комп'ютерника він ніколи не повернеться. Але сумувати – не в його дусі: син активно шукає інші варіанти заробітку. Наприклад, подумує піти на курси масажиста", – говорить батько Максима.
МАЛЕНЮК. 22-річний офіцер 26-ї Бердичівської артилерійської бригади Андрій Манелюк з Гайсина отримав поранення у Красному Яру на початку серпня. Його з товаришем накрило вогнем з міномета, але Андрій, незважаючи на контузію, витягнув одного з-під обстрілу. Боєць отримав осколкові поранення в плече, в шию і в ногу. Відразу лікарі не бралися оперувати хлопця – надто небезпечно розташувалися осколки. Необхідну операцію бійцеві провели лише пару місяців тому – після того як вінницькі медики перейняли досвід дніпропетровських колег по вилученню осколків потужним магнітом. Таким чином з хребта Андрія вдалося витягти два чужорідних тіла, і це не вплинуло на його опорно-руховий апарат. Після чотирьох місяців лікування бійця виписали з лікарні, і він повернувся в свою частину: там Андрій проходить реабілітацію і п'є таблетки. Продовжують мучити бійця і наслідки травми: "У нього сильні головні болі, і почав розвиватися лівобічний тик. Збір коштів на лікування ми вже закінчили. Ми дякуємо всім, хто нам допоміг", – розповіла нам мати бійця, Тетяна. Андрія поки не допускають до польової роботи: він займається канцелярією і продовжує мріяти про повернення на фронт.