Сергій Мокрицький. Хотів зняти історичний фільм, який буде цікавий нинішньому поколінню.
- Сергію, у вас за плечима багатий операторський досвід. Допомагало вам це, коли ви стали режисером "Незламної" (нагадаємо, фільм у прокаті з 2 квітня. – Авт.)?
- Я не люблю, коли режисер тягне за собою хвіст попередньої професії. От, припустимо, він був раніше доктором або водієм тролейбуса – і що, він тепер повинен знімати тільки про лікарів і тролейбуси? У "Незламній" мені дуже пощастило, тому що оператор Юрій Король – справжній професіонал, так що мені не доводилося включати своє "операторство".
- Як багато спецефектів ви використовували в "Незламній"?
- Дуже багато. Адже це історичний фільм про події в двадцятому столітті, знятий в столітті двадцять першому. Немає жодного кадру, який в тій чи іншій мірі не був би зворушений комп'ютерною графікою. Є кадри, які взагалі малювалися з нуля, а є такі, де були замальовані кондиціонери, рекламні вивіски на старих будівлях, іномарки на дорогах. Загалом, спецефектів дуже багато, просто в різних місцях вони в різній концентрації – від стовідсоткового до півторавідсоткового.
- У картині також море вибухів...
- От якраз вони все зняті живцем. У мене в команді був хороший фахівець – український піротехнік Олександр Суворов: у нього за плечима дуже багато масштабних робіт – наприклад, "Дев'ята рота". І, по-моєму, він перевершив сам себе: вибухи справжні навіть ті, що відбувалися за півметра від актора. Саша настільки професійний, що артисти ні на секунду не хвилювалися за себе.
А взагалі і вибухи, і падіння – це, за великим рахунком, звичайна кінематографічна робота. А ось що було по-справжньому круто – так це горіння. Зазвичай в кіно горить не вся людина, а лише якась її частина. Ми ж "спалювали" своїх акторів повністю. Все це небезпечно, якщо до цього ставитися халатно. У нас же все до питання підходили відповідально, тому жоден артист і жодна тварина не постраждали (сміється).
Втім, імовірність постраждати зберігається завжди, в кожному кадрі: адже можна навіть стрибнути в неглибоку яму і зламати ногу. Але у нас всі актори були надзвичайно спортивними. Що витворяла та ж Юлія Пересільд (виконавиця головної ролі. – Авт.) – вона була просто приголомшливою! І дозволяла повністю себе заривати і засипати кілограмами сажі, щоб потім повставати з попелу, як фенікс.
Юлія Пересільд. Майже всі трюки у фільмі виконувала сама.
- У трейлері до фільму звучить пісня "Океану Ельзи" "Обійми". Чому саме вона, і як ви домовлялися з групою, щоб використовувати її?
- З групою домовився продюсер картини Єгор Олесов, він добре знає "Океанів", адже Олесов за першою спеціальністю композитор. Я ж сам – великий фанат цієї групи: завжди слухаю їх в машині і з нетерпінням чекаю нових дисків. Коли я почув цю пісню в альбомі "Земля", зрозумів, що потрібно смикати за будь-які ниточки, але обов'язково домогтися того, щоб вона звучала у мене в стрічці. Коли ми знімали, я знав, у якому конкретно моменті вона повинна грати і як саме потрібно знімати цю сцену.
Офіційний же саундтрек до фільму написав композитор Євген Гальперін. Він раніше жив в Україні, а зараз – в Парижі. Талановитий музикант, писав для фільмів Люка Бессона, для стрічки "Голодні ігри". Словом, свою справу знає. Він написав дуже тонку і ліричну музику, яка підкреслює найважливішу думку картини – дівчаткам не місце на війні. Вони повинні цілувати, народжувати, смажити на кухні яєчню, але не воювати. Втім, хлопчики воювати теж не повинні.
- Заявлений бюджет фільму в $5 млн – рекордний для нашого кіно. Напевно це ще й велика відповідальність – знімати картину з такими витратами?
- Ну, я людина далеко не молода, і амбіції у мене вже давно не зашкалюють, щоб переживати про таке. Кіно для мене взагалі безвідповідальний захід, адже все це – фальш. І моя відповідальність тут не перед бюджетом, а перед глядачем. За гроші нехай продюсери переживають.
- Які у вас надії на касові збори "Незламної"?
- Гроші це, звичайно, добре, але мене більше турбують почуття глядачів: чи зможу я їх торкнутися? Звичайно, хочеться, щоб люди ломилися в кінотеатри, збори були приголомшливими, і я став неймовірно багатим. Але емоції людей, чесно кажучи, мене зараз хвилюють сильніше.
- Ще жоден український фільм, на жаль, так і не зміг себе окупити. Якою має бути стрічка, щоб дохід від прокату дозволив творцям не тільки вийти в нуль, але й заробити?
- Як людина, яка вивчала математику, дозволю собі міркувати таким чином. Перше завдання – окупитися. Тут є наступний варіант: зняти максимально дешеву стрічку. Яскравий приклад – наші американські колеги, які за 8000 доларів зняли "Відьму з Блер". Другий варіант – залучення зірок. Приміром, фільм, в якому грає Роберт Де Ніро і Аль Пачіно, вже приречений на успіх. Третій варіант – фільм повинен бути злободенним, емоційним, про те, що зараз турбує людей. Як "Майдан" Лозниці.
- Як сталося, що в Росії у фільму буде назва "Битва за Севастополь", а в Україні – "Незламна"?
- Фільм запускали два роки тому. Залишити назву "Битва за Севастополь" – це вимога прокатника "20 століття Фокс". Для України ж було прийнято рішення змінити назву. Було безліч варіантів, наприклад, "Жінка-смерть", "Постріл на світанку", щось там ще... Сиділи, жартували, думали як краще перейменувати, і в підсумку вибрали "Незламна". Ну, а мені як режисеру воно подобається, адже розкриває характер Людмили Павличенко. Вона була сильною і великою жінкою, і не ламалася, як би їй складно не було.
- Наскільки ситуація в країні вплинула на зйомки фільму?
- Ми разом з виконавчим продюсером намагалися вирішувати питання, пов'язані зі зйомками, по мірі їх надходження. Ми розуміли, що єдині, що нам потрібно знімати кіно, і знаходили вихід з положення. Наприклад, знімали під Києвом або Хмельницьким. Поле – скрізь поле. Наші художники могли з легкістю перетворити поле під Києвом, наприклад, на поле в Криму.
Криваві сцени. У кадрі – максимум реалістичності.
- Ви зняли кіно про війну. А про що б ви ніколи не знімали?
- Мабуть, забороненої теми немає. Мене більше цікавить не сама тема, а засіб її вираження. Приміром, порно – теж адже своєрідна форма відображення теми любові, чи не так? Але мені ближче те, як про любов розповідається в "Ромео і Джульєтті". Немає поганих тем – є погана інтерпретація. Тому я, напевно, не буду знімати кіно, де продюсер або актор представлятимуть тему інакше, ніж я. Хоча хто його знає, раптом мені запропонують такий космічний гонорар, що я відкину всі свої принципи в сторону (сміється)?
- Ви прийшли в кіноіндустрію на початку дев'яностих, в переломний для країни час, коли ця сфера переживала занепад. Пам'ятаєте, як справлялися з труднощами?
- Звичайно, пам'ятаю! Може, в це не сильно віриться, але я завжди намагався у всьому бачити світлу сторону, витягти якийсь позитив навіть у ті безпросвітні часи. Так, зарплати були маленькими, перспектив не було. Але все одно без діла не сидів – завжди над чимось працював, щось знімав. Особливо багато було документальних фільмів. Мені пощастило познайомитися і поспілкуватися з багатьма великими особистостями, і я можу дякувати долі вже як мінімум за це. Я адже знімав Олександра Солженіцина, Ігоря Моїсеєва, Тоніно Гуерра, Бориса Васильєва... Це такий багаж, який залишиться на все життя. Часи не вибирають – у них живуть і вмирають. Я – живий.
- А чим вам запам'яталася робота з Солженіциним?
- Мене вражало його вміння працювати і концентруватися. Коли він писав – а він це робив, стоячи за пюпітром, – то перебував у своєму просторі. Що б навколо не відбувалося, він створював якусь абсолютно креативну і неметушливі ауру і творив. Дивлячись на нього, думаєш: а от би мати хоча б п'ять відсотків цього вміння збиратися з духом. У нього варто було повчитися працювати!
- Коли ви працювали у фільмах оператором, вас не зачіпало, що вся слава йшла режисерові?
- Не дуже. У режисера адже відповідальність в рази вище. Якщо ти так цього хочеш – будь ласка, знімай своє кіно. А взагалі є багато операторів, які відомі в усьому світі і прославилися саме своєю діяльністю. Приміром, той же "Бердмен" отримав чотири "Оскари", один з яких вручили оператору.
- Що вас надихає як художника і що допомагає боротися з лінню?
- Ну, от пару хвилин тому по коридору пройшла звукорежисер Маша. Вона вчора працювала весь день, поїхала пізно, а сьогодні прийшла на роботу з чистими волоссям, красиво нафарбована, в симпатичный облягаючій спідниці – ось вона мене надихає. А ще – краса, діти, дружина, їжа, сніг, небеса, література, музика, театр, фотографії моїх предків, які на мене дивляться. Але все це і заважає. Ті ж книги – їх адже так багато, а прочитати хочеться все! А з приводу ліні – навіщо з нею боротися? Просто потрібно одного разу "налінуватися" настільки, щоб вже було ліньки лінуватися.