Євген Євтушенко. Фото: В'ячеслав Прокоф'єв/ТАСС
На 85-му році життя зупинилося серце легендарного поета Євгена Євтушенка. Смерть наздогнала Євгенія Олександровича в Талсі (Оклахома, США), де він проживав останні 26 років. За кілька днів до смерті його екстрено госпіталізували до клініки. У нього була онкологія четвертої стадії, яка повернулася до нього після операції з видалення нирки, що відбулася близько шести років тому. Згідно з останньою волею поета, його поховають на передєлкінскому кладовищі в Москві, неподалік від місця, де покоїться Борис Пастернак. Прощання відбудеться орієнтовно 7-8 квітня. "Сегодня" зв'язалася з друзями і колегами Євгена Олександровича, і вони поділилися з нами своїми спогадами.
Раймонд Паулс, композитор
"Востаннє в Ризі ми зустрічалися, коли у нас був спільний концерт, присвячений випуску альбому "Дай Бог". Він тоді зустрівся з Інтарсом Бусулісом, який виконував всі пісні. З ним взагалі кожна розмова була немов спектакль, він же був не тільки поетом, а й актором. Пішов дуже талановитий поет світового масштабу. Цікавий, інтелігентний, розумний, темпераментний. Переважно я писав музику на його вже готові тексти, і змінювати щось я не мав права, та й не хотів. Пам'ятаю, була смішна ситуація, коли Бусуліс сказав Євтушенку, що народився в латвійському місті Талсі. Виявилося, що в Америці Євген жив в місті точно з такою ж назвою – ось такий збіг! А ще пам'ятаю, як свого часу на його концерти ломилися тисячі – точно, як на рок-концерти. Пішла ціла епоха, еліта того часу. Слідом за Робертом Рождественським, Андрієм Вознесенським, Беллою Ахмадуліною. У житті у Євтушенка було багато цікавих любовних романів, тому про любов він умів справді говорити дуже красиво. Одна з моїх улюблених, яку ми створили разом, – "Я люблю тебе більше природи".
Андрій Дементьєв, поет
"Про те, що помер мій друг, я дізнався в Єрусалимі, де зараз пеербуваю. Для мене це, безумовно, удар, адже ми все життя пройшли пліч-о-пліч. Останнім часом ми особливо дружили. Він приїжджав до мене до Твері – до мого будинку поезії. Рік тому пам'ятник поставили поетам-шістдесятникам, він на відкритті виступав. Незважаючи на те що він вже не дуже добре почувався, він до останнього виходив на сцену. І ще чотири роки тому він просив мене, як організатора свого творчого вечора, не скорочувати хронометраж – мінімум три години спілкування з публікою, і ніяк не менше. Мені особливо приємно, що в Києві його люблять і пам'ятають. Я радий дуже дзвінку з Києва, адже чітко запам'ятав, як кілька років тому Євген Санич сам мені телефонував з Києва і натхненно розповідав про виступ у вас. Він так був радий, що в залі було багато молоді, що його поезію знають і люблять. Наша перша зустріч відбулася, коли нам було років по 19-20. У нас же з ним різниця невелика, ми обидва раки зодіаку і дні народження поруч – у нього 18 липня, у мене на два дні раніше. Пам'ятаю, коли він друкувався в журналі "Юність", де я був на той момент редактором. Ці номери розходилися миттєво. А зовсім нещодавно ми бачилися в Передєлкіно. Він дуже хотів бути похованим саме там, поруч з Пастернаком, Рождественським. Ох, як важко говорити про нього в минулому часі... Він так любив це життя, своїх читачів, свою родину. Це непоправна втрата".