Лія Ахеджакова. Фото: канал "Україна"
Приїзд Лії Ахеджакової на ОМКФ став сюрпризом, про який публіці стало відомо в день її прибуття. Артистка приїхала в Одесу, щоб представити фільм Сергія Лозниці "Лагідна". У драмі, знятій за мотивами однойменної повісті Достоєвського, вона зіграла правозахисницю, яка намагається допомогти родичам ув'язнених. І все це на тлі тотального свавілля в містечку, що розкладається, в якому знаходиться в'язниця... Тільки Лія Меджидівна зайшла в кімнату для спілкування, вона тут же заповнила весь простір своєю чарівністю. Вона дуже тендітна. Але з дуже сильним внутрішнім стрижнем.
ПРО СТУПКУ
"Зі Ступкою ми були партнерами. А що таке партнер? Це рідна людина. Це коли на сцені ти частина його, а він – частина тебе. Коли він з'являвся на майданчику, наступало справжнє свято, він був таким веселим! Особливо мені запам'ятався один момент перед важливою прем'єрою вистави в Пітері. Лежимо ми удвох на сцені, через мить на нас повинно впасти світло, і ми повинні почати грати... А ми так хвилюємося! І тут він мені так тихо-тихо шепоче: "Лільок! Що у нас за така проклята професія? Ось стояв би зараз зігнутим, рвав би буряк, і все було б добре. А тут удвох з тобою трясемося від жаху і не знаємо, що буде – полюбить нас глядач чи ні". Ніколи не думала, що буду в Одесі без нього... Світла йому пам'ять!"
ПРО МИНУЛЕ
"Якби була можливість повернутися в минуле, коли я була молодою актрисою, і дати собі рад ... Я б сказала: нікому не давати порад, і самій нічиїх порад не слухати".
ПРО ПОЧАТОК КАР'ЄРИ
"Не своєю справою я ніколи не займалася. Але барахло грала – спочатку. Тому що грошей не було, така зарплата злиденна, і варіантів інших не було. Я думала, що так і буду все життя цим займатися, буду такою ось "актрисою на роль барахла". Але з'явився Ельдар Олександрович Рязанов, підвищив мою самоідентифікацію, і я вже щось вибирати стала. Потім моторошна на мене річ напала: я мала назву "актриса яскравого епізоду". Але потім я вирішила, що все, я більше не хочу цього і відмовилася від усього. У театрі схожа ситуація була: в ТЮГу я зіграла у виставі "Я, бабуся, Іліко та Іларіон", і все – пішли одні бабусі! У них захворіла актриса, яка їх грала, я тут же стала до верстата, і поїхало – одна бабуся краща за іншу. Тут прийшов мій друг Віктюк, взяв чотири п'єси Петрушевської і сказав, що всі ролі гратимуть кращі актриси "Современника". А мені він, такий хуліган, шепнув: "Лільок, всі їх ти будеш грати". І ось коли я зіграла "Квартиру Коломбіни", у мене почалося нове життя в театрі".
ПРО ВІДЧАЙ
"Що допомагало взяти себе в руки, коли з роботою було погано? Нічого, руки були опущені. Віри в себе не було ніякої, а це – страшна трагедія. І взагалі, незатребуваний актор часто стає заздрісником і інтриганом, тому що це так образливо, коли ти не потрібен. а ще непросто, коли твоя подруга поступово стає не просто потрібною, а зіркою театру, в той час як ти сидиш і в'яжеш. У той час було погано з речами, і ми всі в'язали. У мене був період – вісім сезонів жодної ролі! Слава богу, що кіно час від часу виникало".
ПРО ЛОЗНИЦЮ
"У фільмі Сергія Лозниці мене трохи. Але він мені запропонував такий сценарій, що альтернативи не було – потрібно було бігти терміново. І я щаслива, тому що таких пропозицій у мене немає. Пропонують різні фільми, серіали, але не такі. Один серіал був на 150 серій! А я питаю: "Це як? Я помру, а ви все будете знімати? "А мені у відповідь: "Не переживайте, ми все за літо знімемо". Я постійно стежу за творчістю Лозниці, все переглянула – і "Щастя моє", і "Аустерліц"... Ну , все, що він робить, – це моє! це те, чого я чекаю зараз від кіно, від театру, від діячів культури – це сенси, в яких ми живемо, які нас мучать, які і є біль нашого часу. Лозниця саме такий, і він це робить на найвищому рівні".
ПРО ВИБІР
"Я намагаюся грати тільки те, що мене чіпляє, в чому є сенс, і тому мало знімаюся в кіно. А було, що так вмовляють! Ось звали, наприклад, в фільм "Любовь-морковь"- тут я відразу все зрозуміла, з першої секунди. Але напали на мене, причому дуже хороші люди. Вони ще в цю агітацію, в цей піар дивовижну людину вшкварили – Льошу Серебрякова. І Льоша, дивлячись мені в обличчя, так умовляв! Хоча сам би в житті на це не підписався – у нього вибір є. Він за барахло не візьметься. Але мене вмовляв, тому що дружив з тим режисером. Говорив, що перепишуть роль, хоча ніколи такого не відбувається".
ПРО ОДЕСУ
"Я знімалася на Одеській кіностудії до останнього моменту, поки там не залишилися одні собаки і виробники взуття. Навіть не пам'ятаю, як називався останній фільм, пам'ятаю тільки, що Оля Волкова там теж знімалася, і альтанка з білими колонами була біля моря".
ПРО ЩАСТЯ
"Що робить мене щасливою? Буває, подивишся якийсь божевільний фільм і потім ще тиждень не можеш від цього відійти. А потім ще дзвониш друзям і радиш це все. Або спектакль новий подивишся – ходиш приголомшений. Такі ось зустрічі в Одесі теж, звичайно, надихають".
ПРО ПАРТНЕРСТВО
"Бувало, доводилося грати з прекрасним артистом, але це жах був. Він грав сам, один! Ось як в опері – виходить на перший план і виконує арію свою. І з цим нічого не можна зробити – це властивість обдарування, коли людина завжди грає моновиставу . Але є і ті, які не для себе грають, наприклад Ігор Кваша – він мені грав. Він поруч, він близький. І Ступка таким був: коли нас знімали, він трохи відсовувався, щоб моє обличчя було краще освітлене".