Дві студентки-моделі з Дніпра стали ведучими шоу "Гаряча зміна". Фото: facebook.com/gorjachajasmena
Змінити модний подіум на зовсім не дівочу професію і зануритися в енергетику та вугільну промисловість вирішили дві студентки-моделі з Дніпра – зірки комедійного телешоу "Ліга сміху" Катерина Воронова та Аліна Кошарна. Пройшовши кастинг, сміливі дівчата стали ведучими проекту "Гаряча зміна", останній епізод якого недавно вийшов в ефірі "34 каналу" та телеканалу "Донбас". Моделі на собі відчули всі тонкощі технічних професій, вивченням яких займалися протягом 10 випусків проекту. "Сегодня" поспілкувалася з ведучими "Гарячої зміни" і дізналася, як проходили знімальні дні і з якими труднощами довелося зіткнутися на виробництві.
- Як потрапили в "Гарячу зміну"?
Аліна Кошарна (А. К.): Спочатку ми почули про кастинг на "34 каналі", куди і вирушили. Не знаючи тонкощів задуму, ми отримали тему і установку – імпровізувати. При відборі дивилися, як ми розкриємо тему і чи зможемо доступно пояснити все глядачеві.
Катерина Воронова (К. В.): Ми придумали цілий спектакль про цю професію, який показували разом з оператором. У підсумку нас затвердили.
А. К.: Напевно, ми підкупили своїм сміхом, грайливістю і невимушеністю.
- Чи легко проходили зйомки?
А. К.: Перша зйомка була найскладнішою, бо тривала з п'ятої ранку до півночі. Тоді ніхто толком не розумів, як передача повинна виглядати в кінцевому підсумку. Кожен шукав себе, все разом шукали золоту середину. Це реаліті-шоу, і в ньому мало постановочних моментів. У першій передачі ми пиляли дерева. Я навіть плакала. Уявіть, я – тендітна дівчина, вперше в житті тримаю в руках заведену пилу. Емоції неймовірні.
К. В.: Учасники знімальної команди були незнайомі між собою, тому перший час ми один одного не розуміли. Але коли проводиш цілих два дні на зйомках, потім приходиш на начитки, кожен день зустрічаєшся з усією командою, то звикаєш. У підсумку ми здружилися.
А. К.: Найголовніша складність передачі – змусити себе зануритися в атмосферу. Ти повинна на знімальний період стати шахтарем, і за цей час зрозуміти тонкощі професії зсередини. Завдяки "Гарячій зміні" я поборола страх висоти, страх замкнутого простору. Але найскладнішою для нас виявилася шахта, яка була в шостому випуску. Ми тоді не знали, що нас чекає і пройшли під землею три кілометри пішки.
К. В.: Нам сказали, що в шахті буде холодно, тому банщиці добре нас одягли. А насправді там виявилося дуже навіть тепло. У якийсь момент я впала. Потім плакала. Це було справжнє випробування. Крім того, страшно було спускатися в саму шахту. Відмовитися від виконання якогось завдання не можна, адже тоді не вийде хороший репортаж, а насправді було дуже стрьомно. Або лізти в лаву – довгий вузький тунель діаметром метр, в якому все рухається. Боїшся, що на тебе впаде вугілля. Це було складно. Потрібно перебороти свої страхи.
Катерина Воронова і Аліна Кошарна. Фото: facebook.com/gorjachajasmena
- Як на вас реагували герої програм – справжні працівники підприємств?
А. К.: Герої програми нам завжди допомагали, особливо в шахтах. Вони були постійно поряд, тому що, перш за все думали про техніку безпеки – це у ДТЕКівців завжди на першому місці. Завжди за нами дивилися, ми ж ще такі навіжені, можемо руки не туди засунути, або піти не туди.
К. В.: Після першого інструктажу чоловіки проводжали нас сміхом, але потім ми подружилися. Їм було цікаво брати участь в зйомках, вони відчували себе зірками. Тепер, коли вони приїжджають в Дніпро, ми зустрічаємося і спілкуємося.
- Які бували кумедні ситуації?
К. В.: Так склалося, що в програмі я робила все найскладніше. Наприклад, забивала щось молотком. Режисери радили Аліні зробити щось подібне, але виходило комічно: вона вирішувала то важку сумку понести, то натиснути на якусь пускову кнопку, що саме по собі проста дія, але вона викликалася виконати цю "складну роботу".
А. К.: У мене було завдання вкрутити лампочку. А я, нагадаю, боюся висоти. Я в сльозах залізла на драбину, по техніці безпеки пристебнулася спеціальним карабіном і почала її вкручувати. Але закрити плафон ніяк не виходило. У підсумку мені сказали спускатися, але Катя вирішила завершити роботу і полізла закривати плафон. Оператор в цей час зняв лише її руки. І вийшло, ніби я таки успішно вкрутила лампочку, але Катиними руками, однак це залишилося за кадром.
К. В.: У кожному випуску є дозвілля героя. І ось якось ми пішли за грибами, а в лісі їх зовсім не було. Ми шукали-шукали, але нічого. Вдалося знайти лише один, так він став зіркою програми: ми його скрізь потім ставили, щоб зняти – то тут, то там: "О, дивись, ще один гриб".
- А чи було щось таке, що вас здивувало? Або, може бути, злякало?
А. К.: Здивували масштаби. Приходиш на виробництво і відчуваєш себе мурахою. Там налагоджений механізм роботи: всі бігають, кожен чимось зайнятий і ти навіть не встигаєш все вловлювати.
К.В.: Дивує, як люди працюють в такій обстановці. Наприклад, в шахті доводиться трудитися в лаві, де все рухається і прямо біля тебе їде конвеєр. Це страшно. Всі в один голос говорили: головне на виробництві – дружна команда, і тепер ми це розуміємо.
А. К.: злякались відповідальності. Ми повинні показати людям, що енергетика – це не тільки важливо, але і цікаво. Але щоб при цьому люди не ставилися до шоу, як до чогось комедійного. Це розважальна програма, але вона несе в собі великий підтекст.
Фото: facebook.com/gorjachajasmena
- Яким особисто для вас виявився досвід роботи в такій передачі?
А. К.: Головне – досвід роботи в команді. Розумієш, що у тебе є відповідальність за глядача, за героя, за подачу інформації, відповідальність за свій колектив. Ми зрозуміли, що це все дуже цінно. Досвід, коли ти розумієш, як вести себе в некомфортній обстановці. Ти раніше ходила по подіуму, а зараз в шахті, без макіяжу і ламаєш нігті.
К. В.: Досвід роботи в кадрі. Якщо порівняти перший і останній випуски, то буде видно наш
ріст. Ми навчилися з легкістю говорити з людьми, і для нас, як для телеведучих, це дуже важливо.
- Яка з робітничих професій здалася вам простоюй, і яка виявилася найскладнішою?
А. К.: Найбільш спокійною видалася професія диспетчера. Там немає небезпеки, немає неймовірних пригод. Але це більш розумова робота. Найскладніша – прохідник, тому що потрібно багато ходити (сміється).
К. В.: Мені здається, найскладніше – бути шахтарем.
- Назвіть три найбільш цікаві.
А. К.: Особисто мені цікавими видалися професії гірника очисного забою, інженера релейного захисту та автоматики і електрослюсаря.
К. В.: Електромонтер, прохідник і машиніст енергоблоку, тому що в тому випуску ми дуже красиві (сміється).
- Вам став у пригоді досвід роботи на виробництві у житті?
А. К.: Так, тепер вдома можу вкрутити лампочку, поміняти розетку. Можу з кимось в розмові хизуватися знаннями і розповідати, як в шахту спускалася.
К. В.: Можу поміняти вдома вимикач. У мене тато колись працював в шахті імені Героїв Космосу. І я тепер, як тато.