Мурахи сліпі: вони покладаються тільки на нюх і дотик, і іноді нюх грає з ними злий жарт. У пошуках їжі мураха виділяє пахучу речовину – феромон, щоб інші мурахи могли піти за ним. Якщо мураха втрачає джерело запаху їжі, вона може випадково наштовхнутися на власний слід і піти по ньому, залишаючи ще більше феромону, – передає popmech.ru.
Відчувши гормон, до подорожі по колу примикають інші мурахи, посилюючи хімічний сигнал. Мурашкам здається, що вони йдуть по все більш чіткому сліду, в той час як насправді вони ходять колами, поки не вмирають від виснаження. Лише небагатьом особинам вдається вийти з кола смерті.
Найбільше мурашине коло смерті спостерігав американський мандрівник Вільям Біб в 1921 році в Гайані: його діаметр становив 635 метрів, а протрималося воно близько 2 днів.