Назвати фільм "Кохання" "порнушкою" або "полуничкою" язик не повернеться, хоча відвертих рухів тіла в картині дійсно багато (як мінімум 10 актів задоволення). А чого ще можна було очікувати від скандального режисера, який змусив саму Моніку Белуччі імітувати статевий акт (правда, на той момент з реальним чоловіком), і битися в конвульсіях вмираючи? Якщо на прем'єрі "Необоротності" глядачі залишали кінозал через достаток жорстокості, то у випадку з "Коханням" було всього кілька людей, які не витримали сцену еякуляції прямо в камеру.
Гаспар зняв чергове гіперреалістичність кіно про історію кохання пари, яка пережила зраду. Щоправда, режисер повторився в способі кіномови і почав розповідь з кінця, як це було і в "Необоротності". Кадр за кадром глядачі дізнаються, що призвело до того, що закохані вже не разом, і фінальна сцена заснована саме на зародженні їх почуттів. До речі, про почуття. Як на мене, сексу у фільмі набагато більше, ніж кохання. І це я не про постільних сценах. Мені здалося, що герої більше хочуть один одного, ніж кохають. Можу припустити, що "Кохання" чекає така ж доля, як і "Незворотність", – через багато років про неї будуть ще говорити і сперечатися.