У 1994 році в більшості корпусів Лаври панував хаос, кругом були бруд, сміття, руїни. Будинки наймали орендарі, серед яких кого тільки не було – навіть представництво найбільшої тютюнової компанії! Та й всередині монастиря проблем було предостатньо. За останні чотири роки в Лаврі змінилося шість намісників, в рядах братії не було одностайності (яких залишилося близько 25), тому призначення на цю посаду батька Павла Лебедя він не сприйняли серйозно. Думали: "Побуде – побуде півроку і теж піде" .
Для владики це теж було випробуванням, адже на Волині його всі дуже любили і відпускали в Лавру, немов на війну. "Для всього нашого регіону це було великою втратою, адже для нашого монастиря він – як батько, від якого завжди допомога і підтримка, – згадує настоятелька Зимненського жіночого монастиря матушка Стефана. – До нього ми зверталися по будь-якій проблемі. Варто було сказати: "Приїдьте, батюшко Павле", він тут же: "Зараз, матушко, чекайте, будемо", скільки з його допомогою відновлено в нашому монастирі – не злічити! Тому, коли Блаженніший призначив його намісником Києво-Печерської Лаври, ми всі плакали".
ЧЕРНЕЧИЙ ДУХ. Новообраний намісник розумів, що насамперед потрібно відновити не стіни, а чернечий дух братії. "На першому своєму служінні з братією, він чесно зізнався: "Я ніколи не жив у монастирі, і мало про це знаю, але дуже хочу дізнатися", – згадує отець Антоній, благочинний Лаври, який приїхав з ним у 1994 році. – Насамперед він повернув в Лавру старожилів. Наприклад, батька Аврамія, який у Лаврі був з 1961 року. Владика найперше розшукав його в Києві і повернув в обитель, як людину, яка знає колишню Лавру. І далі по будь-яким питанням відновлення колишніх традицій владика Павло звертався до о. Аврамія. Взагалі, на його думку, монах – це квітка, яка добре цвіте при особливому догляді, в оранжереї. Перш братія сама готувала їжу, але з приходом владики, який любив повторювати: "Хворі шлунком ченці не потрібні", вирішили запросити кухарів-жінок. Ті й готували смачніше, і раціон зробили різноманітніше. А потім з'явилося і Лаврське підсобне господарство".
Те ж стосується і одягу. Звелів пошити братії нове вбрання: для буденних потреб тканини замовлялися українські, а для святкових одягів – їх привозили з Греції. Для пошиття знадобилося оновити пошивний цех. До 1994 року це була маленька келія, в якій працювали три ченці. З приходом же владики запросили 10 жінок, які до цих пір обшивають чернечу братію. Так, лаврські іноки були вражені щирим участю настоятеля в їхньому житті. І вже нікуди не хотіли відпускати його. Якщо до 1994 року було близько 25 ченців, то в 2014 – близько 200.
РЕКОНСТРУКЦІЯ. Звичайно, і сама Лавра потребувала ремонту. Владика заступив на пост намісника за місяць до Великодня. Браття і трударі максимально швидко вирішили привести в порядок все, що тільки можна: побілити, пофарбувати, посадити деревця. До речі, пізніше владика повністю оновив сад і що найцікавіше, прижилися практично всі дерева. Кожен з братії посадив по три деревця і доглядав за ними, як за своїми пасинками. "У 1994 році, коли ми приїхали до Лаври, в неділю відбувалося всього три літургії на території Лаври, – каже отець Антоній. – А зараз відбувається вісім. У середині 90-тих Пасхальне служіння проводилося в Трапезному храмі. Людей – безліч, прохід для священиків – не більше 2 метрів. Проходили хресним ходом навколо тоді ще руїн Успенського собору і заходили до Трапезного храму. Першим в 1996 році після реконструкції був відкритий Хресто-Воздвиженський храм – один з найулюбленіших і вистражданих владикою. Відновлено Успенський собор, заради якого з 1996 року по 2000 рік з Лаври були відіслані більше 100 клопотальних листів уряду України з проханням виділити грошей на реставрацію. З нашого Успенського собору і почалося відродження церков і відновлення корпусів".
СЛУЖБИ. Внутрішній статут монастиря оновився читанням Псалтиря – невсипущою молитви – традиції, втраченій в радянський час. Сама ранкова літургія, на яку приходили миряни, починалася о 6 годині ранку і проводилася в печерах. Але тамтак мало місця, що більшість мирян проповіді просто не чули, стояли в коридорах. Якщо в печери зайде 100 осіб, то вже все, тим, хто далеко стоїть, нічого не чути і дихати нічим. Коли відкрився Хресто-Воздвиженський храм, владика переніс ранню літургію в великий храм. Відновлено було у печерах і акафіст Печерської ікони Божої матері після ранкової літургії. Коли завершилося будівництво Успенського собору, то акафіст вже служили і там, о 20.00, як було в старі часи до радянської влади.
За ці 20 років владика зміг відродити видавництво книг, поповнити його новими виданнями Біблії і Нового завіту. Якщо в 1994 році лаврська бібліотека налічувала близько 2000 книг, то тепер у ній – понад 18 000! "Коли владика прийшов, сказав, що у нього є три мрії: видати Першопрестольній Євангеліє, Апостол і житія святих, – згадує матушка Анастасія. – Нам вдалося повторити видання 1903 року, доповнивши його 900 сторінками нових текстів. Це 12-томне видання "Житія святих", в якому на кожен день року є опис життя святого".
Хвалебних промов владика теж не любить, а на всі подяки з приводу Лаври відповідає: "Це не я, це 120 преподобних і Господь зробили, а я у них на слухняності".
ДЕНЬ НАРОДЖЕННЯ ВЛАДИКИ
19 квітня – в день народження митрополита Павла – до будинку намісника не підійти. Стільки людей з квітами, іконами, картинами побачиш нечасто. Це й не дивно – багато людей приходить до владики по допомогу, пораду, духовне повчання, і для всіх у нього знаходиться час і бажання допомогти. Але першими завжди вітає владику чернеча братія.
У цей день владика за особливим згадує своє чудесне спасіння, за яке його люблячи називають: "Людина, яка у вогні не горить". У 1986 році загорілися келії семінарії. Келія була дуже маленька, через віконце назовні не вийти , а пожежа була з боку дверей. З шести семінаристів в келії вижити вдалося лише майбутньому владиці Павлу, у якого залишилося тільки цятка на руці і жах спогадів. Коли прийшла допомога, на ньому почав тліти одяг, і він майже втратив свідомість. Тому його часто називають: "Людина, яка у вогні не горить". "Чому ж Господь врятував саме його? – говорить ігуменя Стефана. – Тому що йому потрібно було Лавру відбудувати! У день його народження я обов'язково йду на молитву і схиляю коліна перед образом Зимненської Божої Матері, яку владика дуже любить і шанує. Ця ікона передана обителі ще князем Володимиром. Нею ще Константинопольський патріарх благословляв князя Володимира та царівну Анну на шлюб! Коли він приїжджає в нашу обитель, то спершу йде поклонитися іконі. Так от, першим ділом я став на коліна перед цим чудотворним образом і попрошу, щоб Матір Божа ніколи не залишала владику – до кінця днів його і завжди покривала Своїм Материнським Покровом, щоб милість Божа завжди перебувала з ним. А буде милість Божа – буде і здоров'я, і сила, і благословенний успіх у всіх починаннях. І звичайно, подарую йому кошик найкрасивіших квітів".