Міка Фаталов. Фото: прес-служба «Квартал 95»
Актор студії "Квартал 95" Міка Фаталов в інтерв'ю "Сегодня" розповів про те, як потрапив у колектив, втечу з Баку і про знайомство з дружиною.
- Міка, розкажіть, як ви потрапили в "Квартал 95"?
- У всіх нас акторська кар'єра почалася з КВН, і я не виняток. Але саме в студії "Квартал 95" моя робота почалася з посади кур'єра. Через приблизно рік хлопці розгледіли в мені не тільки кур'єрські здатності, і запросили в тур вже в якості адміністратора. Це був 2008 рік, але, я як зараз пам'ятаю, в турі у нас було 38 концертів, за які я заробив пристойні на той час гроші і купив мамі шубу. Звичайно, я вже тоді мріяв вийти з хлопцями на сцену, але, мабуть, доля спеціально відтягувала цей момент (посміхається). На посаді адміністратора я займався нашими запрошеними зірками в різні проекти: зустрічав їх в аеропорту, привозив на майданчик, стежив за тим, щоб їх вчасно погодували і так далі.
- Ви народилися в Азербайджані, як вас занесло в Україну?
- Я народився в Баку в 1983 році в чистокровній вірменській сім'ї. До певного моменту наша сім'я жила чудово, я б навіть сказав, шикарно. Мій дідусь був найвідомішим музикантом, барабанщиком, і жодне весілля в місті не проходило без його участі. Можете собі уявити, на весіллі моїх батьків гуляли 600 осіб... А потім сталася війна. Карабахський конфлікт. Мені було шість років, але я пам'ятаю все в найдрібніших деталях. У мене досі мурашки по тілу, коли я згадую ці моменти... Пам'ятаю, як до нас додому зайшли двоє, і моїй бабусі сказали наступне: "Якщо ви зараз же не покинете свій будинок, ми поріжемо вашу сім'ю, а вас саму викинемо з балкона". Після цих слів мою бабусю під руки стали намагатися вивести на вулицю, але на крик в лічені секунди прибіг дід, який вмить покарав цих нелюдів. Все це відбувалося на моїх очах. Уже в ту ж ніч ми з батьками не ночували вдома. А коли наступного дня ми повернулися за речами, зовні були побиті всі вікна. В той момент в місті вже почалися періодичні погроми. Моя мама зреагувала швидко, і вже через кілька днів ми виїхали з міста. Куди саме тікати, ми толком не знали. Чому виникла Україна? Тут жили наші дуже далекі родичі. Ось так ми опинилися в місті Антрациті Луганської області. До слова, бабуся і дідусь залишалися в Баку до останнього. У підсумку вони приїхали до нас буквально в нічних сорочках, без будь-яких речей, тікаючи від переслідувань. Після цього я в Баку більше ніколи не їздив і не думаю, що поїду.
- Мало хто знає, що свого часу ви професійно займалися футболом...
- Так, я навіть був чемпіоном Луганської області з футболу. Грав за команду "Авангард" (Антрацит), і в фіналі ми виграли у луганської "Зорі" з рахунком 2:1. Думаю, у мене дійсно було багато перспектив у футбольній кар'єрі, але не склалося... На той момент у моєї сім'ї не було грошей, щоб оплачувати спортивний гурток, і мені довелося залишити своє захоплення... Але грати в футбол я люблю досі і намагаюся щосереди збиратися з друзями, щоб поганяти м'яч. Але улюбленої команди немає, я – цінитель в першу чергу гарної гри. До речі, багато хто з хлопців, з ким я тоді починав, досягли успіхів у футболі. Це і Саша Акименко, нападник в команді "Зірка", і Артем Бессалов, який грає за "Миколаїв".
- Як ви познайомилися зі своєю дружиною?
- З Мілою я познайомився в ресторані, де обідав, а у неї була зустріч. На той момент я ще не грав на сцені, але вже працював у студії. Я довгий час мав намір зробити їй пропозицію, але все не знаходив слушного моменту. У підсумку ми по-тихому розписалися, і класичного весілля у нас досі не було. Хоча сьогодні я і не проти її відгуляти, треба буде обговорити це з дружиною (посміхається).