Саша. З осколком у голові витягав з-під вогню поранених.
Життя і здоров'я рядового залежать від хорошого обмундирування, сучасного озброєння і звичайно від командирів. Незважаючи на всі проблеми в українському суспільстві і в армії, у нас є Командири, які жертвують собою, заради своїх бійців. Один з них 26-річний Олександр Петраковський, який командував групою спецназу 8-го полку спецпризначення, а сьогодні потребує лікування в Ізраїлі – на батьківщині лікарі вже нічим не можуть йому допомогти.
"По-іншому просто й бути не могло, щоб Саша не опинився на передовій, коли на його країну напали. Адже, ми, його батько і мати, все життя прослужили в армії, – розповів нам папа героя, полковник Петро Станіславович. – Усі його дитинство, а також дитинство його сестри пройшло на території полку спецпризначення в Хмельницькому. З 8-го класу вже виконували практичні стрибки з парашутом з вертольотів, добре стріляли, знали тактико-технічну характеристику зброї. З дитинства Саші це подобалося. Він стріляв з іноземної зброї, яке наші генерали і в руках не тримали, а у нас за штатом було покладено його мати. Таких фахівців, у яких військова справа в крові, в Україні на пальцях однієї руки перерахувати можна".
З перших днів АТО 8-й полк спецпризначення був відправлений в зону конфлікту. "На громадянці" у Саші залишилася дружина і 5-річна дочка. Унаслідок службової таємниці Петро Станіславович не став називати операції, в яких брав участь його син. Про роковий бій йому розповіли товариші по службі сина. "21 липня вони нарвалися на засідку в районі міста Щастя, – каже полковник. – Вони не повинні були обстежити дорогу, по якій піде колона з десятків одиниць техніки і сотень солдат. Там кілька разів проводилась розвідка і нібито було все чисто. Але у Сашка спрацювала "чуйка", завдяки якій він не раз заходив в тил бойовиків і заставав їх зненацька. Командування вирішило відправити його групу з 14 осіб на додаткову перевірку. Їхня машина зупинилася саме там, де була засідка. Якби вони не зупинилися, то при проходженні колони там була б м'ясорубка. Але син сказав: "Мужики, краще ми всі тут поляжемо, але колона пройде цілою!"
Розвідники прийняли бій, хоча сили були явно нерівні – в засідці чекали колону з сотень українських військових, а прийшло всього 14 осіб. Бій був серйозний, в якийсь момент заклинило кулемет від високої температури. Потім їх квадрат почали обстрілювати з мінометів. Осколком відбило каску молодшому сержанту. Каска була радянська і вже ніяк не могла врятувати цього бійця. Тоді Олександр віддав сержантові свою кевларову каску. Вона врятувала хлопцеві життя – після бою в ній виявили сім осколків. "Якби не ця каска, по мені б вже відправили 40 днів", – сказав цей хлопець рідним Олександра. Самому ж Петраковськомі осколок потрапив в голову, проломивши основу черепа.
Спочатку командир намагався не помічати поранення. Він разом із ще одним товаришем, який не втратив в результаті поранення свідомість, і у якого не були прострелені ноги, зміг перетягнути своїх поранених бійців подалі від квадрату обстрілу (всі його бійці отримали поранення, двоє – смертельні). Тут же вони перев'язували один одного і робили знеболювальні уколи. Одночасно потрібно було відстрілюватися, а боєприпаси підходили до кінця... І якби на три хвилини пізніше підійшла підмога, розповісти цю історію вже ніхто б не зміг.
Петраковський відмовився від першочергової евакуації, відправив спершу своїх підлеглих. Коли потрапив до лікарні, виявилося, що осколки кістки пішли в мозок. Лікарі зробили операцію, під час якої серце Олександра зупинилося. Його вдалося реанімувати, але до цих пір, ось вже третій місяць Олександр знаходиться в комі в столичному госпіталі. Через півтора місяці після госпіталізації в голові виявили ще один осколок. Лікарі в Україні оперувати не беруться, але готова взятися одна з ізраїльських клінік. Для цього родині потрібні $ 275 тисяч.
Кошти для допомоги Олександру можна перевести на картку ПриватБанку номер 4731 2171 0365 6375, на ім'я батька Петра Петраковського.