Четверо підлітків вирішують провести обряд виклику якоїсь потойбічної Пікової дами (у минулому – надзвичайно поганої тітки). Навіщо їм це? Від великої кількості вільного часу і всепоглинаючої нудьги.
Як саме вони будуть викликати мадам з карткової колоди? Виключно дідівськими методами: запалять свічку, намалюють на дзеркалі двері і тричі – звичайно ж, замогильним голосом – попросять Пікову даму з'явитися.
Чи треба говорити, що обряд пройде більш ніж вдало, про що дітлахи потім дуже пошкодують? Як говорив маленький привид з "Мумі-тролів" Туве Янссон: "Тремтіть, смертні, година помсти забутих кісток настала". Точніше й не скажеш!
Напевно, добре бути російським режисером і російським же сценаристом. Ну правда, адже тоді можна сміливо робити вигляд, що ніхто і ніколи (особливо в якійсь там Америці) не знімав кіно в стилі "Викликали потойбічну тварюку на свою голову". Що не було трилогії "Міські легенди" (тільки там викликали криваву Мері – не плутати з коктейлем). Що не було "Скриньки прокляття" (фінал в "Дамі" злизаний з неї просто начисто). Загалом, можна бути таким собі самобутнім кінотворцем.
Може, це творіння могли б витягнути якісь яскраві та харизматичні актори? Може, але глядач вже ніколи не дізнається про це. Адже таких акторів в "Піковій дамі" просто немає, а є лише абсолютно невиразний молодняк.
Сама дія не лякає – гра акторів з цим завданням, зізнатися, справляється куди краще. Динаміки у розвитку сюжету – нуль.
У фіналі картини починаєш просто непрекритим сміятися над дурними і пафосними діалогами. А сміх адже не тільки життя подовжує, але ще і вбиває хоррор-фільм... Загалом, не картина, а жах, та ось тільки не в тому сенсі, в якому її намагалися продати її творці.