В бій. Рішуча Кітнісс не збирається відсиджуватися в безпечному бункері.
Перший фільм із циклу "Голодні ігри" вийшов в 2012 році (бюджет – $78 млн, збори – $691 млн), другий – у 2013-му (бюджет – $130 млн, збори – $864 млн), третій – у 2014-му (бюджет – $125 млн, збори – $755 млн). За цей час головна зірка фільму Дженніфер Лоуренс з невідомої дівчини встигла перетворитися на зірку (завдяки оскароносної драмі "Мій хлопець – псих"), яка одержує гонорар в $20 млн за фільм. І це – в 25 років!
І ось – фінал саги: виходить остання частина "Голодних ігор". Нагадувати зміст попередніх частин не будемо, фанати і так все знають. А от сюжет нової розповімо.
Під натиском повстанців сили Капітолію відступають у місто, перетворюючи кожну його вулицю в міні-фортеця, наповнену пастками. Глава повстанців президент Коін (Джуліанна Мур) розраховує, що Китнисс (Дженніфер Лоуренс) брати участь у загальній м'ясорубці не буде. Вона їй потрібна скоріше як Символ Повстання, як актриса для пропагандистської рекламних роликів. Але Китнисс не збирається відсиджуватися в безпечному бункері – вона особисто хоче вбити тирана Сноу (Дональд Сазерленд)...
Попередня частина, "Сойка-пересмішник", відверто розчарувала: там майже не було екшна, зате було багато переливань з пустого в порожнє, суцільні розмови да нервові метання головної героїні (що Китнисс не красить – в люті вона куди цікавіше).
Тому від "Сойки-2" чекали драйву і бойової енергії. І – отримали, хоч і не відразу: якийсь час доведеться відверто посумувати, поки Кітнісс і її загін не рвоне за Сноу. Смертей буде багато – правда, досить безкровних: все-таки у картини рейтинг дитячий – 12+. Це вам не пекельна "Королівська битва" Кіндзі Фукасаку, в якій дітлахи заради перемоги в реаліті-шоу (такі собі японські голодні ігри) безжально рвали один одного на шматки. У голлівудському блокбастері вбивають акуратніше, можна навіть сказати, шляхетніше. Когось скосять автоматною чергою, а когось елегантно спалять у вогні.
Що добре, Кітнісс не буде "гасити" всіх і вся пачками в стилі прямолобих Термінатора і Рембо. Вона все-таки не всесильна, хоч і хороший стрілок.
При цьому фільм завершується дещо дивно – він не відповідає на питання, найголовніший з яких – що ж буде далі з країною, в якій змінилася політична система, де революціонери скинули тирана. Замість цього нам покажуть, кого з двох хлопців нарешті вибере Китнисс, і влаштують фінал в рожевих мімішних тонах.
До речі, романтична лінія – найслабше місце в картині. Вона відверто безглузда і незграбна: всі ці красномовні страждають погляди і мужнє мовчання закоханих хлопців ... Замість розчулення ці сцени викликають відверте роздратування, а місцями – глузливий сміх.
По суті, фінал "Голодних ігор" чимось схожий на останню частину "Гаррі Поттера": занадто хаотично, занадто нелінійно знято. Мовляв, глядач і так вже на гачку, прийде і подивиться – так чого старатися щось!
Справедливості заради треба сказати, що вина режисера Френсіса Лоуренса не так вже й велика. Всі недоліки в картину прийшли з оригінальних книг Сьюзен Коллінз (сага – екранізація романів), і шанувальники "Ігор" не пробачили б режисерові, якби він почав самовільно покращувати їхнє улюблене оповідання. Але якщо все-таки відійти від книги, то друга "Сойка" – це недо-бойовик, недо-драма та інше суцільне "недо".