Сонячна система. Фото: pixabay
Сонячна система сформувалася завдяки взаємодії зоряного вітру від чужої зірки з міжзоряним середовищем, а не в результаті простого колапсу газопилової хмари, як вважалося раніше.
Про це повідомили вчені Чиказького університету.
Небулярна гіпотеза припускає, що Сонячна система сформувалася завдяки гравітаційному стиску туманності (небули). Стимулом могла служити природна динаміка матерії всередині небули або ударна хвиля від спалаху наднової. Однак це не пояснює аномальне співвідношення елементів заліза і алюмінію, що зустрічаються в древніх метеоритах.
Масивні зірки випромінюють потік іонізованих і нейтральних частинок, званий зоряним вітром. Він взаємодіє з газом в міжзоряному середовищі, передаючи йому частину кінетичної енергії. В результаті утворюється гігантський міхур, що постійно розширюється, в якому щільність речовини нижче, ніж зовні.
Дослідники вважають, що кілька мільярдів років тому гігантська зірка, що належить до класу Вольфа-Райє і розмірами перевищує Сонце в 40-50 разів, втратила частину своєї маси, випромінюючи потік частинок в складі зоряного вітру. Це привело до появи міхура, на кордоні якого конденсувались пил і газ. Вчені вважають, що подібні умови сприяли появі до 16% зірок сонячного типу.
Цей механізм пояснює достаток алюмінію-26 і дефіцит заліза-60. Зірка Вольфа-Райє випускала велику кількість алюмінію, який потрапляє в зерна пилу і мігрує до кордону міхура. Зрештою, частина оболонки останнього сколапсувала, утворивши протозірку і газопиловий диск навколо неї. Сама гігантська зірка зрештою вибухнула, утворивши наднову, або стиснулася в чорну діру.
Тим часом NASA знайшло "близнюка" Сонячної системи. Виявилося, що знайдена восьма планета – гаряча і тверда, вона робить оборот навколо зірки за 14,4 дня.