Малайзія. Інні потрібно було прибирати пляж, мити посуд і іноді смажити картоплю. Решту часу - засмагай і купайся
Сьогодні завдяки інтернету будь-хто може подорожувати по всьому світу, пожити в країні своєї мрії і навіть трохи заробити на те, що ви хочете привезти додому з такої подорожі. Для цього достатньо мати бажання стати волонтером. Мабуть, найбільш популярні в усьому світі інтернет-ресурси з волонтерськими програмами – www.workaway.info і www.helpx.net. Тут зібрані різні варіанти: від будівництва шкіл після землетрусу в Непалі до декорування хостела в Малайзії, викладання англійської в Бразилії, вирощування перцю в Таїланді, реконструкції замку у Франції або догляду за тваринами на Гаваях... Викладання "інгліша" та робота в хостелі – найпоширеніші волонтерські програми.
Ще один корисний інтернет-ресурс wwoof.net - портал добровільного агротуризму. Тут можна навчитися пекти банановий хліб, вирощувати папайю, робити добрива для овочів, будувати глиняні хати, доглядати за екзотичними рослинами, брати участь у виробництві сиру і вина. Щоб побачити контакти, потрібна реєстрація: річна коштує від $ 20 до $ 29 для одного і $ 38 – на двох.
"Сегодня" розшукала декількох українців, які вже роками волонтерять по всьому світу.
СМАЖИТИ КАРТОПЛЮ В РАЮ
Наприклад, 28-річна Інна Коломієць з маленького села на Вінниччині вже встигла попрацювати вчителькою англійської мови у В'єтнамі і Китаї, позніматися в ТВ-шоу в Індонезії, а кілька місяців тому в її розпорядженні опинився цілий пустельний пляж на малайзійському острові Борнео.
Інна помоніторила workaway.info і вибрала пропозицію про волонтерство в хостелі Nagapuri Beach Retreat на Борнео, в Малайзії, де громадяни України можуть перебувати місяць без віз. У вересні 2016-го Інна виявилася, як вона сама каже, в раю, а географічна назва цього "шматочка" Борнео – Нагапур. В її обов'язки входило: прибирання пляжу і кімнат до приїзду гостей, допомога на кухні, декорування кімнат, а також спілкування англійською з дітьми кухарки Мері, біженки з Індонезії.
"Загалом, всі дрібниці, які робити не було кому, звалювали на волонтерів, – сміється Інна. – Перші дні було важко. Море викидало на берег купу водоростей, так що я тільки по півдня чистила пляж. Я вже хотіла поїхати, як тут приїжджає новий волонтер – Джонні з Ірландії. Працювати в парі стало веселіше. Я готую – він миє посуд, я згрібаю сміття – він його збирає".
Загалом, з прибуттям міцних робочих ірландських рук волонтерське життя Інни налагодилося. На роботу тепер йшло всього три-чотири години на день. Решту часу вона багато читала, вела блог, купалася, засмагала і навіть почала малювати, хоча раніше цим зовсім не цікавилася. А вечорами волонтери вели нескінченні розмови з гостями хостелу, милувалися заходами і дивилися фільми під чай або пиво. "Де ірландець, там і пиво", – посміхається Інна.
За три тижні волонтерства туристів приїхало небагато: з 10 кімнат завжди була зайнята тільки одна, в інший жила сама Інна. Житло простеньке, каже вона, матрац на підлозі з антикомариною сіткою і зроблені нею ж з камінчиків і черепашок настінні декорації:
"Нічого зайвого, до моря – кілька метрів, щоранку прокидалася від шуму хвиль. Що ще потрібно для щастя?" Ну, припустимо, деяким людям для повного щастя потрібен інтернет, а на території його немає. Та й до найближчого села з магазином, якщо раптом захочеться солоденького, – 5 км. Але ті, хто приїжджає сюди на тижневий відпочинок, каже Інна, не скаржаться.
А влітку хостел взагалі битком набитий: "Дівчаткам-волонтерам доводилося ночувати в наметах або коморі, бо всі кімнати були зайняті".
Перший workaway-досвід у Інни склався досить вдало ще й завдяки господареві хостелу, Максу, ділиться вона: "Йому за 50, але в душі – не більше 30. Життєрадісний, сповнений енергії, розмовляє кількома мовами. Коли є туристи, то Мері готує на всіх, а якщо в хостелі порожньо, то я займалася приготуванням. Хоча це голосно сказано – картоплі насмажила, і всі задоволені". За її словами, Макс не відстежував, скільки годин на день вони працюють, часто повторюючи: "Релакс". "Хоча це був спірний релакс, – посміхається Інна. – Він каже: "Розслабся, час є, тільки ось в кімнаті потрібно черепашки попідклеювати, а ось там – опале листя з пальм зібрати, мій друг з них ліки робить, а потім – каву заварити". в останній тиждень міжсезоння Макс поїхав у відпустку, залишивши цілий хостел на піклування Інни і Джонні. Туристів не було взагалі, море було спокійним, а пляж – на подив чистим. Вся робота зводилася до ігор з дітьми Мері і собаками. Усе. Нудно. І вони роз'їхалися.
Можна будувати школи в Непалі, декорувати хостел в Малайзії або викладати англійську в Бразилії
Інна знайшла новий волонтерський проект на Шрі-Ланці, який виявився куди більш перспективним. "У квітні я буду волонтером в хостелі на узбережжі в якості менеджера. Якщо все складеться вдало, то залишуся там на довгий термін і на інших умовах: з невеликою зарплатою і офіційним працевлаштуванням, так як власники на півроку виїжджають з країни", – ділиться планами вінничанка.
ПЕРШІ КРОКИ І ПОРАДИ
Волонтеру надається проживання та харчування, а за це він зобов'язується протягом 4-5 годин щодня виконувати якусь дрібну роботу. У вільний час – вивчай культуру і традиції приймаючої країни, спілкуйся з волонтерами з усіх куточків світу, подорожуй по околицях, відкривай нові горизонти. Таким чином деякі мандрують роками, найактивніші, до речі, – випускники шкіл, тому що в ЄС і США після закінчення школи не прийнято бігти галопом до вузу, а практикується взяти рік "на подумати", чим хочеться зайнятися в житті. За цей рік молоді люди волонтерять, заводять друзів з різних країн, набираються знань і досвіду, які при згадці пізніше в резюме надають додаткову вагу в очах західних роботодавців.
Виберіть країну, куди хочете поїхати, перегляньте список хостів. Звертайте увагу на обов'язки волонтера і умови проживання. Як правило, це 5-днювання з 4-5 годинами роботи, але бувають винятки, наприклад, іноді харчування оплачується окремо, або ж проживання в наметі. Пишіть мінімум 7-10 заявок на волонтерство в обраній країні. Часто хости довго не відповідають – наприклад, немає доступу до інтернету. Перед тим як зв'язатися з хостом, прочитайте відгуки, залишені попередніми волонтерами. Іноді недалекоглядні власники хостелів і ферм використовують волонтерські сайти для пошуку безкоштовної робочої сили, і їм немає ніякого діла до "культурних обмінів". Волонтер самостійно займається візою (звичайна туристична) і оплачує переліт.
Ваше бажання може занести навіть в Африку
УКРАЇНА: ЇДУТЬ ІЗ США ЗА БОРЩЕМ
Потрібно бути готовим і до труднощів, особливо на початковому етапі такої подорожі. У кременчужанки Олени Білоус перший досвід волонтерства через workaway вийшов не зовсім вдалим. "Це хостел у В'єтнамі, розташований в провінції Ха Зан. Там чудові гірські пейзажі, – розповідає українка, яка викладає англійську в цій країні. – В описі сказано: потрібно буде кілька годин на день допомагати з туристами на ресепшені і робити чай. Думаю: "Непогано", і ми з подругою поїхали".
Далі, каже Олена, почалося все як в казці "Попелюшка". "О 7 ранку, не встигли ми прокинутися, як біля порога вже стояла менеджер зі списком завдань, – каже Олена. – Ми готували для туристів сніданок, мили посуд, прибирали кімнати... І це тільки перший день! Пам'ятаю, присіли відпочити на хвилинку, як тут же з'явився менеджер з криками: "Хей, ю! Гоу!", Мовляв, ще потрібно зробити те і те. Ми були в шоці!". На другий день "волонтерства" їм вручили список з дев'яти пунктів.
"Менеджер накатала нам 8-годинний робочий день зі словами: "Ви повинні працювати, тому що вам дають кімнату і їжу", яку я, до речі, не їла. Я вегетаріанка і сама собі готувала, – продовжує згадувати Алена. – Розпорядок виявився такий : з 7:00 до 12:00 – ми працюємо, потім до 14:00 – обід, потім знову впрягатися, а ввечері вільні – тільки "посудку помийте". На сайті ж було вказано – робочий день не більше п'яти годин. У відповідь менеджер каже: "Ми ж одна сім'я ?!".
Дівчата були настільки збентежені, що ввечері зібралися і переїхали в інший хостел – не волонтерити, а відпочити. "Якби ми залишилися, то навряд чи у нас була б можливість досліджувати навколишні гори. А так – орендували мотобайк і вперед!" – каже Олена.
Список помічників. Там, де працюють волонтери, можна нерідко зустріти такий перелік
УКРАЇНА. Є на волонтерських сайтах і хости-українці. Це фермери або звичайні сім'ї, кличуть в гості англомовних мандрівників для мовної практики, або ж ті, кому важливий і цікавий культурний обмін. Американець Джона Джилі в минулому році провів весь серпень в селі на Чернігівщині. "Приголомшливо", "чудово", "прекрасно" – Джона озвучив просто непристойну кількість приємних слів, описуючи "Сегодня" свій волонтерський досвід в нашій країні. Йдеться про екопоселення Обирок під Батурином, яке налічує близько 30 будинків в трьох хуторах. В Обирку творче життя кипить-вирує: там постійно відбуваються фестивалі, майстер-класи, кінопокази...
"Я не можу назвати це типовим волонтерством, до якого я звик, наприклад, в хостелах, де у мене були чіткий розпорядок і обов'язки", – розповідає 21-річний Джона, який, незважаючи на вік, вже встиг попрацювати волонтером у футбольній академії в Гані, в хостелах Ізраїлю і Таїланду, а зараз – на органічній фермі в Камбоджі.
"На хуторі Обирок я відчував себе як в колі сім'ї, мені ніхто не говорив, що треба робити, але я постійно знаходив собі застосування і намагався бути корисним, – продовжує американець. – Стежив за водопостачанням, очищав сухі дерева від кори для багаття, розважав всіх грою на укулеле. Допомагав на кухні. Нам потрібні були овочі, тому я копався в саду або їздив на велосипеді на ринок. О-ох, ринок! Ціла пригода! Місцеві не говорять англійською, і ми з іншими волонтерами вивчили трохи українських слів, щоб торгуватися. Приїжджали українці з різних куточків країни, і в спілкуванні з ними я відкривав для себе Україну і її історію, я зустрів художників, теслярів, кухарів, артистів... І полюбив українців всією душею! І полюбив борщ", – говорить американець.
Йому настільки сподобалося в екопоселенні, що він планує повернутися сюди цього літа.
До нас з США. Джону Джилі так сподобалося, що він повертається в Україну цього року
ГРЕЦІЯ: ЗАГУБЛЕНИЙ РАЙ НА СТАРОВИННОЇ ВІЛЛІ
"Маленький загублений рай" – так киянка Ксенія Живан охарактеризувала місце свого першого волонтерства, знайдене за допомогою workaway. У жовтні минулого року Ксенія з чоловіком вирішили сховатися від безжального українського холоду в сонячній Греції. У паспорті у них був річний "шенген", а в душі – прагнення до чогось нового. "Все сталося дуже швидко. В середу ми написали хосту, в четвер отримали схвальну відповідь, в той же день взяли квитки, причому дешеві, по 50 євро, а вже через пару днів були на місці. Це виявилося загублене в горах 5-тисячне містечко Мегалополь на півострові Пелопонес", – розповідає Ксенія.
Історія грека, який запросив киян до себе, схожа на кіносюжет. Простий хлопець Алекс жив в Афінах, працював, як всі, іноді подорожував і раптом – бац, йому на голову звалюється спадщина у вигляді старовинної вілли і невеликого готелю десь в гірському містечку. Після столиці жити в провінції Алексу було нудно, тому він почав приймати у себе волонтерів по workaway. Звичайно, так веселіше, та й користі більше, адже куди одному таке господарство вести: двір заріс ожиною, вілла занепала і потребувала ремонту, сад запустілий, в готелі потрібна підмога. Загалом, робота знайдеться кожному.
"Я з самого початку зайнялася будинком, готувала їжу для всіх волонтерів, ходила на ринок, – згадує Ксенія. – Потім допомагала в готелі: стежила за чистотою в лобі, готувала кімнати для нових клієнтів. Хоча постояльців майже не було – готель з 10-ма номерами був заповнений тільки у вихідні і на свята. А чоловік з раннього ранку щільно займався своєю роботою онлайн (техпідтримка інтернет-магазину), а потім допомагав мені в саду або готелі".
Ксенія каже: працювати було зовсім не складно, навпаки, цікаво. Та й компанія підібралася приємна. У різний час на віллі жили від 8 до 14 волонтерів, але місця вистачало всім. "З усіма хлопцями було дуже цікаво – вони приїхали зі Штатів, Бельгії, Великобританії, Швеції, Німеччини, Латвії, Голландії, Мексики, Франції... Загалом, було про що подискутувати! – посміхається українка. – Ми жили, як одна велика сім'я, разом снідали, обідали і вечеряли за величезним столом у дворі, влаштовували вечірки, ходили на пікніки. Зовсім поруч – ліси, поля, гори... Я навчилася готувати грецькі страви, підтягла англійську, знайшла нових друзів".
Правда, на море вдалося вибратися всього один раз за півтора місяці, хоча і знаходиться воно в 45-ти км від Мегалополя. "Я тоді взяла додатковий вихідний серед тижня, тому що волонтери в будні працювали, а у вихідні автобуси не ходили", – пояснює Ксенія. Це хоч і перший волонтерський досвід у подружжя, але подорожують вони давно – рік тому, наприклад, вони об'їздили автостопом дев'ять країн Європи, а зараз живуть на Балі.
Нові друзі Ксенії з усього світу