Що спільного у нового українського мультика "Руслан і Людмила: Вкрадена принцеса" з поемою Пушкіна

16 січня 2019, 13:45
Сценарист вітчизняного мультхіта – про "пендель" за Пушкіна, улюблену Жабу і Хом'яка Вінницького, які підкорюють Китай

Ярослав Войцешек – сценарист мультфільмів "Руслан і Людмила: Вкрадена принцеса" і "Мавка. Лісова пісня", фільмів "Сторожова застава" і "Захар Беркут" закінчив Харківську академію культури за спеціальністю "Режисер кіно і ТБ".

"Поштовхом до саморозвитку став фільм "Штольня", – згадує Ярослав Войцешек. – Як і багато, на початку я його сильно чекав, потім критикував, поки не задумався: адже творці "Штольні" придумали сюжет, знайшли гроші, зняли і довели його до кінотеатрів. Вони – молодці, а я – один з маси, що бризкає отрутою. У підсумку, я пішов вчитися "робити кіно". У рідному Маріуполі мрія знімати кіно виглядала як жарт, тому зі своїм фільмом приїхав підкорювати Київ. У столиці виявилося, що краще просуватися по сценарній стезі. Паралельно писав сюжети для ігор. Коли мене запросили в "Анімаград" – одну з провідних студій української анімації. "Вкрадена принцеса" була в форматі 2D. Щоб перевести в 3D, потрібно було переробити сценарій".

Реклама

Анастасія Білоусова: Коли подивилася мультфільм "Руслан і Людмила: Вкрадена принцеса", я була вражена, наскільки легко ви адаптували текст класика всіх часів! Залишивши основний сюжет, ви повністю змінили характери персонажів. Руслан не князь, а актор, причому незатребуваний. Людмила – активна, жвава дівчина, яка суперечить батькові і може битися навіть кухонною лопаткою. Є й персонажі, про яких Пушкін ніколи б і не подумав, – Хом'як Вінницький (!), який допомагає знайти Людмилу, або синичка Юлька – кращий друг Руслана. "Чарівний пендель" від Пушкіна отримати не боїтеся?

Ярослав Войцешек: Ні. Будь-яка адаптація твору тільки на руку автору першоджерела. Тому як глядач подивиться фільм, потім захоче прочитати оригінал, йому стане цікаво – а що ж було в книзі?

Реклама

Анастасія Білоусова: При роботі зі сценарієм Пушкін не снився з кулаком: "Ось тобі, сценарист, що ти з моєї поемою зробив?!".

Ярослав Войцешек: Ні, я спав нормально. Тут треба розуміти, що таке адаптація літературного твору для кінематографа. У кіно працюють абсолютно інші механізми. Крім того, адже "Руслан і Людмила" Пушкіна – доволі невеселий твір.

Анастасія Білоусова: У мене ще зі школи збереглися дуже важкі спогади від прочитання. Світ цієї казки для мене був безрадісним, злим, кругом вороги, а світ врятує тільки жива чи мертва вода.

Реклама

Ярослав Войцешек: Саме так. Тоді як наше першочергове завдання було зробити цікавий і яскравий анімаційний фільм, розрахований на широку сімейну аудиторію. І лише потім було важливо хоч якось відповідати Пушкіну, у якого ми взяли тільки основний конфлікт і імена героїв.

Анастасія Білоусова: А чому Руслан – актор? В середні віки акторів навіть не дозволяли ховати на кладовищі як "бісівських дітей"!

Ярослав Войцешек: Так, зробивши героя актором, ми отримали внутрішній конфлікт персонажа, а це дуже важливо для драматургії. Адже насправді Руслан не хотів бути актором! Так вже вийшло, що він народився в акторській сім'ї, але мріяв бути лицарем – битися з драконами і рятувати принцес. В ході своїх пригод Руслан отримує все це. А ми таким чином показуємо, що лицарем людину робити не родовід, а його вчинки. Або, наприклад, у Пушкіна Людмила взагалі спить майже весь час!

Анастасія Білоусова: Тоді як у вас це амбітна, смілива, активна дівчина. У деяких місцях вона виглядає навіть крутіше, ніж Руслан. Як вона боролася з армією солодощів! І в підсумку, вигнавши останній шматочок торта, каже: "Чого тільки не зробиш заради дієти!". Це, звичайно, прямий посил для жіночої аудиторії – щоб вони побачили в Людмилі самих себе. Виходить, її образ ви писали з нуля?

Ярослав Войцешек: Так. Наша Людмила – це сучасна принцеса, яка хоче побачити світ і може постояти за себе. Ми хотіли, щоб за нею було приємно і цікаво спостерігати. Та й часи боязких жінок вже пройшли, і слава богу ...

Анастасія Білоусова: Хіба вам не подобаються боязкі жінки? Багато чоловіків з вами б не погодилися.

Ярослав Войцешек: Мені подобаються різні жінки. Але я – за рівноправність, в тому числі і на екрані. Та й взагалі, на рухомого і харизматичного персонажа набагато цікавіше дивитися.

Анастасія Білоусова: Ех, немає у вас "придихання" до текстів класиків ...

Ярослав Войцешек: Ніякого придихання. Фільм не повинен переказувати книгу. Це самостійний твір і має бути цікаво само собою. Воно може пробуджувати бажання дізнатися: "А як же це було в книзі?".

Анастасія Білоусова: Скільки часу пішло на написання сценарію?

Ярослав Войцешек: Взагалі я пишу досить швидко. Написання сценарію проходить в кілька етапів. Спочатку створюється синопсис, потім поепізодник, а по ньому вже пишеться сценарій. Його дивляться різні "скриптдоктора" і цензори на відповідність обраному жанру. Якщо ці думки нам здаються корисними, ми вносимо поправки до сценарію. Після цього робиться чорнова озвучка, і по ній малюється перший аніматик. Аніматик – чорновий 2D-мультфільм – допомагає зрозуміти, як виглядатиме епізод. Якщо раптом щось не працює або з'являється нова ідея, то ще не пізно її додати. Тут ще можливі правки, а ось на інших стадіях зміни мінімальні. У цьому перевага анімації перед ігровим кіно або серіалом.

Анастасія Білоусова: Мені запам'яталося, як режисер Володимир Меньшов сказав, що зробив 42 вставки в сценарій. Чи сильно змінив ваш сценарій режисер "Украденої принцеси"?

Ярослав Войцешек: Кіно – мистецтво колективне, і на нього в тій чи іншій мірі впливають всі учасники процесу: продюсер, режисер, арт-директор, раскадровщікі і т. П. Всі зміни були узгоджені зі мною. Я взагалі дуже щільно був залучений в процес до фінального монтажу та дубляжу.

Анастасія Білоусова: До речі, один з героїв, Нестор, зізнається, що брав сюжети з книги, яку "позичив" у бібліотеці. Як виявилося потім, просто вкрав у Кота Вченого. Але прізвище Пушкіна герой так і не називає.

Ярослав Войцешек: Проте в кадрі Пушкін присутній. І ми не приховуємо першоджерела. "Руслан і Людмила" – це історія про Київ, київського князя Володимира, його дочку і зятя. Тобто про Русь зі столицею в Києві, а не десь ще, як останнім часом хочеться нашим сусідам. "Їх же Пушкін" і писав, що Русь – Київська. Тому ми і здивувалися, коли зіткнулися з негативною реакцією активістів, які побачили в нашому мультфільмі "зраду". Мабуть, це слово їм було важливіше здорового глузду.

Анастасія Білоусова: Саме тому була вставлена ​​"жовто-блакитних" синичка, яка допомагає Руслану?

Ярослав Войцешек: Так, я хотів бачити в фільмі синичку в "патріотичних кольорах". Ми і Київ зобразили як процвітаюче європейське місто. Таким ми хотіли б його бачити. Яким він міг би бути, якби не нескінченні роздробленості, монголи, хозари і т. п.

Анастасія Білоусова: Тобто за Пушкіна вам все ж дісталося трохи ...

Ярослав Войцешек: Собаки гавкають, а караван іде. "Вкрадена принцеса" назавжди залишиться першим українським мультфільмом, який вийшов на міжнародний рівень, – її показали в більш ніж 40 країнах. 18 січня вона стане першим нашим фільмом, який буде йти в Китаї! У КНР взагалі потрапити дуже складно. У них квоти на імпортне кіно і величезна кількість цензорів, які оцінюють сюжет і посили за мірками "корисності і правильності для китайського суспільства". І наш мультфільм цих цензорів пройшов. Крім того, ми стали першим українським мультфільмом, який показували в Індії. До цього у них демонструвалася тільки анімація Голлівуду. Індійські журналісти писали, що у нас правильні посили і зрозумілий сюжет.

Анастасія Білоусова: Який ваш найулюбленіший персонаж в мультику?

Ярослав Войцешек: Жаба! Я дуже хотів озвучити Жабу.

Анастасія Білоусова: Так вона ж нічого не говорить!

Ярослав Войцешек: Чому? А як же "ква-а-а", і інші вигуки, і реакції ?! Шкода, актор дубляжу – не моє. Довелося віддати цю "складну" роль професіоналам.

Анастасія Білоусова: Взагалі здорово, що починає відроджуватися українська анімація ...

Ярослав Войцешек: У нас відроджується не тільки анімація, але і кіно, і в більшій частині – завдяки держфінансування. Українські фільми в прокаті вже починають конкурувати один з одним, і це тільки початок. Звичайно, хотілося, щоб в кінці кінців у нас вишикувалася повноцінна індустрія, в якій кіно могло окупити себе в українському прокаті. Але поки у нас окупитися можуть лише фільми з малими бюджетами. Такі витратні проекти, як анімація, фентезі або історичні екшени, потребують або дотацій, або в обов'язкового світового прокату. І поки в світ найлегше продати анімацію. Якщо хтось скаже, що комедії писати легше, ніж хоррори або бойовики, не вірте. Скрізь можна заплутатися, втратити логіку, промазати повз аудиторії і т. д. Якщо б писати сценарії було просто, то в світі не існувало б поганих фільмів.

Для чого потрібна "Пузаті дрібниці" 

 

Анастасія Білоусова: Помітила, що в анімації всі персонажі повинні бути максимально харизматичні. Навіть якщо це туга "тоска зеленая", то вона повинна бути така зелена, що навіть екран зеленіє ...

Ярослав Войцешек: Насправді в будь-якому кіно персонажі повинні бути яскравими і самобутніми, а в анімації подвійно. Анімація відрізняється від ігрового кіно тим, що тут допускається якесь перебільшення, що відбувається. Вища швидкість, різкіші і гіперболізовані рухи персонажів і особливо їх міміка. Жоден актор кіно так не витріщить очі або не зігне руку так, як це можна зробити в анімації. І ці особливості потрібно пам'ятати і при написанні сценарію.

Анастасія Білоусова: Помітила, в голлівудських мультфільмах завжди є "дрібниця пузата" – то жаба, то хом'як, то білка, яка допомагає головному герою, розбавляє сюжет і смішить. У "Вкраденій принцесі" це хом'як. Що це? Данина Голлівуду?

Ярослав Войцешек: Це пов'язано зі специфікою аудиторії. Ми розраховували на широку сімейну, тобто коли в кіно йдуть батьки з дітьми різного віку. Тому в оповіданні необхідно робити мінімум два смислових прошарки: один (основний) – для дітей і підлітків, другий для їх батьків, щоб вони теж не нудьгували під час перегляду. У нас є історія кохання, пригоди, дорослі головні персонажі і всілякі відсилання до сучасної культури. Є навіть натяк на "Кавказьку полонянку", що оцінить старше покоління. Для малюків – пухнастий хом'як і синичка з нескладними і зрозумілими гегами.

Хом'як Вінницький. Допомагає Руслану знайти Людмилу

                                                                                                                            

                                             "Мавка": краса і душа

Анастасія Білоусова: Зараз ви працюєте над фільмом "Мавка. Лісова пісня" за твором Лесі Українки "Лісова пісня", і тут вже активістам придратися буде ні до чого. "Лісова пісня" більше підходить для анімації, ніж "Руслан і Людмила"?

Ярослав Войцешек: Все потрібно адаптувати. Крім того, ви ж пам'ятаєте, що у Лесі Українки все закінчилося дуже погано. Ми залишили атмосферу загадковості і містицизму, але наша історія буде більш світлою і життєствердною. Взагалі одна з головних проблем української літератури, на мій погляд, – те, що в ній надто багато страждань, негативу і тотальної депресухи. Почитав – і жити не хочеться. Хіба можна таким чином виховати людей, здатних творити, творити і перемагати? Може, тому у нас зараз "зрада" значно краще продається, ніж "перемога". Я вважаю це неправильним і в своїй творчості прагну до того, щоб не вихлюпувати в глядача "журбу", а заряджати позитивом або як мінімум показувати світло в кінці тунелю. Я був дуже радий працювати над фільмом "Захар Беркут", тому що це чи не єдиийе український твір, в якому наші перемагають.

Анастасія Білоусова: За типажем Мавка дуже відрізнятиметься від Людмили?

Ярослав Войцешек: Звичайно! Це два абсолютно різних образи. Взагалі у цих мультфільмів абсолютно різна енергетика. Мавка доросліша, осмислена, душевна і рідна. Образ самої Мавки стає все кращим і прекраснішим. Українські жінки – найкрасивіші в світі, а містичні українські жінки – взагалі закачаєшся! "Полюбила і засвітилася". Крім персонажів Лесі Українки, у фільмі буде маса самобутніх персонажів української міфології, яку ми намагаємося зібрати в єдиний світ. Це не просто. Ми навіть залучили фахівців з КНУ ім. Шевченка. Все, що ми маємо, – це перекази фольклористів та етнографів, з яких не зрозуміло, в що дійсно вірили предки, а що домислив сам автор збірки.