Фото: з відкритих джерел
Після Великодня в Україні розпочинається поминальний тиждень , який слідує за Великоднем і закінчується на 9 -й день після цього свята . Даний період називають могилами , проводами , поминками , Радоницею , гробками . Центральним днем для поминання є вівторок, 25 квітня, але для зручності працюючих людей поминання почали здійснювати раніше , на вихідних, пише телеканал "112 Україна".
Весняне поминання родичів було ще до прийняття християнства . Але вірування , що померлі продовжують жити загробним життям , збереглося і в більш пізні часи . Тому щорічні поминання родичів в період весняного пробудження природи , за народними уявленнями , мали прилучити "батьків " і " дідів " до круговороту життя – смерть – життя .
Спеціально для поминання українці пекли паски (або залишали їх з Великодня), калачі, пироги, фарбували яйця, варили коливо (таке, як на поминальні дні посту)та ін.
Коливо, канун, сита – страва, з якого в Україні завжди починають поминальну трапезу і в день похорону, і на "дев'ятини", і на "сорок днів", і на поминальну річницю. Його не тільки споживають вдома при застіллі, але і беруть з собою до церкви на службу (відспівування і панахиду) і на кладовищі, щоб роздавати старцям. Поширена назва страви в Україні – коливо, на Правобережжі і частково на півдні – канун, а в деяких районах Полісся – сита. Найчастіше коливо готують як кутю з недроблених товчених пшеничних або ячмінних круп. Кашу викладають в миску, поливають медом або цукровим сиропом, а зверху прикрашають хрестом з родзинок або цукерок-льодяників.
Коливо має давню історію. У середньовічних джерелах неодноразово зустрічаються згадки про заправлену медом кашу як про заупокійну страву. У деяких північних районах України кутю замінюють пшеничним хлібом (бубликами, коржами, пряниками): їх дрібно кришать в миску і поливають медом.
Громадські поминки проходили двома способами: люди збиралися і обідали всім світом на вільній території кладовища чи у сільській церкві або ж стелили скатертини між могилами і поминали своїх покійних групами.
Крім колива з медом, кожна господиня обов'язково готувала для "своїх" покійних страви, які ті особливо любили за життя. Яйце, частина цих страв, трохи колива, а часом навіть горілку залишали на могилі, горілкою ж кропили землю. Давали багату милостиню крашанками, хлібом та іншими стравами, обмінювалися їстівним між сім'ями, досита годували старців. Обов'язковою стравою на Проводи були налисники (млинці, оладки).
У наш час для поминання переважно роздають цукерки, печиво, випічку. Головне тут не обмінятися солодощами, а наділити тих, хто цього потребує. Церква відзначає, що нагодувати голодного – значить наблизитися до Господа. Тому не можна проганяти людей, які збирають по кладовищу харчі. В ідеалі на поминки кожен приносить, що може, а за столом усі рівні, зате алкоголь – табу.
Згадуючи померлих предків, не можна називати їх небіжчиками, бо в ці дні "вони все чують, яка про них мова мовиться". Краще їх називати родичами, свояками і знайомими.