— Антоне, ви зараз знімаєтеся в серіалі "Гречанка" (11 грудня — останній знімальний день, знімає FILM.UA), граєте сина Ольги Сумської Григорія. Днями у вас був день народження, але ви працювали навіть у цей день. Чим же вам так сподобався цей проект? Ви взагалі скрупульозно підходите до вибору ролей?
— Кіно — річ непередбачувана і мало залежна від артиста. Але саме кіно, як жанр мистецтва, народжується на монтажі. У ВДІКу режисерам дають, наприклад, завдання змонтувати з відомої комедії фільм жахів. Вгадати, що проект буде успішним до його повної готовності, просто неможливо. Але у мене є певні критерії при виборі режисерів, продюсерських центрів, сценаріїв. Адже якщо в кіно ще є якась можливість вибору, то в театрі її немає: тобі дають роль незалежно від того, подобається вона тобі чи ні, ти повинен щось знайти, зацікавити себе чимось... Це моя робота. А взагалі негативні персонажі набагато більш об'ємні. У Григорія, наприклад, багато нюансів. Можна робити акценти на різних речах, наприклад, на його вихованні. У його образі — багата палітра, його можна в різні боки повернути.
— Так чим він вам подобається?
— Багато якостей... Він не дурний, за це його вже можна поважати. Люди, які виросли в парникових умовах, часто не відають, що творять. Вони не думають на кілька кроків вперед. Сумніваюся, що Григорій якісь речі робить з чорних спонукань — він не злий геній, швидше просто мамин синочок.
— Ви б дружили з такою людиною?
— Навряд чи. Ми кардинально різні за інтересами. Так у всьому!
— А чим цікавитеся ви?
— Швидкістю, мотоциклами, зброєю, лісом, походами. Всім, що пов'язане з активним відпочинком.
— У Григорія за сюжетом непрості взаємини з матір'ю: при всій його, здавалося б, незалежності, вона досить сильно впливає на нього і його життя. А у вашій сім'ї якісь склалися стосунки?
— У мене чудова мама! Багато в чому мене сформували батьки. Все, що в мене є на дану секунду, це їхній внесок. Я приїхав із Сибіру, поступив в Москві і перший час у мене не було можливості працювати. У той момент мене дуже підтримали батьки.
— Радитеся з ними при виборі ролей, проектів?
— Ні, я сам ухвалюю рішення. Тільки з дружиною іноді. Робота — це повністю моя історія.
— Образ вашого персонажа продумуєте самі або це результат якоїсь кооперації?
— Все одно це спільна робота — іноді тобі і партнер якісь речі підкаже, і я можу щось підказати... А вже в праві режисера погодитися чи ні. Дівчата, наприклад, знімають більше дублів: навіть якщо вони зняли з першого і їх все влаштовує, про всяк випадок знімають технічний. І коли я розумію, що вони зняли з першого дубля, то другий і третій можу по-іншому спробувати — така легка імпровізація. Потім у режисера на монтажі буде вибір. Імпровізація, як мені здається, це правильний шлях.
— З кінця серпня і до грудня у вас цейнтнот — жодного вихідного. Як відновлюєте сили?
— Роки тренувань! Я вже пускався в далекі плавання — більше 60 серій. Так що просто виховую в собі марафонські якості. А відпочинок — весь час у дорозі.
— До чиєї думки і чиєї критиці ви прислухаєтеся?
— Якщо на знімальному майданчику, то до думки режисера. Бувають дуже рідкісні випадки, коли ти розумієш, що в принципі маєш право посперечатися з режисером. Але це якщо я можу сказати режисерові: "Ні, не так", то це ненормально. Значить, він не може мене переконати в моїй неправоті. Режисер — це та людина, яка ставить крапку на майданчику. А ось критику по закінченню зйомок я не особливо сприймаю, тому що фільм уже знято, нічого змінити не можна, і якщо так вийшло, то значить на момент зйомок це здавалося правильним рішенням.
У театрі інше — там є можливість рости в рамках однієї постановки, виправляти, удосконалювати, відточувати... Тому я намагаюся слухати все, що говорять, а потім з почутого вибирати конструктив.
— А ви дивитеся свої роботи, коли вони виходять на екран? Або вам взагалі не цікаво?
— Залишу приємні моменти на старість. Сяду, років так в 80, включу запису і буду згадувати...
— Чи є роль, яку мрієте зіграти?
— Мені б хотілося зіграти щось історичне — мушкетери, кораблі... Таке хлоп'яче... У мене в театрі є два кардинально різні вистави. Один "Дама з камеліями" по Дюма — хореографічний спектакль на 2,5 години, без слів взагалі. Другий — "Чужинці" Енні Бейкер, сучасна американська драматургія, дуже текстова річ. Ці дві роботи в даний момент життя для мене най-най.
— Дивіться сучасні серіали?
— Я дивлюся, якщо є час і сили... "У всі тяжкі" — просто шикарний серіал.
— А як думаєте, чого нам не вистачає, щоб знімати такого рівня історії?
— Ви розумієте, скільки грошей вкладено в цей серіал? У них перехідна пауза, вони нагодовані повним метром, їм нізвідки качати ідеї, тому зараз актуальні довгі історії.
— Цікава ситуація: в кінотеатр майже не на що піти, зате всі дивляться серіали...
— У Голлівуді зовсім інша історія. Існує акторський профспілка, яка захищає інтереси артистів — можна один раз знятися в хорошому фільмі і отримувати протягом усього життя відрахування. Коли виходить такий фільм, як "Після прочитання спалити", в якому дуже круто грає Бред Пітт, я розумію, що ми бачимо доларового мільярдера, секс-символа Америки, людину, яка може витратити рік на створення однієї ролі! Йому не треба думати про те, на що купити зошити дітям в школу... Він може всього себе присвятити роботі. Я не думаю, що артист повинен бути голодним — я не можу грати спектакль, коли думаю про їжу. А от коли я ситий, у мене гарний настрій, я хочу передати свою енергію людям.
— Якби зіграли, наприклад, у проекті "У всі тяжкі", подивилися б на себе на екрані?
— Ні, це ніяк не пов'язано з масштабністю проекту. Я, наприклад, дивився деякі серії "Шулера", але з іншого приводу. Ми рік знімали в Одесі, я просто закохався в це місто. І так по ньому скучив, що включив фільм просто заради цих спогадів і того настрою. Адже частинка мого серця залишилася там.
Прем'єра серіалу "Гречанка" дивіться після Нового року на телеканалі "Інтер".