На Facebook-сторінці Vogue UA відбувся прямий ефір з режисером Аланом Бадоєвим
Режисер Алан Бадоєв рідко дає інтерв'ю, але до 15-річчя своєї творчої діяльності обіцяє бути "тимчасово доступним". Відомий і затребуваний режисер вперше за довгий час ділиться правилами життя з Vogue UA.
Про що міркує перед сном, ким би став, якби не режисура, про свободу і космополітизм від першої особи:
"Я готувався стати юристом. Тато дуже хотів, щоб я був юристом, і я навіть успішно здавав іспити, брав участь в олімпіадах з права. Як хлопець ґрунтовний одного разу я пішов до реальної в'язниці і взяв інтерв'ю в ув'язнених, мені було дуже цікаво розібратися в їх долі. Після цього я пішов до суду. І поспостерігав за тим, як там все відбувається. Те, що я побачив, не було схоже на американські фільми. Там не можна було встати і заявити: "Панове присяжні! Я хочу вам сказати, що ця людина не винна!". Там все вирішувалося грошима і татусями з документами. А я зрозумів, що не хочу присвячувати паперам своє життя. Я хочу бачити світ – це важливо".
"Я люблю божевільних людей. Це єдиний критерій до людей – людей, для яких немає кордонів, які можуть бути незграбними, некомфортними і можуть нікому не подобатися. Але буває так: ти проходиш, а він людина-магніт. І тобі хочеться зупиниться і поспілкуватися. Тобі хочеться розгадати, чому такі кути у людини, чому вона така некомфортна. І це те, що діє на мене як наркотик".
"Я дуже щаслива людина. Я займаюся улюбленою справою і чомусь мені за це ще й платять. Я завжди цьому дивуюся. Всесвіт мені дійсно дарує абсолютно все, що я хочу".
"Я – принц. Однозначно! І весь світ – моє королівство. Я дуже вдячний своїм батькам і всім родичам, які мене оточували і виховали в мені віру в те, що я, як людина, унікальний. І весь світ створений для того, щоб я плив на човні, отримуючи від нього задоволення і наповнення".
"Я дуже переживаю, коли бачу, що людина не почувається ні принцом, ні принцесою".
"Ось прямо зараз мені дуже цікаво було б поговорити з Вуді Алленом. Мені шалено подобається ця людина. Я захоплений ним, як режисером, як людиною, яка грає музику, який знає, як він живе. Мені подобаються його книги, мені подобається стиль, і саме дихання цієї людини. Мені здається, він живе приголомшливо (що не означає – легко). Живе так, що хочеться підбігти, запропонувати випити кави і дійсно задати декілька запитань".
"Головні критики мого життя до цього дня – це мій батько, дочка і син. Вірніше, вони не критикують, а розмовляють зі мною поглядом: якщо щось в їх оченятах блищить, ти радієш. А якщо очі не горять, то думаєш: поганий ти батько, та й мужик ти не дуже".
"Я вмію падати. Однозначно. Тому що все своє життя я відповідаю сам за себе, за своїх друзів і людей, з якими працюю. Я ніколи не працював на когось. Тому я завжди відповідаю за той вибір, який ми робимо. Я падав і піднімався, і зрозумів одне – встати завжди можна. І чим сильніше ти впав, тим красивіше ти встанеш".
"Зрада – це обкрадання самого себе. Якщо в тебе вірять, а ти зрадив, вночі дуже страшно буде засинати".