Карантин вніс свої корективи в робочий процес і тепер зразки вин, про які потрібно висловити мою авторитетну думку, надсилають додому. При моїй спеціалізації це скоріше плюс, адже все-таки насолоджуватися вином в атмосфері домашнього затишку куди приємніше, ніж в офісі. І ось, переді мною 3 зразки з нової лінійки вин Adjari. Згідно з професійною традицією сомельє – починати варто з білих, а тому вино Adjari Acharuli одразу полилося в прозорий келих разом з потоком думок про вимушену ізоляцію.
Думка № 1. Ізоляція – прекрасна пора познайомитися з собою
Оцінивши прозоро-золотистий колір, віддавши належне приємному квітковому букету, я зробив ковток і подумав, що легкий і освіжаючий смак цього прекрасного вина відчувався мною по-особливому... Я пив добре вино і мені просто хотілося ним насолоджуватися, не оцінюючи, не порівнюючи, не розбираючи на молекули і складові букет і смак. І я замислився, що не можу пригадати, коли в останній раз я сам був вільний від оцінок, суджень, порівнянь і вибору. Кожен день нас оцінюють сторонні люди, вішають сотні ярликів – він добрий, вона зарозуміла, вона добре пише, а він знається на вині і таке інше, і з часом за кількістю цих ярликів вже не видно навіть самої людини, а найвражаюче, що і сама людина починає вірити в присвоєні їй якості і штампи, навіть якщо вони не мали до неї жодного відношення. Я провів у вимушеній ізоляції всього 3 дні і мені здається, вперше за довгий час почав по-справжньому прислухатися до себе, так, може, вірус і карантин – саме час скинути навішені ярлики і познайомитися з собою справжнім, чесно відповівши собі на питання "хто ти?" і "ким хочеш стати, коли "виростеш"?"
Думка № 2. Карантин – час нарешті бути Тут!
Я відкоркував другу пляшку напівсухого червоного Adjari Pirosmani і засумував з приводу моєї відпустки в Грузії, якій не судилося справдитися. Я цілий рік мріяв про те, як буду прогулюватися по гірському району Рача, сфотографуюсь на тлі водоспаду Махунцеті і вип'ю вина в домашньому кафе якогось гостинного грузина. Карантин змусив повернути путівку і всім моїм планам в один момент настав кінець, хоча... не всім! Вино, яке я пив зараз, було абсолютно не гірше того, яке я розпивав в своїх мріях в батумському ресторанчику, і черговий ковток змусив мене задуматися про те, що ми так рідко перебуваємо в теперішньому моменті, квапимо час, намагаючись дожити до чергової контрольної точки у вигляді відпустки, концерту, якоїсь великої покупки. Наше "зараз" і "тут" абсолютно втратило цінність, хоча саме воно становить основу нашого життя. Я витратив гроші на путівку в дорогий готель, щоб шикувати тиждень, при цьому дверцята на моїй кухні весь час відвалюються, кран тече, в холодильнику не загорається лампочка, а про шпалери, які вицвіли і місцями відклеїлися, я і взагалі мовчу. І тим не менше, я знехтував тим, щоб навести порядок у будинку, де проводжу мінімум 333 дні на рік (віднімемо поїздки до батьків, друзів і той же відпочинок), заради того, щоб 7 днів пожити, як людина. І ось карантин наочно демонструє нам, що майбутнє, яке ми собі запланували, намріяли, забронювали – річ крихка і ненадійна, яка може ніколи і не статися або відкластися на невизначений термін, і все, що у нас є – наше "тут" і "зараз", і саме його треба намагатися поліпшити і зберегти, створюючи в ньому те, що становить наше щастя, і звільняючи від того, що щастя не приносить.
Думка № 3. Час для важливого
Наливаючи в келих напівсолодке червоне Adjari Doluri, я думав, що єдине, чого не вистачає цьому вину – компанії. Саме таким вином в Грузії зустрічають дорогих гостей, підіймають з ним мудрі філософські тости... Так і зроблю після карантину – закуплю ящик Adjari і покличу всіх друзів! А доки... Я дивився крізь вікно на спорожнілу вулицю і думав про те, як сповільнився час... Вулиці спорожніли, звуки і шуми стихли, немає машин, немає людей, ніхто нікуди не їде, ніхто нікуди не поспішає і не спізнюється. І є час для всього... Всього того, для чого раніше, за нашими власними виправданнями, часу не було. Я зробив ще ковток вина і його терпкий смак і солодкуватий ягідний післясмак нагадали мені про те, що було для мене важливо і для чого тепер є час! Наприклад, кайфонувши за переглядом серіалу, я вже давно хотів перечитати "Відьмака"! А ще більше я хотів навчиться грати на гітарі! Гітару купив, але вона так і висить на стіні, як дорогий декор і вічне нагадування про мій пристрастний намір. А ви? Чого по-справжньому пристрасно бажаєте ви? Навчитися випікати? Вивчити мову? Провести генеральне прибирання? Адже саме зараз відмовки втратили силу – час є!
Саме так варто сприймати випробування, яке нам випало, – як необхідну зупинку, щоб озирнутися на своє життя, згадати свої перемоги і поразки, обіцянки, яких ми не дотрималися або порушили, чесно зізнатися собі в тому, хто ми є, і згадати свої мрії. Найважчі часи народжують героїв, відкриваючи в людях все найкраще. І це шанс для кожного з нас – стати цим героєм – пробачити старі образи, зробити щось більше, краще і сильніше кохати. І тоді, коли людство переможе смертельний вірус, а це станеться обов'язково, ми отримаємо новий Світ – кращий, добріший, розумніший, чистіший і більш люблячий.