Актриса Ольга Жуковцова ("Слуга народу. Від любові до імпічменту") в інтерв'ю "Сегодня" розповіла про свою першу роль в театрі, про те, як її затвердили без проб в серіал, про впізнаваність в громадському транспорті і про трагедію, яка трапилася з її чоловіком.
- Ольго, ви з дитинства мріяли стати актрисою?
- Ні, в дитинстві я мріяла просто бути красивою жінкою (сміється). Конкретних бажань щодо професії у мене не було. Але я ходила в театральний гурток – мене туди покликала режисер, яка побачила мене на шкільному КВК. Перша моя роль – маленька розбійниця в "Снігову королеву". Потім, коли я вибирала вуз, живучи в Запоріжжі, мама мене поставила перед вибором: або я роблю в університет на безкоштовне відділення і мені купують дублянку, або я поступаю на комерційне, але залишаюся без нової речі (сміється). Оскільки я вважала, що жінці дуже важливо мати дублянку, я поставила собі за мету вступити до театрального, акторське відділення якого у нас в Запоріжжі тільки відкрилося. І ось: я поступила з першого разу, і мама купила мені дублянку (сміється). Буквально відразу я закохалася в акторську професію і дуже щаслива, що зі своїх студентських років працюю за фахом. Мене відразу взяли в Запорізький театр молоді на дитячі спектаклі. Потім зі своєю подружкою Вікою Булітко (актриса студії "Дизель". – Авт.пж) ми зробили гумористичний дует "Халва", з яким брали участь в різних конкурсах. Через деякий час я вирішила переїхати вже в Київ, де вивчилася ще й на режисера драматичного театру. Потім я зустріла свого майбутнього чоловіка, ми поїхали до нього в Дніпро народжувати дитину, і зараз ми живемо тут.
- Які перші гроші ви заробили в житті?
- Перші гроші я заробила в 90-х. Мій дідусь торгував на ринку будівельними матеріалами, ми з братом влітку їздили і допомагали йому, а за це він платив нам грошики. Пам'ятаю, я продавала шпалери, клей, шпаклівку. Мені було років 10. У більш дорослому житті ми з подружками підробляли аніматорами на дитячих святах. До речі, не найприємніша робота, адже діти бувають різні. Іноді навіть до сліз доводили! А ще я писала тексти для скетч-шоу. На одному з них я познайомилася з актором і режисером Кирилом Біном, який співпрацює з "Кварталом", він мене і порадив Олексію Кірющенку, коли він шукав актрису в серіал "Слуга народу". Потім виявилося, що один з авторів серіалу, Юрій Костюк, бачив мене в спектаклі і теж підтвердив, що я підходжу на роль. Ось так я і потрапила в "Слугу народу" – навіть без проб.
- Якою була перша зустріч з Кірющенко?
- Одна моя подруга-актриса попередила, що це дуже специфічний режисер, але я все одно залишуся задоволена результатом. Так і сталося! Ця фраза в усі складні моменти з Олексієм Адольфовичем гріла і продовжує гріти моє серце. Коли вийшов перший сезон серіалу, я була щаслива. Зараз із задоволенням дивлюся другий.
- Після виходу першого сезону вас почали впізнавати на вулицях?
- Не дуже. Але був смішний випадок: я їхала в маршрутці, і на мене хлопчики-гопники з району почав звертати увагу і голосно кричати, що, мовляв, ця "дівчина з "Слуги народу". Зазвичай таке відбувається рідко, що мене впізнають. І я поки насолоджуюся цим, мені не доставляє це ніяких незручностей. Але той випадок був винятком. цей хлопець в маршрутці так почав голосно кричати, що я сказала йому, що він помилився. Але він не вгамовувався: знайшов в телефоні мої фотографії і почав доводити мені, що я – це я (сміється). Мені було так смішно, але я все одно не зізналася.
- Вашому синові було півтора року, коли ви приступили до зйомок першого сезону. Це був важкий період у вашому житті?
- Дуже. Тим більше як раз в той час у мого чоловіка стався інсульт спинного мозку, і я лежала з ним в лікарні. З тих пір Діма пересувається на інвалідному кріслі ... Трагедія сталася в травні, а через три місяці мені подзвонили з пропозицією зніматися. Я відразу сказала правду, що не можу приїхати навіть на проби, тому що перебуваю з чоловіком в лікарні. Загалом, "Слуга народу" з'явився в дуже важкий період мого життя. Це був подарунок, велике щастя після всіх складнощів, які нам довелося пережити. У деяких серіях першого сезону можна по очах помітити мій емоційний стан – адже на той момент я думала, що моє життя вже закінчена. Це були найстрашніші випробування в моєму житті. Ви не можете собі уявити, як раділи всі рідні цих зйомок, адже завдяки їм я остаточно не опустила руки. Це зараз Діма вже спортивний і самостійний, але все одно залишається багато складнощів. А тоді йому не можна навіть було подовгу сидіти.
- А як це взагалі сталося?
- Діма поїхав до Польщі вболівати за свою улюблену футбольну команду "Дніпро". І там, прямо на стадіоні, у нього розірвався посудину. Спинний інсульт не розпізнає зовні, як головний, тому він не поїхав відразу в лікарню, тому що навіть не зрозумів, що сталося щось страшне.
- А лікарі що кажуть?
- Да нічого. Спинний мозок – це дуже складна штука. Чудеса, звичайно, трапляються, але і сидіти склавши руки не можна. Взагалі життя людей з такими обмеженими можливостями – це окрема розмова. У нашій країні чомусь думають, що таких людей немає або що їх одиниці. Для таких людей банальний вихід на вулицю – ціла подія, і там нічого практично для них не облаштовано. Для розуміння ситуації, як в нашій країні ставляться до таких людей, не побоюся назвати суму пенсії мого чоловіка. Вона становить 1200 гривень! Коли я була в декреті, мені запропонували оформити за ним опікунство. Знаєте, скільки б вони мені доплатили? Двісті гривень на місяць! Це смішно і страшно. Адже не всі ж можуть в такому стані продовжувати працювати. Благо, у мого чоловіка залишилося власну справу, і коли він хворів, він сам зміг все організувати. Сьогодні, коли ми виходимо на вулицю разом, я часто помічаю погляди людей. Вони здивовано дивляться і не розуміють, що можна бути щасливим і на візку, можна модно одягатися і ходити в ресторан. Це велика рідкість, коли в такій ситуації людина може собі дозволити просто бути щасливим. Я розумію, для нього це постійна робота над собою. А взагалі наше головне щастя – це син Льоша. Коли на душі сумно, він нас дуже веселить.
- Знімальна група "Слуги ..." знала про те, які випробування вам доводиться долати?
- Знав режисер, ми з ним розмовляли на цю тему, він навіть допомогу пропонував. Але до того моменту ми вже назбирали достатню суму для операції і реабілітації. Потрапивши в цю ситуацію, я зрозуміла, наскільки прекрасні навколо люди. Багато друзів і знайомі відгукнулися, навіть зовсім невідомі нам люди. І тому зараз, коли я бачу, що комусь потрібна допомога, я дістаю телефон і відправляю хоч і невелику суму, але, повірте, дуже потрібну для кого-то. Це просто здається, що 50 гривень соромно відправити, але це не так. А "Кварталу" я буду завжди вдячна, тому що в такій ситуації дав мені роботу, таку потрібну і важливу для мене.
Нагадаємо, відома актриса і телеведуча Лілія Ребрик розповіла "Сегодня" про те, як їй даються підйоми о четвертій годині ранку, чому глядачі кажуть, що були про неї кращої думки, як вийшла на роботу через тиждень після пологів і про щастя взаєморозуміння в шлюбі.
Екс-ведучий "Джентльмен-шоу" Олег Філімонов розповів про те, ким замінив Руслану Писанку, як крутив бізнес з продюсером "ВІА Гри" і чому мріє знову відкрити ресторан.
Читайте також:
Головні теми