Учасники гурту ДахаБраха: "Нас дізнаються в усьому світі по шапках"

Український етнохаос-гурт "ДахаБраха" – яскравий доказ того, що українські народні мотиви та традиції можуть бути перформансом,  що зачаровує, а не шароварщиною, з якою, на жаль, у багатьох українців і асоціюється фолк. Цей квартет, який зараз складають Марко Галаневич, Ніна Гаренецька, Ірина Коваленко і Олена Цибульська, сформувався більше 10 років тому на базі київського театру "Дах" Влада Троїцького.

Їхній яскравий експеримент настільки вистрілив, що зараз вони можуть похвалитися однією із самих великих гастрольних карток серед українських виконавців в цілому, адже вони об'їздили майже весь світ за винятком Африки. Напередодні їх гастрольного туру по Україні (фінальний концерт у Києві 23 грудня) ми вирішили розповісти про них побільше: з "Сегодня" поспілкувався єдиний чоловік у колективі Марко Галаневич.

ПРО НЕСТАНДАРТНИЙ СТИЛЬ

Деокупація півдня країни – як українські військові відвойовують території

Заборона на пересування країною для військовозобов'язаних – всі деталі

Ракетні удари по мирних українськиих містах - липень 2022

Ядерний тероризм Росії

"Коли ми створювали пісні, то думали про те, що наша музика буде поєднувати в собі різні хаотичні моменти і етнічні традиції. Звичайно, найсильніша і рідна для нас – українська пісенна, це те, що ми знаємо найкраще. Ми експериментували з усім, що є у світі, адже нам цікаво все. Коли почали працювати, дуже мало думали про те, щоб стати вдалим комерційним проектом. Ми займалися цим у першу чергу як хобі. Зараз ми віддаємо йому все своє життя, і це хобі нас годує. При цьому ми ніколи не будували бізнес-стратегію, не вибирали напрямок, який міг би стати для нас вдалим в комерційному плані".

ПРО СЦЕНІЧНИЙ ОБРАЗ

"Історія костюмів прийшла з театральних постановок, адже наш колектив створювався під конкретне представлення. Тоді ми не думали, що у нас буде група, з якою ми будемо коли-небудь виступати окремо. Якось актриса театру "Дах" Тетяна Василенко запропонувала зробити шапки. Дівчата відразу відмовилися, адже шапки – це незручно і спекотно. Але раз, другий, третій – і їх переконали. Люди запам'ятали наші наряди і сказали, що це красиво, стильно і брендово. Ці шапки грають свою роль – нас по них впізнають по всьому світу. Костюми постійно вдосконалюються, а ось шапки завжди залишаються. Важать вони, до речі, як звичайні головні убори, – грамів 200-300".

ПРО КРИЗУ ЖАНРУ

"Ми не обмежуємо себе одним тільки напрямом фолк-хаос, а постійно експериментуємо. Багато взяли від класичного мінімалізму – Філіп Гласс, Майкл Найман... Це ті композитори, принцип класичного мінімалізму яких на нас дуже вплинув, особливо при створенні драматичних і атмосферних композицій для театру. Ми експериментуємо в стилі тріп-хоп, драм-енд-бейс, дабстеп. Тому говорити про те, що ми десь у чомусь себе стилістично обмежуємо, не можна".

ПРО ГАСТРОЛІ ЗА КОРДОНОМ

"Останнім часом за кордоном наші концерти несуть ще й соціальне забарвлення. Люди адже постійно щось чують про Україну, і для них ми стаємо отакою візуалізацією нашої країни і, можливо, навіть позитивним меседжем, що у нас не тільки війна і постійна боротьба за владу. Деякі слухачі підходять до нас після концертів і дякують. Кажуть, що тепер зовсім інакше будуть сприймати новини про Україну. Люди, які не знають текстів, кажуть, що їм часто здається, ніби ми співаємо про революцію, про те, що у нас відбувається. Ми відповідаємо: ні, нашим текстам більше 1000 років. Можливо, ми просто вбираємо в себе атмосферу, що відбувається".

ПРО КУРЙОЗИ

"Якось ми приїхали виступати в Південну Корею. Там в день концерту з'ясувалося, що наш багаж з костюмами затримався, і з нами залишилися тільки інструменти. Спочатку ми збиралися виступати в тому, в чому приїхали. Але раптом у голову прийшла ідея: у Кореї багато весільних салонів, де в оренду здають красивий традиційний корейський одяг. А він дуже цікавий і незвичайний. І ми подумали: "О, давайте орендуємо сукні!". Я був у своєму стандартному костюмі (він залишився зі мною), а дівчатка – у фантастичних корейських і дуже яскравих весільних сукнях. Глядачі були в шоці: уявіть собі концертний зал, традиційні корейські костюми, в яких сидять європейці і грають абсолютно незрозумілу їм музику!".

ПРО РІВНОВАГУ В ГРУПІ

"На репетиціях ми сперечаємося, але ні в якому разі не сваримося. У кожного є своя думка щодо того, як повинна називатися і звучати певна композиція, але ми намагаємося знаходити спільний знаменник. Дівчатам домовитися легше, а от зі мною є нюанси. Я не думав, що мене будуть тут терпіти так довго, тим більше у мене немає музичної освіти. Дівчата співають разом з дитинства, а я був таким собі чужорідним тілом і думав: ну що ж, трошки потерплять. Плюс у нас важкі інструменти, треба ж їх комусь тягати (посміхається)".

ПРО МАГІЮ І РИТУАЛИ

"Хоча багато описують наші виступи словом "магія", в містику ми не віримо. Ми займаємося мистецтвом, а не чаклуємо, не шамани і нікого не зачаровували. І ритуалів якихось чи традицій на удачу у нашої групи немає, палички-вонялочкі на репетиціях не запалюємо. Ми повинні бути осудними, адекватними, сучасними людьми. Ми робимо музику такою, якою її відчуваємо. Інша справа, як люди це сприймають, адже варіантів мільярди. Ми знаємо багато хороших відгуків: наприклад, одна жінка народжувала під наш диск – просто одягла навушники і народила сина. Ми знаємо історію, коли наша музика підняла людину з важкою хворобою – вона їй додавала сили".